Ліцензування є одним із засобів державного регулювання господарської діяльності, який фактично обмежує свободу господарювання. У загальносуспільних інтересах закон забороняє здійснення без ліцензії тих видів діяльності, які несуть потенційну загрозу життю і здоров’ю громадян, навколишньому природному середовищу, безпеці держави. Разом з тим, окремі органи ліцензування під приводом захисту цих суспільних цінностей зловживають своїми повноваженнями щодо видачі, переоформлення, анулювання ліцензії, видачі її дублікату, чим створюють перешкоди господарській діяльності. Запобігти цьому негативному явищу можуть, зокрема, чіткі та прозорі процедури ліцензування.
Зважаючи на вищезазначене, Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва (далі - Держкомпідприємництво) неодноразово декларував необхідність удосконалення процедур ліцензування у двох основних напрямах: 1) забезпечення спрощеного порядку ліцензування шляхом встановлення чіткого та прозорого здійснення ліцензійних процедур, скорочення часу на видачу ліцензій; 2) передачі, у разі доцільності, процесу ліцензування на місцевий рівень [2, с.203] . На початку 2007 р. цим органом виконавчої влади був розроблений законопроект щодо запровадження єдиного порядку ліцензування. 26.03.2007 р. згаданий законопроект був внесений до Верховної Ради України, проте вже 27.11.2007 р. Уряд України відкликав його. З того часу Деркомпідприємництво не здійснило жодної спроби щодо удосконалення процедур ліцензування, передбачених Законом.
Водночас аналіз практики ліцензування дозволив виявити проблеми, що потребують як законодавчого вирішення, так і теоретичної оцінки. Усі ці проблеми можна згрупувати залежно від стадії ліцензування, на якій вони виникають. Зазвичай процедуру видачі ліцензії поділяють на такі стадії: 1) звернення суб'єкта господарювання із заявою до відповідного органу ліцензування; 2) розгляд заяви і прийняття рішення; 3)видача ліцензії у разі відсутності підстав для відмови у її видачі [ 1, с.14]. Також додатковою може бути стадія проведення конкурсу, що має місце у зв'язку з необхідністю забезпечення ефективного та раціонального використання обмежених ресурсів, застосування новітніх технологій і обладнання, створення вигідних для держави умов експлуатації таких ресурсів, ліцензування видів господарської діяльності, провадження яких пов’язане з використанням обмежених ресурсів, у разі надходження кількох заяв про видачу ліцензій. Окремі автори четвертою стадією називають стадію перегляду рішення, прийнятого за результатами розгляду заяви [ 3, с.53].
Стосовно стадії звернення суб'єкта господарювання із заявою про видачу ліцензії слід відзначити, що деякі органи ліцензування право прийому заяв на видачу ліцензії доручають певній організації (підприємству), що входить до сфери їх управління. Наприклад, Міністерство з питань житлово-комунального господарства України це своє процедурне повноваження делегувало Державному підприємству « Інноваційний центр». Із управлінської точки зору, такий підхід, можливо,виправданий, адже одним із основних завдань цього підприємства є інформаційне забезпечення удосконалення законодавчої та нормативно-методичної бази для реформування житлово-комунального господарства [4, с.14]. Очевидно, заява про видачу ліцензії та додані до неї документи є важливим джерелом інформації, без якої підприємство не могло б виконувати свої завдання. Проте у такий спосіб Міністерство з питань житлово-комунального господарства порушив заборону передавати ліцензійні повноваження будь-якій іншій особі, крім як своїм структурним підрозділам (ч. 3 ст. 6 Закону). У даному прикладі сумнівним є й зміст делегованих повноважень, адже перевіряється відповідність документів, поданих на підставі встановленого урядом переліку, вимогам ліцензійних умов. Однак виникає питання - як діяти у разі, коли документи за формою не відповідають вимогам законодавства? Зрозуміло, що указане підприємство не може залишити заяву без розгляду, інакше протиправно перебере на себе повноваження органу ліцензування.
Стосовно стадії розгляду заяви і прийняття рішення слід зазначити, що підставами для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є: недостовірність даних у документах, поданих заявником, для отримання ліцензії; невідповідність заявника згідно з поданими документами ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії.
У разі відсутності вищеперелічених підстав орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії. Наведені підстави для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії можуть бути встановлені лише за певними способами. Так, перша обставина встановлюється на підставі суто формальної (документальної) оцінки доданих до заяви матеріалів. У свою чергу, недостовірність даних у документах, поданих заявником для отримання ліцензії встановлюється як шляхом формальної перевірки (порівнянням змісту заявлених документів із інформацією з інших джерел), так і фактичної перевірки (наприклад, обстеженням за місцем господарської діяльності заявника).
Необхідно відмітити, що в останному випадку необхідність проведення фактичної перевірки передбачена лише опосередковано. Окремі експерти вважають, що таке законодавче регулювання не дає органу ліцензування достатніх можливостей провести безпосереднє дослідження фактів на місці. Тому вони пропонують доповнити Закон положенням, яке прямо передбачить право органу ліцензування здійснювати попередню, перед видачею ліцензії, перевірку суб'єкта господарювання на відповідність вимогам ліцензійних умов [ 5, с.26].
Слід підкреслити, що практика державного будівництва вказує на тенденцію у сфері процедури ліцензування: скорочення переліку документів, що вимагаються від заявника, із одночасним запровадженням процедури фактичної перевірки. Представники органів ліцензування вважають цей крок спрощенням процедури видачі ліцензії. Необхідно запропонувати, на нашу думку, більш раціональний шлях спрощення ліцензійної процедури – перехід до заявницького принципу, що передбачає зведення до мінімуму переліку документів, що додаються до заяви, з одночасним запровадженням фактичної перевірки, що буде проводитися незалежною експертною організацією. Це дозволить: усунути передумови корупційної діяльності посадових осіб органу ліцензування, зменшити витрати часу і зусиль заінтересованого суб'єкта господарювання, відмовитися від формальної перевірки, яка на практиці зазвичай зводиться лише до бюрократичних вивертів, тобто до перевірки стилістики та граматики у відомостях заявника. Стосовно стадії прийняття рішення, то слід відмітити, що у вітчизняній науковій та аналітичній літературі звучать пропозиції організаційно відділити функцію видачі і переоформлення ліцензії від функції контролю за дотриманням закону. Ці дві функції мають виконувати два незалежні один від одного органи влади, адже лише в даному разі може бути забезпечено неупереджене розслідування обставин справи та правильне вирішення її по суті. Стосовно даного питання Є.М. Григор'єв запропонував повноваження центральних органів виконавчої влади щодо видачі ліцензії передати місцевим органам виконавчої влади [3, с.53].
Зважаючи на вищезазначене, слід зробити висновок стосовно необхідності постійного удосконалення процедури видачі ліцензії на здійснення певного виду господарської діяльності на законодавчому рівні, що полягає у введенні нових положень, а також удосконаленні вже діючих. Не менш важливе значення має і практична сторона даного питання, що вимагає належного виконання органами ліцензування покладених на них функцій.
Література:
1. Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" № 1775-ІII від 01.06.2000 р.
2. Сергійко О.В. Проблеми ліцензування певних видів господарської діяльності // Приватне право і підприємництво: Зб. наук.праць. – К., 2008. – Вип. 5. – С. 202-205.
3. Григор'єв Є.М. Ліцензування в Україні, проблеми та перспективи // Національний університет Києво-Могилянська академія“: Зб. наук. пр. – Миколаїв, 2008. – Т. 4. – С. 52-53.
4. Третяков С. Ринкова модель системи ліцензування // Підприємництво в Україні. – 2009. -№ 5. – С. 12-15.
5. Багандов А. Б. Проблеми ліцензування. – Право України. – 2007. -№ 5. – С. 25-29.
e-mail: vad2750@yandex.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
