Сім’я в усі часи була і залишається однією з головних загальнолюдських цінностей. Вона перебуває під посиленою правовою охороною. Від нормалізації соціальних, економічних та правових відносин у сім’ї залежить майбутнє дітей як членів суспільства. Основними складовими сімейного благополуччя є любов, повага та матеріальна підтримка один одного членами сім’ї.
Важливу роль у забезпеченні реалізації цього завдання надається інституту аліментних зобов’язань. Сучасним сімейним законодавством передбачена можливість врегулювати відносини по наданню утримання, уклавши договір, передбачений статтею 78 СК.
Оскільки цей інститут є новим для сімейного права України, він не одержав достатньої наукової розробки. Тому залишається ще досить велика кількість питань, що потребують ґрунтовного вивчення і правового регулювання. Одним з таких є питання щодо суб’єктного складу договору подружжя про надання утримання. Зокрема, у правознавстві питання можливості укладання договору між особами, шлюб між якими розірвано, та тих, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, є предметом дискусії.
1. Сторонами договору про надання утримання між подружжям відповідно до ст. 78 СК України можуть бути особи, які знаходяться у зареєстрованому шлюбі - платник аліментів (аліментнозобов’язана особа) та їх отримувач. За загальним правилом, встановленим у ч.2 ст. 75 СК України, право на утримання має той з подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Однак зазначені вимоги поширюються лише на регулювання аліментних відносин між подружжям за законом. У випадку, якщо законні підстави для утримання відсутні, а необхідність утримання для одного з подружжя все ж є, сторони можуть врегулювати свої відносини за допомогою договору про надання утримання чи шлюбного договору.
2.Особи, які перебувають у шлюбі, можуть укласти договір про надання утримання, навіть якщо відсутні такі підстави як непрацездатність і нужденність. Крім того, при укладенні договору про надання утримання особа бере на себе зобов’язання добровільно, тому очевидно, що аліментнозобов’язаною особою та отримувачем аліментів можуть бути також чоловік або дружина, які не є аліментнозобов’язаними за законом. Як зауважує з даного приводу І.В. Жилінкова, якщо сторони згодні з порядком регулювання майнових відносин, передбаченим законодавством, то угоди сторін, що дублюють його, позбавлені будь-якого сенсу. Значення договірного режиму саме в тому і полягає, що сторони своєю угодою встановлюють інший, порівняно з законом, порядок регулювання своїх майнових відносин [3,с.116].
3.Слід також відзначити, що чинне сімейне законодавство не містить прямої відповіді на питання, чи можуть договір про надання утримання укладати особи, шлюб між якими розірвано. З назви статті 78 СК «Договір подружжя про надання утримання» можна зробити висновок, що права на укладення такого договору особи, шлюб між якими розірвано, не мають. У випадку відсутності обов’язку надання утримання за законом, такі особи можуть укласти звичайний цивільно-правовий договір.
4.Не заперечуючи наведеної позиції, доцільним видається можливість надання за певних обставин колишньому подружжю права на укладення сімейно-правового договору про надання утримання і після розірвання шлюбу, адже відповідно до ст.76 СК розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу. Зокрема такими випадками можуть бути:
– втрата одним з подружжя працездатності, що призвело до інвалідності, після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка або дружини під час шлюбу;
– якщо на момент розірвання шлюбу жінці, чоловікові до досягнення встановленого пенсійного віку залишилося не більш 5 років, то він, вона матимуть право на утримання після досягнення цього пенсійного віку, за умови, що у шлюбі вони проживали не менш як десять років.
– якщо у зв’язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім’ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, один з подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв’язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є працездатним за умови, що потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.
5.Наступною категорією осіб, щодо яких питання можливості укладення договору про надання утримання залишається не з’ясованим, є особи, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, без реєстрації шлюбу (конкубінат).
6.При вирішенні цього питання найбільш вдалим видається застосування аналогії з правилом ст. 1264 ЦК для спадкоємців четвертої черги, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини.
7.Стосовно можливості укладати особам, які перебувають у конкубінаті, договору подружжя про надання утримання, у правознавстві зустрічаються різні точки зору. Так, одні науковці підкреслюють, що обов’язок подружжя щодо утримання виникає лише на підставі зареєстрованого шлюбу. Фактичні шлюбні відносини, скільки б вони не тривали, не можуть бути підставою для виникнення аліментних зобов’язань.[8,с.282] Інші, навпаки, вважають, що і незареєстрований шлюб є шлюбом, а не співжиттям як тимчасовий зв’язок чоловіка та жінки[10,с.8], і відповідно, чоловік та жінка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, можуть укладати договір про надання утримання. Підтвердженням цього є й норма ст. 91 СК, згідно якої, якщо жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, тривалий час проживали однією сім'єю, той із них, хто став непрацездатним під час спільного проживання, має право на утримання відповідно до ст. 76 СК. Тому доцільно було б, за умови тривалого спільного проживання, правом укладення договору про надання утримання, наділити осіб, що перебувають у конкубінатних відносинах.
Виходячи з вищенаведеного, можна дійти висновку, що сторонами договору про надання утримання необхідно визнавати:
- подружжя;
- осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу до органів РАЦСу;
- осіб, які розірвали шлюб, за умови, що обов’язки по утриманню покладено на них за законом;
- чоловіка та жінку, які проживали однією сім'єю більше десяти років, але шлюб між якими не було зареєстровано.
Література:
1. Ворожейкин Е.М. Семейные правоотношения в СССР. – М: Юридическая литература, 1972.с.-52.;2. Антокольская М.В. Семейное право: Учебник для вузов. – М: Юрист, 1996.-с255;3. Жилінкова І.В. Імперативне і диспозитивне регулювання майнових відносин у сім'ї.//Вісник Академії правових наук України №1 (20).- 2000.-с.116;4. Бару М.И. Договорное обязательство о содержании // Ученые записки ХЮИ. – 1948. – Вып. 3. – C.28.;5. Гражданское право: Учеб.: в 3т. Т.3 / Под ред. А.П. Cергеева, Ю.К. Толстого. - М., 2003. – C.566.;6. Косова О. Субъектный состав соглашения об уплате алиментов// Рос. юстиция .-2002 .-№12 .-С.24-25;7. Косова О.Ю. Алиментирование в семейном праве // Правоведение. – 1988.- № 4.-с.61;. 8. Антокольская М.В. Семейное право : Учебник для вузов.- М.: Юрист, 1996.-С282;9. Данилин В.И., Реутов С.И. Юридические факты в советском семейном праве. – Свердловск: Изд. Свердловского ун-та, 1989. – 156 с.; Рабец А.М.Алиментные обязательства между супругами по советскому праву. Автореферат диссертации кандидата юридических наук. Томск, 1974. –с.8
e-mail: Lida_lucenko@mail.ru |
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
