Одним з найбільш своєрідних та розповсюджених інститутів англо-американського права є довірча власність (траст), що являється давньою формою управління власністю та капіталами. Суть трасту полягає у переданні власником (установником управління) майна іншій особі (довірчому управителеві), яка зобов’язується управляти цим майном на користь установника управління або на користь третіх осіб (вигодонабувачів або бенефіціарів).
Перші трасти виникли в Англії в XII-XIII столітті. Значну роль у формуванні довірчої власності відіграло феодальне землеволодіння, коли король надавав право вищим прошаркам населення користуватись землями, за які монахи, графи та барони мали здійснювати плату. На той час суди були фактично основними нормотворчими та правозастосовними органами феодальної Англії. Судові рішення (прецеденти) ставали правовими актами, до яких суди звертались при вирішенні схожих спорів. В таких умовах інститут довірчої власності набув широкого розповсюдження. Значну роль у розвитку довірчої власності відіграла поява в Англії нової правової системи – права справедливості (law of equity). “Система судів справедливості виникла в результаті звичаю подачі заяв безпосередньо королю, коли заявники не могли захистити свої права або вирішити спір в судах загального права (common law)” [ 1, с. 5]. Так, наприклад, якщо суд загального права визнавав власником певну особу, що порушувало права інших осіб, то суд справедливості міг визнати цю особу довірчим власником на користь третьої особи. При цьому власниками визнавались як довірчий власник так і бенефіциар.
З часом інститут довірчої власності поступово розвивався та використовувався для регулювання різноманітних суспільних відносин, в тому числі і спадкових. Детальні положення англійського трасту були закріплені в Законі про довірчу власність 1893 року (Trustee Act). Основний зміст теорії довірчої власності закладений у даний нормативний акт полягав у тому, що «якщо право власності на землю або рухоме майно було передане довірчому управителеві, який мав управляти, володіти та розпоряджатися даним майном в інтересах визначених вигодонабувачів, або власник землі чи рухомого майна об’являв себе довірчим управителем даного майна на користь вигодонабувачів, то суд мав розглядати таких вигодонабувачів як рівних власників майна, що було передане в довірче управління» [2, 18c.] . Поступово правові норми, що регулювали інститут довірчої власності закріплювались в нормативних актах, серед яких Закон про довірчу власність 1925р., Закон про майнові права 1925р., Закон про управління майном 1925р. та інші.
На сьогоднішній день, інститут довірчої власності широко розповсюджений в країнах англо-сакcонської системи права. Так, у США трасти сформувались в найбільш явному вигляді та у більш різноманітних формах. Важливою умовою виникнення та розвитку трастів у США було перенесення в колонії принципів англійського права. Управління капіталами та майном в штатах мало дещо інший характер ніж в Англії. Так, управління капіталами було пов’язане з роботою фінансових агентів, які укладали угоди про управління майном з отриманням комісійних. Специфіка формування трасту в США пов’язана з банківською сферою, де впливові та величезні банки організовувались як трастові компанії. Нормативно інститут довірчої власності закріплений у Зводі правил довірчої власності (Restatements of the Law of Trusts), а також законах окремих штатів які регулюють певні різновиди траста.
Між іншим, поняття довірчої власності, яке виникло в Англії та широко використовується в країнах англосаксонської правової системи, мало значний вплив на інші правові системи та економічні відносини, що й зумовило неабиякий науково-дослідницький інтерес міжнародної спільноти до даного інституту. Основна проблема полягає у тому, що країни континентальної системи права не мають повноцінного законодавства та нормативного розуміння трасту який первісно існує в системі загального права.
До основних аргументів щодо невідповідності даного інституту системі континентального права можна віднести:
1). Існування відмінності між загальним правом та правом справедливості, що є унікальною особливістю Англії на якій базується право довірчої власності;
2). Структура права власності, що встановлена цивільними кодексами є несумісною з розділенням власності, яке являється основною з ознак трастів загального права.
Не дивлячись на це, інститут трасту не є повністю чужорідним для цивільно-правового світу та його аналоги з’явились в багатьох країнах континентальної системи. Деякі країни та регіони, що відносяться до романо-германської правової системи, а також країни змішаних юрисдикцій в тій чи іншій мірі рецептували в своїх законодавствах концепцію довірчої власності. Для гармонізації та узгодження правовідносин довірчої власності на міжнародному рівні було проведено Гаагську конференцію з міжнародного приватного права 1985 року. Поняття трасту та його основні характеристики було закріплено у Конвенції про право, що застосовується до довірчої власності та її подальше визнання 1 липня 1985 року. Країни загального права були представлені Англією, США, Канадою та Австралією. Під час конференції представники США чітко відмітили основні характеристики, які мають бути основоположними в трастових відносинах: траст має обов’язково бути заснований як юридична особа, обов’язкова добросовісність таких відносин, чесна поведінка та уважність щодо майна на користь бенефіціара [ 3, c. 60 ].
На сьогоднішній день Конвенцію ратифікувало 11 країн, 7 з яких країни континентального права [ 4 ] .
Так, Ліхтенштейн – одна з небагатьох країн романо-германської системи, яка найбільш наближено відобразила в своєму законодавстві традиційний англійський траст та бізнесовий американський траст. Значних змін зазнало законодавство, що регулює відносини власності. Безумовно ліхтенштейнський траст подібний до англосаксонського, але в ньому є і значні відмінності. Так, траст в Ліхтенштейні створюється лише за письмовою угодою, яка може бути досить короткою оскільки детально регулюється законодавством. Крім основної угоди обов’язковою є письмова згода довірчого управителя на взяття повноважень по управлінню майном. Також траст має бути зареєстрований в державному реєстрі, який контролюється фінансовими наглядовими органами. Довірчим управителем може бути будь-яка юридична або фізична особа, незалежно від місця її перебування, національності та місця реєстрації компанії. Що стосується захисту прав власника або бенефіциара, то в законі немає жодної статті щодо цього, але майже кожний договір довірчого управління містить перелік прав та обов’язків протектора, так званого захисника, призначеного аудитора або піклувальника. Окрім трасту в даній країні можуть створюватись і інші види організацій, які багато в чому схожі до трасту (трастові підприємства, фонди, установи).
Після ратифікації Конвенції у 1996 році, Нідерланди розпочали гармонізацію національного законодавства для закріплення у голландському праві іноземного трасту.
Протягом останнього десятиліття голландські науковці робили деякі спроби запровадити траст в цивільному голландському праві, але Цивільний кодекс 1992 містить лише декілька положень щодо трастів. Цивільне право Нідерландів досить критично сприйняло ідею поділу власності, що викликає конфлікти права в національному законодавстві, адже сторони договору не мають жодного права створювати будь-які нові форми власності [ 5 ] .
Італійский вчений М. Лупої наполягав на тому, що країні зовсім не потрібно впроваджувати в національне право англо-американський траст, адже іноземні трасти визнаються відповідно до Конвенції 1985 року та до яких застосовується право місця вирішення спору, а це в більшості випадків саме право Англії [ 6 ].
Цивільне право Франції та Германії історично надто критично сприймає ідею розщеплення власності, яка є базовою при формуванні трасту, тому спроби 1991 року внести зміни до цивільного кодексу Наполеона у Франції, а саме закріпити статтю про фідуціарні інституції, зазнали невдачі.
Історичний досвід зарубіжних країн підтверджує, що не дивлячись на існування інституцій, що містять деякі риси англо-американського трасту, цивільні правові системи ніколи не мали практики застосування права справедливості або доброзичливої власності на ті самі речі або майно, паралельно з юридичною власністю законного власника.
Стає зрозумілим, що запровадження справжнього інституту англо-американського трасту в цивільне право неможливе без значного дослідження та внесення змін до доктринальних структур законів, що регулюють право власності в цих країнах. Адже існування англо-американського довірчого управління це не лише законодавче його закріплення. Траст є продуктом не тільки унікальної історичної еволюції англо-американського права, але і культурним та соціальним характером англо-американського світу що історично відстоював незалежність волі індивідуумів проти жорсткого державного контролю у приватних справах у мірі, значно більшій ніж у цивільно-правових країнах.
Наслідуючи досвід зарубіжних країн із впровадження даного інституту в національне право, в український Цивільний кодекс Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 980-IV від 19.06.2003 р. було внесено зміни які можна трактувати як введення помилкової конструкції права довірчої власності. Нажаль український законодавець нормативно не надав легального визначення трасту, не узгодив даний інститут з іншими національними інститутами, зокрема правом власності в цілому, що в свою чергу викликає ряд запитань щодо доцільності імплементації даної юридичної конструкції взагалі.
Література:
1. Chalmers D. “Introduction to trusts” / Sydney, Law Book Company (BLR) 1988.
2. Wilson W.A., Fratcher W.F. “Trust and trust like devices” / Trust in the USA. London, 1981.
3. Graziadei M., Mattei U. “Commercial trusts in European private law” / Cambridge University Press, 2005.
4. Офіційна сторінка Гаагської мінародної конференції http://www.hcch.net/index_en.php?act=conventions.status&cid=59
5. Koppenol-Laforce M.E. “The Institution of Trust and Dutch Law” XVth International Congress of Comparative Law Bristol 1998, Netherlands report to Trusts i.s.m. R.P.J. Kottenhagen, ed. E.H. Hondius, Intersentia Rechtswetenschappen, p. 137-153.
6. Lupoi M. “The domestic Trust Theory is Upheld in Italy”, 4 Trusts and Trustees 24, 1984.
e-mail: kovalolga@list.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
