Важливим аспектом реформування права державної власності на землю є визначення його об’єктів. В чинному Земельному кодексі об’єкти права державної власності на землю визначаються певною мірою за «залишковим» принципом. Це означає, що в державній власності знаходяться всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність(ч.1 ст.4 Земельного кодексу України).
Серед проблем, які чекають найскорішого розв’язання, є проведення розмежування земель державної та комунальної власності. Від успішного регулювання відносин, пов’язаних з використанням земель державної і комунальної власності, багато в чому залежить проведення земельної реформи [2, С.257].
Для реалізації робіт щодо розмежування земель державної і комунальної власності необхідно:
- провести в містах відповідну підготовчу роботу щодо розмежування земель державної і комунальної власності та забезпечити інвентаризацію та реєстрацію земельних ділянок несільськогосподарського призначення, інших об’єктів нерухомого майна та прав на них, розподілу і перерозподілу земель;
- прискорити надання та формування ділянок несільськогосподарського призначення у власність державним та комунальним підприємствам, установам і організаціям та прискорити розробку планів земельно-господарського устрою, містобудівної документації та місцевих правил забудови;
- розробити та впровадити відповідну систему навчання та розстановки кадрів у землевпорядних органах та забезпечити підготовку фахівців для здійснення експертизи землевпорядних проектів, вартості земельних ділянок, функціонування ринку землі [3,С.9-10].
Державне управління характеризує стан суспільства, розвиток економічного життя та політичного устрою. Держава будучи найбільшим власником здійснює управління, об'єктами державної власності та регулювання процесів трансформації відносин власності в Україні. Основними проблеми державної власності є: забезпечення національної безпеки, досягнення загальнонаціональних цілей, задоволення суспільних інтересів та потреб.
Державне управління в сфері відносин власності повинно здійснюватись з метою створення більш сприятливого середовища для функціонування та діяльності суб'єктів господарювання державного сектору економіки та формування показників ефективності їх діяльності [1, С.235].
Держава на рівні суб’єктів права власності повинна залишатися основним регулятором суспільних земельних правовідносин власності в інтересах усіх громадян України та мати повноваження не лише представницького змісту.
Держава виступаючи в якості суб'єкта управління надає державному управлінню власністю специфічних якостей, які потребують удосконалення: системності - завдяки цій якості управління здійснюється скоординовано, цілеспрямовано, ефективно та постійно; верховенства - держава централізовано повинна брати на себе зобов'язання здійснювати та координувати управління, з метою забезпечення суспільних інтересів; визначеності - межі розповсюдження державного управління повинні бути визначені, не лише як такі, що існують в рамках національної держави, а й ті, що виходять за її кордони та проявляються в зовнішній політиці даної держави [4, С.77].
При виборі способу та напрямів удосконалення управління державною власністю слід звернути увагу на раціональне використання та охорону земель, а саме:
якісне використання земель, земельних ділянок та земельних ресурсів відповідно до встановлених нормативів якості та систем управління;
безпечне використання земель, земельних ділянок, земельних ресурсів у межах нормативів екологічної безпеки;
раціональне використання земель, земельних ділянок, земельних ресурсів, тобто соціально, економічно, технологічно та екологічно виправдана експлуатація зазначених об’єктів;
конкурентно спрямоване використання зазначених об’єктів у процесі будь-якої діяльності, що здатне забезпечити отримання конкурентоспроможної продукції, послуг тощо, доступних за наявних умов для різних споживачів [5, С.14-15].
Отже, процес управління державною власністю має бути спрямований на досягнення стратегічних і тактичних цілей розвитку національного господарства.
Література:
1. Андрейцев В.І. Земельне право і законодавство суверенності України: Актуальні проблеми практичної теорії. – 2-ге вид.- К.: Знання, 2007. – 445с.
2. Бондар О.Г.Об’єкти права державної власності на землю в умовах земельної реформи в Україні: проблеми визначення // Вісник університету внутрішніх справ. - № 10. – 2000. - С. 256-259.
3. Носік В.В. Власність і право власності на землю: методологія, теорія,
практика // Земельне право України. - № 2 . – 2007. – С.3-13.
4. Швець В.І. Органи державної влади як суб’єкти земельних відносин у договорах купівлі продажу земельних ділянок державної власності // Юридична Україна. – № 10. – 2008. – С.75-82.
5. Шульга М.В. Актуальні питання гарантування земельних прав громадян України // Земельне право України.-№2.- 2007. – С. 14-21.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
