Розбудова в Україні ринкової економіки – шлях, яким держава рухається з 1991 р., викликала, крім явних позитивних, також і негативні явища. З переходом до ринкової економіки Україну захлинула криза неплатежів, внаслідок чого діючі підприємства опинялися у ролі боржників, оскільки законодавство не могло належним чином захистити їхні інтереси. Така ситуація зумовила необхідність запровадження інституту банкрутства, який покликаний задовольнити вимоги кредиторів і водночас відновити платоспроможність боржника.
Світова практика інституту неспроможності показує, що цей процес банкрутства болючий, як і будь-яке руйнування, але підтверджує, що непродуктивність перетворення виробника на банкрута не завжди очевидна.
Тому, інструментом завдяки якому можна досягти відновлення плато-спроможності боржника є санація, що здійснюється під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, яка спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника [1].
Економічну сутність процедури санації відображає визначення , наведене науковцем Поляковим Б.М., згідно з яким санація – це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних за-ходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості і конкурентноспроможності підприємства-боржника в довгостроковому періоді [4,с.28].
Використання санації є доцільним щодо тих підприємств, які тимчасово потрапили у скрутне становище, а вартість активів такого підприємства значно перевищує кредиторську заборгованість. За умови проведення санації такі підприємства можуть розрахуватися з боргами та продовжити своє існування.
Санація – це підтримка підприємства, що гине, і тому вона набагато ефективніша як для кредитора, так і для боржника.
Не дивлячись на весь прогресивний характер механізму санації він все ж таки не позбавлений недоліків, які і були виявленні практикою його застосування.
Санація є системою законодавчо встановлених заходів, спрямованих на відновлення платоспроможності боржника. Вибір тих чи інших заходів у кожному конкретному випадку повинен визначатися з огляду на суми кредиторської заборгованості, організаційно-правової форми боржника, наявності соціальної інфраструктури, особливості фінансово-господарської діяльності боржника, зіставлення витрат на реалізацію цих заходів та передбачуваних результатів їх реалізації, а також з урахуванням співвідношення можливих строків реалізації певних заходів з установленими строками відновлення платоспроможності боржника[2, с.34].
Хоч наведений у законі перелік заходів санації не є вичерпним, існує потреба на законодавчому рівні передбачити більш широкий вибір заходів із відновлення платоспроможності боржника, оскільки детальне регулювання судової санації Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» підвищило б рівень застосування зазначеної процедури.
Щоб уникнути маніпуляцій з інститутом санації О.Терещенко пропонує рішення кредиторів щодо фінансового оздоровлення боржника приймати на ос-нові висновків розпорядника майна про санаційну спроможність та підтвердженого відповідним актом санаційного аудиту плану санації, тобто первинним, на думку О.Терещенко, повинен бути план санації [3, с.34].
Ще одним недоліком Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є те, що він не дає можливості боржникам відновити платоспроможність. По-перше, поки що передбачається відносно короткий термін процедури санації і немає належного механізму для її реалізації у більш тривалий період
Враховуючи продебіторське спрямування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», пропонуємо ввести до нього норму про можливість застосування судової процедури санації на будь-якому етапі провадження у справі про банкрутство боржника, як це властиво мировій угоді, звичайно, за наявності для її введення обґрунтованих підстав.
Отже, судова процедура санації, звісно, вже пройшла зародковий етап, але ще не набула всіх необхідних властивостей дієвого механізму регулювання як правових, так і економічних відносин у сфері запобігання визнанню боржника банкрутом і відновлення його платоспроможності, тому існує необхідність постійного дослідження, розробки та удосконалення як теоретичного, так і нормативного масиву, приведення його у відповідність до реалій і потреб сьогодення.
Література:
1. Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 14.05.1992 р. з наступними змінами// Відомості Верховної Ради України.- 1992.- N 31 (04.08.92).- Ст. 1.
2. Конюх О.В. « Судова санація: ознаки та класифікація заходів» // Санація та банкрутство. – 2008. - № 4.- С.59-63.
3.Терещенко О. «Санація підприємств у світлі нового законодавства про фінансову неспроможність» // Економіка України. − 2000.− № 11. − С. 31-36.
4. Поляков Б. М. «Особливості здійснення процедури санації керівником боржника // Вісник господарського судочинства». —2001. — № 4.- С.27-32.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
