ЦИВІЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРЕДСТАВНИЦТВО АДВОКАТОМ ПРАВ В СУДІ
15.12.2009 19:34
Автор: Грабар Наталія Михайлівна, кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права та процесу Львівського державного університету внутрішніх справ
Проголошення України демократичною, соціальною та правовою державою, найвищою соціальною цінністю якої є людина, вимагає реформування чинного законодавства, приведення його у відповідність з міжнародними нормами і стандартами.
Однією з важливих галузей права і законодавства, які потребують реформування є цивільно-процесуальне право, зокрема інститут представництва в Україні. Законодавство України незаперечно визнає важливе значення адвоката в цивільному процесі. Процесуальні права, якими користується адвокат в цивільному судочинстві надають йому широке поле діяльності і реальні можливості для запобігання судової помилки чи свідомого викривлення істини.
Аналіз правових норм та судової практики з питань, що стосуються процесуального представництва адвокатом прав, свобод та інтересів в суді, свідчать про назрілу потребу в усуненні протиріч та прогалин, які існують на сьогодні в інституті цивільного процесуального представництва, та необхідність вдосконалення механізму правового регулювання процесуальних правовідносин за участю адвоката.
Дієздатність адвокатури визначається її складовими, якими є: місце адвокатури за Конституцією України, достатність забезпечення адвокатури високоякісними кадрами, сучасне законодавче визначення статусу адвокатури та регулювання загальних принципів діяльності адвокатів і забезпечення гарантій. Надання адвокатом допомоги за своєю правовою природою також є одним із різновидів представництва.
Насамперед адвокатура - це конституційний орган, найважливіший правовий інститут будь-якої держави, який стоїть на захисті прав громадян і віддзеркалює стан і рівень демократії в країні. Від того, наскільки вона міцна, організована, законодавчо захищена, у значній мірі залежить впевненість кожного громадянина у своєму добробуті, в успішності підприємництва[1,с.12]. Адвокат захищає закон від свавілля, а тому діяльність адвоката відповідає як інтересам окремого громадянина чи установи, так і суспільно-правовим інтересам держави та суспільства.
Право на кваліфіковану правову допомогу є важливою передумовою реалізації принципу доступності правосуддя, що є однією з ознак демократичного суспільства, передбаченої ст. 6 Конвенції про захист людини.
В цивільному судочинстві, як свідчить судова практика, від загального числа справ, більшість їх розглядається за участю адвокатів, що дає змогу особі отримати кваліфіковану юридичну допомогу[2. с.73].
Згідно ст. 44 ЦПК представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути вказані у виданій йому довіреності.
Про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви або усної заяви, зробленої у судовому засіданні. У разі відмови представника від наданих йому повноважень представник не може бути у цій самій справі представником іншої сторони.
Представництво інтересів клієнта в суді здійснюється адвокатом на підставі договору доручення. При укладенні договорів доручення недопустимим є включення в їх зміст умови про обов'язковість досягнення результату, необхідного клієнту.
В цивільному процесі адвокат може діяти вдвох формах: брати участь в процесі паралельно з клієнтом або представляти його інтереси самостійно. З метою створення додаткових гарантій, що забезпечували б захист прав сторін. О. Гетманцев пропонує надати сторонам можливість давати свої пояснення в присутності представника-адвоката. Через нього (без особистої при¬сутності) за наявності відповідних повноважень, і право на відмову давати пояснення, якщо представник-адвокат не присутній.
Для успішного ведення цивільних справ потрібно мати певні професійні навички та знання законів. Тому покладатись на правову допомогу зі сторони адвоката буде правильно прийняте рішення. „Все цивільне право засновано не на абсолютній, а на відносній юридичній істині. Можна мати право на спадщину і не знати про нього, не вміти його довести у зв’язку з настанням позитивного права; можна не мати жодного права на майно — і стати його законним володільцем, якщо справжній власник пропустив десятирічний строк на подання скарги. Тут боротьба йде між адвокатами двох сторін, із яких кожна претендує на спірне право”[3, ст.27]. Це питання піднімалось ще в 19 столітті і чітко не вирішилось до сьогодні.
Як показує практика, питання подальшого реформування адвокатури, як незалежного правозахисного професійного інституту потребує особливої уваги з боку держави, яка проголосивши право на захист, не завжди дотримується обов’язку компенсувати витрати й оплатити працю адвоката у випадках передбачених законом[4, ст.36].
Таким чином, це питання є актуальним та не вичерпним, тим більше, що за останні роки відбулися значні зміни в соціальному й економічному житті країни, що привели до появи ряду проблем, що не знаходять цілком свого вирішення в законодавстві й у науковій теорії.[5, с. 32].
„Сильна, незалежна, авторитетна адвокатура завжди була показником сили й зрілості самої держави і навіть цивілізації а, отже, — фактором не тільки юридичним, але також соціальним, політичним, культурним”.[6, с.7]. Щодо української адвокатури, то вона ще на стадії розвитку та вдосконалення.
З вище викладеного свідчить, що адвокатура в Україні є важливою організацією, на яку покладено виконання особливої конституційної функції, адже саме Конституція чітко передбачає її діяльність. Перетворення у політичній, економічній, ідеологічній та інших сферах суспільного та державного розвитку України не можливі без значних змін у правовій системі, що є запорукою стабільності та незалежності будь-якої держави. Тому є актуальним на сьогодні точне законодавче визначення статусу адвоката, гарантування його незалежності у професійній діяльності, можливість практичної реалізації професійних прав. Відповідно до цього потребує змін Закон „Про Адвокатуру”. Недосконалим є й стан цивільного судочинства, насамперед основного законодавчого акту, який його регулює – Цивільного процесуального кодексу України, норми якого вже не в повній мірі відповідають сьогоденню.
Література:
1. Святоцька В.О. Адаптація законодавства України про адвокатуру до європейських стандартів: деякі питання // Право України.-2005.- № 10. – С.87.
2. Сульженко Ю. О. «Цивільне процесуальне представництво, його розвиток та види» / Бюлетень Міністерства юстиції України № 1 (27), 2004 . – с. 73-84.
3. Профессия адвоката. Збірник робіт про французьку адвокатуру. – Москва, 2006. – С. 27.
4. Дашо Т.Ю. – Проблеми правового статусу адвокатури. - Часопис „Життя і право”. - № 6-7 (18-19). – 2005.- с. 36.
5. Фурдов А.В. Адвокатура.- К.- Алеута, Прецендент, 2006р. 265с.
6. Карабчевський Н.П. Навколо правосуддя. – Тула, 2001. – С.7.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
