Питання розмежування торгівлі людьми або іншої незаконної угоди щодо людини від суміжних складів злочину є досить актуальними, тому автор вважає за доцільне розглянути цю проблему.
Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини може супроводжуватися підробкою документів, застосуванням насильства, використанням або експлуатацією людини, тому у таких випадках виникають питання про кваліфікацію злочину, передбаченого ст. 149 КК України, за сукупністю з іншими злочинами або його відмежування від суміжних складів злочинів.
Так, склад злочину передбаченого ст. 149 КК України слід відрізняти від складу, передбаченого ст. 447 КК України («Найманство»), як за об’єктом – при найманстві це відносини миру й мирного співіснування окремих країн, так і за об’єктивною стороною – найманство полягає лише у вербуванні, фінансовому чи матеріальному заохоченні й навчанні найманців. Отже, можна зробити висновок, що об’єктивна сторона цих злочинів збігається в разі вчинення вербування.
Зі складами злочинів, передбачених статтями 146 КК України («Незаконне позбавлення волі або викрадення людини»), ст. 147 КК України («Захоплення заручників»), ст. 148 КК України («Підміна дитини»), цей злочин об’єднує те, що всі вони посягають на суспільні відносини, пов’язаних із свободою особи. Але їх відрізняє те, що об’єктивна сторона злочину передбаченого ст. 149 КК України здійснюється у формі передачі людини іншій особі за певну винагороду чи без такої.
Торгівля людьми або здійснення іншої незаконної угоди щодо людини можуть бути вчинені як із переміщенням потерпілого через державний кордон України, так і без такого переміщення. Якщо зазначені діяння супроводжуються незаконним переправленням осіб через державний кордон України, вони додатково кваліфікуються ще й за ст. 332 КК України [1, С.222].
Що стосується випадків розмежування торгівлі людьми і злочинів передбачених ст. 143 («Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини»), ст. 150 («Експлуатація дітей»), ст. 303 («Сутенерство або втягнення особи в залучення проституцією»), ст.304 («Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність») КК України, проводиться за ознаками об’єкта, об’єктивної і суб’єктивної сторін. Поєднує їх те, що відповідно до ст. 149 КК України торгівля людьми може здійснюватися з метою вчинення щодо особи дій, які передбачені переліченими статтями як самостійний злочин [2, С.195].
Також треба враховувати, що дії сутенера, який за певну грошову винагороду зводить жінку з клієнтом, не можна вважати торгівлею людьми, зазначені дії треба кваліфікувати за відповідними нормами – звідництво для розпусти (ст. 302 КК України) або при наявності примусу як сутенерство чи втягнення особи в заняття проституцією (ст. 303 КК України).
Розглядаючи питання відмежування торгівлі людьми від грубого порушення угоди про працю українського громадянина за межами України (ч. 2 ст. 173 КК України) необхідно враховувати, що конкуренція між зазначеними нормами можлива в ситуаціях, коли мова йде про примусову працю. При цьому слід враховувати, що грубе порушення угоди при працю буде мати місце лише за наявності трудової угоди, яку було укладено без застосування способів передбачених ст. 149 КК України. Стаття 173 передбачає дії роботодавця, коли він виходить за межі домовленості, і шляхом обману, зловживання довірою примушує працівника виконувати роботу, не передбачену обумовленою угодою. Тобто торгівля людьми відрізняється від злочину передбаченого ст. 173 КК України тим, що торговець використовує обман, шантаж, уразливий стан, насильство або інші передбачені ст. 149 КК України способи вже під час вербування особи, усвідомлюючи при цьому подальшу мету її експлуатації.
На підставі вище викладеного автор робить висновок, що нова редакція статті 149 КК України, яка передбачає кримінально-правову відповідальність за торгівлю людьми, хоча на даний час і має певні недоліки, але може достатньо ефективно застосовуватися на практиці. Обов’язковою умовою подальшого використання норм цієї статті – формулювання єдиного підходу до тлумачення норм статті та відмежування торгівлі людьми або здійснення іншої незаконної угоди щодо людини від суміжних складів злочинів.
Література:
1. Закон України про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо вдосконалення відповідальності за торгівлю людьми та втягнення в заняття проституцією // Голос України. – 2006. – № 26.
2. Козак В.А. Кримінальна відповідальність за торгівлю людьми: проблема об’єкту злочину // Проблеми законодавства. – 2002 – № 52 – С.193 –198.
3. Кримінальний кодекс України. Офіційний текст прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 р // Відомості Верховної Ради України, 2001 р., №25-26, С.131
4. Лизогуб Я. Ст.. 149 і ст.. 332 ККУ: окремі проблеми законодавчого викладу. Узгодженості та тлумачення // Адвокат – 2005 - № 7 – С. 9 – 12.
e-mail: life.7@mail.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
