ПРОЦЕСУАЛЬНА ФОРМА УЧАСТІ УПОВНОВАЖЕНОГО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ
15.12.2009 19:38
Author: Беген Ігор Іванович, курсант факультету з підготовки слідчих Львівського державного університету внутрішніх справ
[Civil and domestic law. Civil judicial law. Commercial law. Housing right. Obligation law. International private law]
В Україні на сучасному етапі її розвитку проходить вдосконалення правової бази, якою закріплено правове становище громадян і організацій і встановлені гарантії реалізації захисту їх прав і свобод, визначених Конституцією та іншими законами України. Конституційні норми, в яких закріплені ці права і інтереси, виступають основою для деталізації їх в галузевому законодавстві, регулювання всіх аспектів їх дії і для визначення юридичних гарантій реалізації, а також для встановлення процесуального порядку захисту суб’єктивних майнових та особистих немайнових (цивільних) прав, охоронюваних законом інтересів і свобод, в тому числі також засобами цивільного процесуального права.
З огляду на важливість врегулювання питання процесуального статусу учасників цивільних правовідносин, можна із впевненістю стверджувати, що однією з умов формування суспільства була потреба в створенні соціальної-правової безпеки, впевненості та довірі осіб до правосуддя заснованої на інституті самозбереження, хоча в даному випадку відсутнє єдине розуміння змісту самої процесуальної діяльності учасників цивільного судочинства, її форм і методів проведення, безпосередньої взаємодії з судовою діяльністю та ефективністю реалізації передбачених прав Конституцією України
Головною метою інституту захисту прав інших осіб у цивільному процесі є надання допомоги та сприяння у судовому захисті особам, які самостійно неспроможні в силу стану здоров’я, непрацездатності, віку це зробити. Безумовно, що тут присутній і суспільний, і державний інтерес. Суспільство та держава зацікавлені в тому, щоб надавати допомогу особам немічним та непрацездатним. Цього вимагають не тільки моральні засади суспільства. Тому існування права на участь у процесі таких осіб є виправданим і доречним у соціальній державі..[1,с.117-118].
Однією з головних функцій омбудсмана у світі є контроль за діяльністю виконавчих та інших органів державної влади шляхом розгляду скарг громадян на дії тих чи інших органів або посадових осіб, що призвели до порушення прав та свобод людини і громадянина. У цьому сенсі важливим і невід'ємним правом омбудсмана є право проводити розслідування, у тому числі й за власною ініціативою, і на їх підставі вносити рекомендації щодо шляхів відновлення порушених прав у конкретному випадку, вносити пропозиції стосовно змін до законодавства або перегляду неправомірної адміністративної практики органів державної влади. Процедура звернення до омбудсмана максимально неформальна та гнучка, а доступ до нього є безплатним і відкритим для всіх громадян держави.
В Україні Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб. Діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод.Уповноважений Верховної Ради України з прав людини має право бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, у тому числі на закритих судових засіданнях , за умови згоди суб’єкта права, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим [4,с 9].
Виходячи з викладеного, вважаємо, що така ситуація дає підстави визнавати, що Уповноважений з прав людини України також не може обмежуватись тільки правовими рамками і, проводячи розслідування, розглядаючи скарги громадян, повинен керуватися ще критеріями об’єктивності, доцільності, справедливості дії органів, посадових осіб стосовно належного забезпечення прав і свобод громадян України. Адже права людини – це не тільки чіткі юридичні формули, що закріплені в Конституції України та інших нормативних актах, “не тільки суворі і цілком визначені і тому легкі для використання в судових інстанціях точні юридичні формули, але й, в деякому розумінні, дух цих свобод.” І омбудсман, в обов’язки якого входить захищати передусім право громадян на “хороше управління”, повинен контролювати дотримання державними органами, підприємствами, установами, організаціями, їх посадовими і службовими особами не тільки закону, але саме і цього духу прав і свобод людини та громадянина. Своєю діяльністю він повинен закріплювати принцип неформального розуміння закріплених в Конституції України прав і свобод громадян. У цьому найбільша цінність інституту омбудсмана.
Література:
1.Губенко М.М. Теоретико-правові проблеми гарантії прав і свобод людини і громадянина: Монографія. – Київ: 2001. – 218 с.
2.Закон України Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини // Від. ВРУ, 1998. - №20, ст. 99.
3.Загальна декларація прав людини // Міжнародні договори України. -К., 1992.
4.Штефан М. Й. Цивільний процес: Підручник для студ. юрид. спеціальностей вищих закладів освіти. — Вид. 2-ге, перероб. та доп. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001. – С. 98.
e-mail: begin-88@mail.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
