ДЕРЖАВА І ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ В ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ СУСПІЛЬСТВА
09.04.2010 17:49
Автор: Байталюк Зоряна Володимирівна, асистент кафедри міжнародного права юридичного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Поняття “політична система суспільства” ввійшло в науковий обіг порівняно недавно. Серед важливих причин, що спонукали його виникнення й широке наукове використання, було прагнення дати цілісне уявлення про політику та політичне життя суспільства. Політика при цьому визначається як сфера діяльності, пов’язана з відносинами між класами, націями й соціальними групами, ядром якої є проблема завоювання, збереження й використання влади [2], або як сфера суспільної діяльності, змістом якої є організація, регулювання, контроль діяльності й відносин людей, соціальних груп, класів, націй [11].
До 70-х років термін “політична система” в наукових працях вітчизняних учених практично не використовувався. Замість нього вживалося поняття “політична організація суспільства”. Лише з середини 70-х років почалось активне наукове застосування терміна “політична система”, що викликало необхідність встановлення його логічного обсягу, визначення співвідношення з іншими однопорядковими поняттями. Таким чином, склалося три основні підходи: а) політична організація є більш вузьким поняттям стосовно політичної системи; б) політична система є більш вузьким поняттям; в) ці поняття ідентичні, рівнозначні.
В сучасних умовах у науковій літературі також немає однозначного підходу до визначення поняття політичної системи. Деякі вчені (А.Б. Венгеров, М.Н. Марченко, В.Н. Хропанюк) ототожнюють політичну систему з політичною організацією суспільства. Так, М.Н. Марченко визначає її як сукупність державних, партійних і громадських органів та організацій, які беруть участь у політичному житті країни. Дехто (В.В. Богатирьов, В.В. Копєйчиков, П.М. Рабінович, В.Є. Чиркін) відзначають, що політична система є більш широким поняттям. Так В.В. Богатирьов під політичною системою розуміє цілісну, впорядковану сукупність політичних інститутів, політичних ролей, відносин, процесів, принципів політичної організації суспільства, підпорядкованих існуючим у ньому політичним, соціальним, юридичним, ідеологічним, культурним нормам, історичним традиціям і настановам політичного режиму конкретного суспільства. Вона складається з трьох підсистем: інституціональної, інформаційної та нормативної. В.В. Копєйчиков вирізняє п’ять основних елементів політичної системи: суб’єкти (носії) політики, політичні норми та принципи, політичні відносини (стосунки), політичні погляди, політичну свідомість та культуру і зв’язки, що об’єднують ці компоненти.
Політичні партії можна вважати спеціалізованим інститутом громадянського суспільства покликаним формувати первинну політику, реалізовувати її на державному рівні й контролювати її здійснення [5]. Політичні партії відіграють дуже важливу роль у процесі легітимації державної влади. Будучи елементом громадянського суспільства, вони відбивають і погоджують інтереси соціальних груп і прошарків населення. Водночас партії є елементом політичної системи суспільства, де вони виражають ці інтереси через політичний тиск на державу або за допомогою виборів намагаються отримати владу для їх здійснення. Таким чином відбувається процес з’єднання політичної волі народу та державної влади. С.О. Кирєєва зауважує, що суттєвою стороною легітимації є правове регулювання і практичне здійснення зміни політичних партій та вищих посадових осіб у влади [3].
Діяльність політичних партій, їх взаємодія з державою значною мірою зумовлюється тим, яку форму має держава. Практично всі вчені одностайні у визначенні тричленної структури форми держави. Хоча в науці висловлюються окремі думки про існування четвертого елемента – політичної динаміки. В цьому питанні, на наш погляд, слід приєднатися до позиції С.О. Кирєєвої, яка зазначає, що це поняття є не додатковим елементом форми держави, а швидше властивістю, яка притаманна кожному елементу, і виражає його здібність до змін, модернізації, розвитку [3]. Усе ж класичною є тричленна класифікація форм держави, яка складається із форми правління, форми державного устрою та форми державного режиму.
У сучасному суспільстві поняття демократії і багатопартійності розглядаються невід’ємними одне від одного. Політичні партії визнаються одним із базових елементів демократії. Разом із тим у вітчизняній науці в силу існуючого протягом значного історичного періоду однопартійного режиму дослідження ідей багатопартійності було довгий час неможливим, що призвело до того, що зараз практично немає теоретичних розробок по визначенню співвідношення, взаємовпливу, обумовленості цих понять, що дозволило б органічно вписати багатопартійність у теорію демократії.
В усіх розвинутих демократичних країнах політичні партії акумулюють і виражають інтереси громадян у вищих представницьких органах, що є їх головною функцією. Саме виникнення партій у сьогоднішньому розумінні цього інституту в період буржуазних революцій пов’язана з появою вищих представницьких органів – парламентів. Політичні партії, пише Т.Б. Бекназар-Юзбашев, являють собою один із найбільш своєрідних феноменів сучасної історії, специфічний продукт парламентської конституційної держави з її заснованою на виборах і представницьких установах політичною системою [1].
Політичні партії також беруть участь у здійсненні безпосередньої демократії. Так ст.69 Конституції України закріпила: “Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії”, а ст.36 на конституційному рівні встановила одну з функцій партій – участь у виборах [4]. Закон України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” [10] , Закон “Про вибори народних депутатів України” [8], Закон “Про вибори Президента України” [9], Закон “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” [7] закріплює форми участі політичних партій у здійсненні цього виду безпосередньої демократії.
Головною метою політичних партій є здійснення політичної влади, що можливе лише через представництво саме в органах виконавчої влади, бо саме представництво політичних партій у представницьких органах такої влади не дає. Навіть обрання Президента на партійній основі лише визначає загальний курс держави, але не інституціоналізує відносини між владою та населенням. Така інституціоналізація передбачає право партій на формування Уряду.
Таким чином, політичні партії є насамперед елементом громадянського суспільства. Однак, на відміну від інших організацій громадянського суспільства, вони мають специфічні, властиві тільки їм політичні функції. В.С. Нерсесянц пише, що політичні партії як організовані представники суспільства виражають право громадянського суспільства на формування державної влади, участі в її здійсненні [6]. Як уже зазначалося, політичні партії, на нашу думку, треба розглядати, як спеціалізований інститут громадянського суспільства покликаний формувати первинну політику, реалізовувати її на державному рівні й контролювати її здійснення [5]. Історія багатопартійності в Україні налічує тільки неповних два десятиліття і наявність такої кількості партій багато вчених вважає наслідком недосконалості політичної системи, проте, на думку автора, саме наявність багатопартійності, навіть такої, що виражається у великій кількості політичних партій є ознакою демократії.
Література:
1. Бекназар-Юзбашев Т.Б. Политические партии и развитие буржуазной государственно-правовой доктрины (Политические партии как объект исследования в буржуазных политико-правовых учениях): Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / ИГиП АН СССР. – М., 1983. – 213 с.
2. Богатырев В.В. Политическая система современного российского общества: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Нижегород. юрид. ин–т. – Нижний Новгород, 1998. – 157 с.
3. Киреева С.А. Политический режим как элемент формы государства (теоретико-правовое исследование): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Сарат. гос. акад. права. – Саратов, 1997. – 28 с.
4. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996р. // Відом. Верхов. Ради України. – 1996. – №30. – Ст. 141.
5. Лукьянов Д.В. Гражданское общество и политические партии // Вісн. Харків. ун–ту № 506: Серія: Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених м. Харкова: Ч. 1. – Харків, 2001. – С.5–7.
6. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства: Учебник для юрид. вузов и фак. – М: Норма – Инфра-М, 1999. – 552 с.
7. Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів: Закон України від 14 січня 1998р. № 14/98-ВР // Відом. Верхов. Ради України. – 1998.– № 3–4. – Ст.15.
8. Про вибори народних депутатів України: Закон України від 18 жовтня 2001р. № 2766-ІІІ // Уряд. кур’єр. – 2001. – 2 лист. – С.3.
9. Про вибори Президента України: Закон України від 5 березня 1999р. № 474-ХІV // Відом. Верхов. Ради України. – 1999. – № 14. – Ст.81.
10. Про всеукраїнській та місцеві референдуми: Закон України від 3 липня 1991р. № 1286-ХІІ // Відом. Верхов. Ради УРСР. – 1991. – № 33. – Ст. 443.
11. Словарь терминов по теории государства и права / Рук. авт. кол. Н.И. Панов. – Харьков: Основа, 1997. – 180 с.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
