ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМКИ РЕФОРМУВАННЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ УКРАЇНИ
19.03.2010 12:12
Автор: Магновський Ігор Йосифович, кандидат юридичних наук, доцент, докторант кафедри конституційного та міжнародного права Київського національного університету внутрішніх справ
На сучасному етапі в Україні проходить осмислення різноманітних напрямків правової розбудови України. Тому одним із них на сьогоднішній день виступає удосконалення адміністративно-територіального устрою, яке непокоїть протягом останніх років різноманітні політичні кола, державних діячів і звісно вчених.
Шляхи реформування адміністративно-територіального устрою України нині є вельми важливими та необхідними, оскільки відповідно до цього створюється система органів державної влади та місцевого самоврядування за допомогою яких забезпечуються різноманітні права і свободи громадян у державі. Як бачимо, його організація на думку вчених, є стратегічною проблемою кожної незалежної держави, вирішення якої визначає рівень консолідації суспільства [1, с. 116].
Сьогодні в засобах масової інформації і друкованих, і електронних ведеться чимало розмов про адміністративно-територіальну реформу. Її розробники зазначають, що головна її мета: забезпечити людину якісними та доступними послугами найближче до її місця проживання; наділити органи місцевого самоврядування повноваженнями та ресурсами для надання цих послуг. Суть реформи викладена так: широка децентралізація виконавчої влади;
перенесення частини повноважень та відповідальності з національного рівня на регіональний, з регіонального – на районний, з районного – на рівень громад; найважливішим елементом реформи є утворення громад як адміністративно-територіальних об’єднань базового рівня, здатних надавати значну частину послуг населенню, які сьогодні надаються на рівні району [2, с. 45-46].
У процесі здійснення демократичних перетворень важливим є переосмислення основних положень вітчизняної науки і практики в сфері територіальної організації держави у контексті сучасних надбань розвинених, як європейських держав, так і світу в цілому, оскільки перманентні експерименти з реформуванням інститутів територіальної організації влади, що здійснювалися без достатнього наукового обґрунтування бажаних результатів не дали.
У свою чергу, ідеолог польської адміністративно-територіальної реформи Кулєша М. наголошує, що вона обов’язково має бути радикальною за змістом, оскільки це не спосіб розв’язати певні проблеми – це докорінна зміна державного устрою та врядування. При цьому, звичайно, має проводитись належна інформаційно-роз’яснювальна робота, у тому числі з урахуванням специфіки різних груп суспільства [3].
Як слушно зауважує Малиновський В., ситуація ускладнюється тим, що існуюча система адміністративно-територіального поділу України передбачає входження одних населених пунктів до меж інших. Наприклад, у межах адміністративних кордонів 83-ох міст загальнодержавного, обласного та республіканського (АРК) значення перебуває 36 міст, 218 селищ міського типу, 91 селище та 157 сіл. Так до складу м. Красний Луч Луганської області входять ще три міста – Вахрушеве, Міусинськ, Петровське та чотири селища, до складу котрих входять ще 20 населених пунктів. Причому в Красному Лучі майже 100 тис. населення, а в селищі міського типу Федорівка – 400 осіб. Фактично у цьому місті функціонує 8 місцевих рад, а до його складу входять – 23 населених пункти. Місто Єнакієве Донецької області включає 14 населених пунктів, у міській раді підпорядкований Свердловський район, до складу якого входять: одна селищна, 16 сільських рад (28 сіл), а також Червонопартизанська міська рада та 5 селищних рад, у цілому – 44 населених пункти [4, с. 127-128].
Головна ідея будь-якої адміністративної реформи має полягати в тому, щоб зробити системи влади та управління відповідальною, прозорою і максимально наближеною до послуг пересічного громадянина. Крім того, нам доцільно запозичити основний критерій реформування системи політичного та адміністративного управління, який діє у Європейському Союзі, бо це апробована світова практика. Йдеться про так званий принцип субсидіарності. Він означає, що будь-яке рішення – політичне чи адміністративне – повинно прийматися на тому рівні, де його виконання буде найменш витратним і найбільш результативним. Тільки у тому разі, якщо місцева громада за обсягом своїх повноважень і що, найголовніше, фінансових, економічних, кадрових та інших ресурсів не здатних впоратися з прийняттям і впровадженням у життя того чи іншого життєво важливого рішення, воно може адресуватися на більш високий рівень. І таким чином – по висхідній. Принцип субсидіарності є універсальним, демократичним та дуже ефективним [5, с. 39]. А це призведе до результативної діяльності територіальної громади.
На думку Коника С., водночас, реформу адміністративно-територіального устрою в Україні варто проводити майже одночасно і комплексно з іншими не менш грандіозними, довгоочікуваними та важливими реформами, а саме – податковою, бюджетною, фіскальною, земельною, топонімічною, житлово-комунальною, місцевого самоврядування та органів державної влади. Безперечно, такі реформи повинні бути в обов’язковому порядку закріплені на рівні законів і кодексів України [6, с. 48].
Таким чином, у теперішній час існує потреба в акумуляції, об’єднанні різноманітних напрямків реформування адміністративно-територіального устрою, на основі їх ґрунтовного та всебічного дослідження.
Література:
1. Лазор О.Д., Лазор О.Я. Реформування адміністративно-територіального устрою в контексті євроінтеграції //Актуальні проблеми державного управління процесами європейської та євроатлантичної інтеграції: науково-інформаційний збірник / За заг. ред. В.П. Горбуліна, акад. НАН України. – Вип. 15. – 2005. – К.: ДП “НВЦ Євроатлантикінформ”. – С. 116-127.
2. Бесчастний В., Делія Ю. Суперечності адміністративно-територіальної реформи //Віче. – № 15. – 2007. С. 45-47.
3. Кулєша М. Реформа повинна бути радикальною // http: //w.w.w.cpp.org.ua/ aspekts
4. Малиновський В. Проблеми адміністративно-територіального устрою України та шляхи його реформування // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. – № 4. – 2007. – С. 125-132.
5. Черевко О. Підпорядкування державної влади інтересам українського громадянина – основна мета адміністративно-територіальної реформи //Економічний часопис – ХХІ. – № 5-6. – 2006. – С. 38-39.
6. Коник С. Теорія реформ та проблеми адміністративно-територіального устрою України // Економічний часопис – ХХІ. – № 5-6. – 2006. – С. 44-48.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
