ПОРІВНЯЛЬНО – ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО МОРАЛЬНУ ШКОДУ ДЕРЖАВ АНГЛОСАКСОНСЬКОЇ І РОМАНО-ГЕРМАНСЬКОЇ ПРАВОВИХ СІМЕЙ
06.12.2009 15:15
Author: Гринюк Олександр Володимирович, студент юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
[Civil and domestic law. Civil judicial law. Commercial law. Housing right. Obligation law. International private law]
Цивільним кодексом України в ст.23 вказано базові положення про моральну шкоду, як самостійний від майнової, вид шкоди. Передбачаючи форми, в яких може проявляти себе моральна шкода (страждання внаслідок ушкодження здоров’я, у зв’язку з протиправними діями, внаслідок знищення майна, приниження честі, гідності, ділової репутації) законодавець не деталізує способів визначення розміру заподіяної майнової шкоди. Визначаючи обставини, що потребують врахування при оцінці розміру моральної шкоди (характер правопорушення, ступінь, страждань, вина), форму відшкодування моральної шкоди (грошова, майнова, інша) і встановлюючи презумпцію одноразовості відшкодування моральної шкоди, законодавець проте не закладає в текст Цивільного кодексу ніяких інших правил визначення моральної шкоди, окрім справедливості і розумності. Така неповність правового регулювання спричинила слабкість розвитку української судової практики в сфері розгляду спорів щодо відшкодування моральної шкоди.
Описана ситуація дає підстави звертатись до закордонного наукового досвіду. У Великій Британії вчені використовують, як аналог моральної шкоди, термін «психічна шкода», який включає в себе загальний шок (звичайне потрясіння), нервовий шок, психіатричний шок, психічний шок а також дифамацію (письмова – libel, є самостійною підставою для притягнення до кримінальної відповідальності і також підставою для позову, усна – slander, яка є підставою для кримінальної відповідальності і позову лише при певних умовах). Звернемо увагу на те, що англійське законодавство про відшкодування моральної шкоди характеризується гнучкістю і при розгляді справ судді прагнуть задовольнити вимоги потерпілого за рахунок порушника, не втрачаючи жодної можливості. Для прикладу британський 47-річний бізнесмен А.Кокс витратив близько 10.000 фунтів стерлінгів на пластичні операції по збільшенню об’єму грудей своєї 39-річної жінки Деніси, але незабаром жінка зрадила чоловіку і останній звернувся в суд із вимогою повернення всіх інвестованих в її груди грошей і відшкодування моральної шкоди і позов було задоволено.
В Сполучених штатах Америки відшкодування моральної шкоди регулюється Зводом деліктного права 1930р., 1965р. і передбачаються слідуючи особливості: моральна шкода завдана потерпілому не відшкодовується третім особам, лише якщо цим діянням було порушено їх право на приватну сферу. Також передбачається обов’язкова наявність вини як умови відшкодування моральної шкоди. Особливістю є виключно деліктний характер підстав для відшкодування моральної шкоди, тобто порушення договорів не визнається підставою, але застосовуються певні виключення стосовно договорів, які наперед дають змогу передбачити завдання моральної шкоди (наприклад, непоселення в замовлений номер в готелі). Велика увага звертається на прецеденти, зокрема рішення Верховного суду США 1964р. “New-York Times v. Sallivan” передбачає, що публічні особи можуть вимагати покарання лише за наклеп, який здійснювався зі злочинним наміром, тобто будь-яке поширення інформації ЗМІ визнається законним, якщо його опублікуванням не переслідувались злочинні мотиви. Відносно відшкодування моральної шкоди приватним фізичним особам, рішення Верховного суду США 1974р.”Gert v. Robert Welch Inc.” визначило, що приватні особи не повинні доводити злочинність мотивів відповідача, лише халатність і неправдивість відомостей та завдання страждань.
Держави романо-германської правової сім’ї також не оминають увагою відносини щодо відшкодування завданої моральної шкоди. Німецьке законодавство визнає моральну шкоду і деталізує випадки, коли вона може наставати: окрім загальновідомих деліктів про завдання шкоди здоров’ю, наклепи, незаконні позбавлення волі німецьке законодавство передбачає відшкодування моральної шкоди за позбавлення цнотливості з обіцянкою одруження, схиляння обманом або погрозами до спільного співжиття, обов’язковою умовою є наявність вини відповідача, який несе відповідальність лише перед потерпілим. До відшкодування моральної шкоди застосовується позовна давність в 3 роки. Окрім потерпілого також, право на відшкодування моральної шкоди мають і родичі (близькі), якщо вони були очевидцями заподіяння шкоди і самі понесли моральні страждання внаслідок таких вчинків. Французьке законодавство має багато спільних рис у порівнянні з німецьким, проте перше в свою чергу передбачає право родичів і близьких на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю потерпілого або завданням шкоди його здоров’ю без врахування факту особистого спостерігання родичем вчинення діяння по завданню моральної шкоди. Враховуючи описані умови, ефективним доповненням в сфері відшкодування моральної шкоди було б доповнення статті 23 Цивільного кодексу України нормою про права близьких родичів на відшкодування моральної шкоди, завданої потерпілому, а також права на відшкодування цієї шкоди незалежно від моменту настання смерті потерпілого, тобто й на протязі його життя.
Зробивши короткий порівняльний аналіз, приходимо до очевидного висновку про недостатність обсягу нормативно-правового регулювання відшкодування моральної шкоди українським законодавством і нагальну потребу у вдосконаленні відповідної сфери нормативного регулювання.
e-mail: sanjokgr1@rambler.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
