ОСОБЛИВОСТІ ВИЗНАЧЕННЯ МЕЖІ ДІЇ СІМЕЙНИХ ДОГОВОРІВ
12.11.2009 12:08
Author: Хараджа Наталя Вікторівна, кандидат юридичних наук, професор кафедри господарського, цивільного та трудового права Маріупольського державного гуманітарного університету
[Civil and domestic law. Civil judicial law. Commercial law. Housing right. Obligation law. International private law]
Сімейні договори в сучасних умовах не тільки набувають свого все більшого розповсюдження, але й виступають віддзеркаленням втілення ідеї гуманізму та свободи в всіх сферах суспільного життя. Однак, з метою визначення сфери застосування та відмежування сімейних договорів, слід визначити межу дії договору в сімейному праві, чим й обумовлюється мета та доцільність дослідження. Так, у науці цивільного права утвердилася точка зору про те, що договір безпосередньо розрахований на врегулювання поведінки тільки його сторін, для тих, хто не є сторонами, він може створити права, а не обов'язки.[1] Такі договори прийнято іменувати «договорами на користь третьої особи». Для сімейного права укладення договору на користь третьої особи не характерне. Хоча договори, що регулюють особисті немайнові права між батьками, так або інакше зачіпають інтереси дитини. У разі укладення договору між батьками передбачається, що дитина буде позбавлена одного або декількох, що є у нього, прав (право на мешкання з обома батьками або право на необхідне і достатнє спілкування і виховання батьком, що проживає окремо від нього). Але разом з тим, дотримання прав і інтересів дитини повинно бути основним орієнтиром при формуванні умов договору. Договір про передачу дитини на виховання в прийомну сім'ю укладається виключно на користь дитини (дітей). Тільки останній можна віднести до «договорів на користь третьої особи», але з певними обмовками. Договір про прийомну сім'ю носить публічний характер, у зв'язку з чим, розглядати його з позицій приватноправових договорів буде невірним. Публічний характер обумовлений тим, що обов'язок із захисту законних прав і інтересів дітей, що залишилися без піклування батьків, стає публічним обов'язком, тобто обов'язком суспільства і держави. Таку ж характеристику можна дати і договору про створення дитячого будинку сімейного типу. Разом з тим, як вірно указував Є.М.Ворожейкін, втрата довірчості ще не означає втрату сімейним правовідношенням його особистого характеру 2; с. 65]. Таким чином, якщо навіть довірчість втрачена, можна припустити укладення сімейно-правового договору між учасниками сімейних відносин. М.І. Брагинський, аналізуючи місце договору в системі речових і зобов'язальних правовідносин, пише, що зобов'язання, зокрема породжене договором, спрямоване на перехід речі від однієї особи до іншої. Проте не всі договори укладаються у вказану схему, і далеко не завжди передача на основі договору речі є виконання зобов'язання боржником. Маються на увазі так звані речові договори, об'єктом яких служать не дії зобов'язаної особи, а безпосередньо відповідні речі, як це взагалі властиво правовідносинам речовим.[3; с. 278] Г.Ф. Шершеневич з цього приводу висловлював наступні міркування: «У величезній більшості випадків договір направлений до встановлення зобов'язального відношення і зобов'язання найчастіше знаходяться у зв'язку як причина і наслідок. Проте сфера договору виходить за межі зобов'язальних відносин, як, у свою чергу, і зобов'язання можуть мати у своїй підставі не договір, а інший юридичний факт».[4; с. 72] Яскравим прикладом такого договору є шлюбний договір, який направлений на зміну законного режиму майна подружжя і, відповідно, породжує не тільки і не стільки зобов'язання, скільки речові права подружжя.
Можна зробити висновок, що сімейний договір як засіб саморегулювання відносин між людьми є способом ситуаційного регулювання відносин, характерним для сімейного права. Проте не слід забувати про те, що укладення сімейно-правового договору можливе тільки в тому випадку, якщо ще не втрачена довірчість, тобто коли конфлікт не увійшов до своєї нерозв'язної стадії.
Література:
1.Цивільне право України. Академічний курс / За ред. Я. Шевченко – К., 2003
2. Ворожейкин Е.М. Семейные правоотношения в СССР.- М.: Юрид.лит., 1972
3. Брагинский М.И. Витрянский В.В. Договорное право. Книга 1. Общие положения.-М ., 2000
4. Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права.- Тула, 2001.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
