РЕЛІГІЙНА ПРАВОСВІДОМІСТЬ – ЯК ОСОБЛИВИЙ СТРУКТУРНИЙ ЕЛЕМЕНТ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ
03.02.2010 08:18
Author: Мельниченко Руслан Володимирович, студент юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
[Theory and history of the state and law. History of political and legal studies. Philosophy of law]
Правова система будь-якої країни світу детермінована історичним розвитком її населення, яке має особливий менталітет та культурні цінності. Це є одним із різновидів соціальних системи, вона тісно пов'язана з явищами і процесами, які відбуваються у сфері економіки, ідеології, політики, культури, релігії. В цих взаємозв'язках розкривається її роль і функціональне призначення в регулюванні суспільних відносин на сучасному етапі розвитку суспільства. Правова система є складним і багатоплановим поняттям, що містить у собі цілий комплекс компонентів, справляє нормативно-організаційний вплив на суспільні відносини. Елементи правової системи об'єднані спільною метою, завданнями, виконують деякі загальні або тільки їм притаманні, специфічні функції, перебуваючи при цьому у логічному зв'язку один з одним.
Питання виникнення, функціонування, розвитку та зміни правових систем досліджували такі вітчизняні вчені: В.Копейчиков, А.Заєць, Н.Оніщенко, О.Скакун, О.Зайчук, М.Козюбра, М.Орзіх, П.Рабінович, Ю.Шемшученка та інші. Серед російських вчених цю проблему досліджували: С.Алексєєв, В.Карташов, Д.Керімов, О.Малько, М.Марченко, М.Матузов, Ю.Тихомиров, серед зарубіжних - Ф.Ауман, Р.Давид, Р.Болдін, Дж.Херст, К.Нетон та інші. У працях цих вчених аналізуються сутність, структура, функції правової системи, система права та законодавства, значення юридичної практики, механізм правового регулювання, правова культура та правосвідомість як елементи правової системи. При цьому виявляються різні підходи до розуміння терміна "правова система", характеристики підсистем і компонентів правової системи.
Правова система кожної держави має свою специфіку, структуру, мету, формується у визначений історичний час, у конкретному регіоні, характеризується визначеними національними особливостями, складається у суспільствах з рідними віруваннями, має особливий характер, різні види джерел права. О.Ф.Скакун визначає правову систему наступним чином – це зумовлений об'єктивними закономірностями розвитку суспільства цілісний комплекс взаємозалежних і погоджених спеціальних і загальних засобів правового впливу на суспільні відносини, що постійно відтворюються і використовуються людьми і їх організаціями (державою) як суб'єктами права для досягнення приватних і публічних цілей, забезпечення правопорядку. Тобто воно об’єднує всі елементи правової матерії, вказує на зв’язки між ними, націлює правотворчі, правозастосовчі та правоохоронні органи на розв’язання практичних завдань впровадження правових засад в усі сфери суспільного життя.
Серед вчених-юристів немає єдності щодо визначення елементів правової системи. Проте проаналізувавши і узагальнивши поділ багатьох науковців можна виділити такі центральні (базові) елементи правової системи:
1) суб’єкти права – фізичні та юридичні особи;
2) правові норми та принципи, які виражаються у законодавстві;
3) суспільні відносини, які врегульовані правом, правова поведінка, юридична практика;
4) правова свідомість, культура, ідеологія.
Наслідком взаємодії всіх правових явищ в ідеальному випадку виступає законність та правопорядок.
Обов’язковим і необхідним елементом правової системи є правова свідомість – форма суспільної свідомості, яка відображає ставлення суб’єктів правовідносин до чинного права та похідних від нього явищ. Проте поряд із правовою свідомістю існує релігійна свідомість, яка відіграє важливу роль у формування правової свідомості особи і правової системи суспільства.
Релігійна свідомість як різновид свідомості, одночасно з правовою свідомістю, правовою культурою, праворозумінням має визнаватись структурним елементом ідеологічної складової правової системи. Проте відповідно до загальновизнаної теоретичної класифікації правових систем (романо-германська, англо-американська, змішана, релігійна, традиційна) релігійна правосвідомість визнається структурним елементом традиційно-релігійної правової системи.
Релігійна правосвідомість тісно пов'язана з релігійним правом, чим пояснюється віднесення релігійної правосвідомості до складових елементів релігійно-традиційної правової системи. Основою релігійного права є релігійна система, у свою чергу це пояснює специфіку структури релігійно-традиційної правової системи, особливість її правових норм, джерел права, правотворчість, правореалізаційного та правозастосовчого процесів, правосвідомості громадян (віруючих). Тобто означені елементи мають релігійну основу.
Релігійна правосвідомість – система релігійно-правових ідей, уявлень, емоцій і почуттів, що виражають ставлення особи, групи, суспільства до чинного, минулого і бажаного релігійного права, його структури, механізму релігійно-правового регулювання суспільних відносин, а також до діяльності, що пов'язана з правом. Релігійна правосвідомість характеризується такими ознаками:
• є однією з форм суспільної свідомості - пізнанням і знанням того, що таке право взагалі і яким воно є в конкретному суспільстві з релігійно-правових позицій, тобто ставлення індивіда до правової реальності із усіма правовими явищами;
• має нормативний характер, який проявляється в тому, що в релігійних нормах сформульовано правила поведінки людей, передбачена певна відповідальність за їх порушення, вони мають обов'язковий імперативний характер, їх виконання та дотримання забезпечується заходами примусу та певними санкціями;
• перебуває у тісному взаємозв'язку з усіма іншими формами суспільної свідомості: правова, політична, ідеологічна та інші;
• є однією з форм правової культури суспільства;
• слугує передумовою і регулятором не тільки релігійної, але і світської поведінки людини;
• носії певної релігійної правосвідомості мають єдину вищу ціль - зв'язок з Богом;
В релігійній правовій свідомості відображена правова реальність у вигляді знань про право з релігійної точки зору, осмислення права як наданого людству за Божим велінням, у вигляді релігійно-нормативних настанов необхідної та належної поведінки. Особливістю релігійної правосвідомості є усвідомлення людьми цінностей правових та релігійних норм, релігії та права, прав і свобод людини, оцінка діючого права з точки зору його відповідності релігійним приписам, настановам, загальнолюдським цінностям, закріпленим у священних книгах (Біблії, Торі, Талмуді, Корані тощо) та у міжнародних документах про права людини.
Релігійна правосвідомість складається із наступних структурних елементів:
1) релігійно-нормативна психологія – постає як сукупність почуттів і емоцій, що виражають ставлення віруючого, релігійної групи до права, правових явищ з точки зору їх повної відповідності релігійним настановам та ідеям, Божому велінню;
2) релігійно-правова ідеологія – впливає на правосвідомість сучасного громадянина як система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, що відображають теоретичне осмислення правової реальності, усвідомлене проникнення в сутність правових явищ, що відповідає фундаментальним принципам певної релігії.
Релігійні норми впливають на правосвідомість, складають уявлення членів суспільства про їх права і обов'язки, про належний правопорядок і, навпаки, правосвідомість впливає на право і релігійні норми, визначає практику правозастосування в інтересах віруючих, релігійних громад щодо реалізації останніми своїх релігійних інтересів. Релігійні норми виступають найважливішими регуляторами суспільних відносин, факторами формування правових норм, ставлення індивідів до правових інститутів, формування протиправної чи законослухняної поведінки. За допомогою релігійних норм формується певна релігійно-нормативна ідеологія, яка у свою чергу формує певний культурний свідомий тип людини. Через зміст релігійних норм правові норми знаходять своє божественне обґрунтування відповідно до приписів Священних джерел у нормах сучасного релігійного права.
Релігійна правосвідомість виконує наступні функції:
1) когнітивна – пізнання правової дійсності, її відображення у теоріях, доктринах, концепціях, почуттях тощо;
2) оцінювальна – слугує базовим критерієм ставлення особи щодо явищ правового та суспільного життя;
3) регулятивна – слугує основою для віруючих при відносинах із іншими людьми;
4) правотворча – формує правові норми;
5) правореалізуюча – забезпечення втілення релігійних норм права у фактичні правовідносини.
Із вище зазначеного видно, що релігійна свідомість є центральним явищем для релігійно-традиційної правової сім’ї. Це пояснюється тим, що всі елементи даної правової системи творяться людьми, які мають релігійну свідомість, їх дії мають свідомо вольовий характер, тобто проходять через їхню свідомість, а отже зазнають певного впливу релігії, вірувань, переконань тощо. Проте слід зазначити, що релігійна свідомість має значну цінність і для всіх інших правових сімей. По-перше, немає такої держави, де б не були поширені релігії, тобто у всіх державах абсолютна більшість населення сповідує певні релігії, а відтак релігійна свідомість впливає на формування та існування правової свідомості населення. По-друге, часто-густо держави санкціонують релігійні звичаї, які закріплюють в собі моральні цінності певного народу перевірені часом. По-третє, держави зважають на природне право особи – сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої; певним категоріям віруючих замінюється загальний порядок проходження військової служби тощо. Не можна не згадати той факт, що релігійна свідомість була ведучою формою суспільної свідомості більш, ніж 2000 років, аж до епохи Просвітництва, тобто до моменту значного розвитку науки і філософії, які спростували релігійні вчення. Проте слід пам’ятати, що релігія відповідає об’єктивним потребам людського духу, являє собою загальнолюдські цінності, які формувалися тисячоліттями, і швидке відкидання всіх цих цінностей просто неможливе. Саме тому релігійна свідомість – особливий елемент правової системи (в першу чергу релігійно-традиційної), який мимоволі людських бажань впливає тим чи іншим чином на формування правових систем світу.
Література:
1. Скакун О. Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс): Підручник. - Харків: Еспада, 2006. - 776 с.
2. Алексеев С. С. Теория права. - М.: Изд-во БЕК, 1994.
3. Рабинович П. М. Основы общей теории права и государства - X.:Консум, 2005. - 235с
4. Каримов Д. А. Философские проблемы права. - М: Мысль, 1972. - 590 с.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
