В теорії права правовий режим можна визначити як сукупність юридичних засобів, що встановлюються і забезпечуються державою в цілях врегулювання конкретних суспільних відносин шляхом обмеження одних і стимулювання інших сторін діяльності окремих суб’єктів права. Іншими словами, правові режими «створюють конкретну міру сприятливості або несприятливості для задоволення інтересів окремих суб’єктів права» [4].
Чинне законодавство України не містить визначення поняття «правовий режим морських портів». Також це поняття не закріплено і у міжнародно-правових актах. Проте в науковій літературі міститься визначення поняття «правовий режим внутрішніх морських вод». Так в учбовому посібнику з міжнародного морського права за редакцією І. Авраменко [1] міститься наступне визначення: «Правовий режим внутрішніх морських вод є сукупністю правил заходу у внутрішні води і порти, перебування в них і виходу з них. Він встановлюється внутрішньодержавним законодавством і міжнародно-правовими актами». А оскільки порти входять до складу внутрішніх вод, то правовий режим морських портів можна визначити як сукупність правил заходу до портів, перебування в них та виходу з них суден.
Неможливо розглядати поняття правового режиму порту без визначення його статусу. Морські порти є комплексними транспортними підприємствами, які призначені для здійснення господарської діяльності з завантаження, розвантаження та обслуговування суден, здійснення складських операцій з вантажами, обслуговування пасажирів, перевезення вантажів, пасажирів, багажу та почти, здійснення операцій з забезпечення життєдіяльності порту, а також забезпечення безпеки мореплавства.
В міжнародному морському праві немає однозначного визначення поняття порту. Основне призначення портів – слугувати для завантаження та розвантаження вантажів, виходячи з цього положення Статут про міжнародний режим морських портів визначає, що морськими вважаються порти, які приймають морські судна та слугують для зовнішньої торгівлі [2]. Існують і інші визначення, які підкреслюють як географічні, так і виробничі ознаки портів. Рекомендація N 16 Європейської економічної комісії ООН "ЛОКОД ООН - Класифікатор портів та інших пунктів" визначає порти як будь-який пункт з постійним устаткуванням, де судна можуть здійснювати завантаження або розвантаження вантажу, що перевозиться морським шляхом. Разом з тим за останній час в різних міжнародних угодах та національному законодавстві все частіше на морський порт покладають функції з забезпечення безпеки мореплавства, прийняттю заходів щодо запобіганню забрудненню морів та інші. З урахуванням усіх зазначених функцій порт можна визначити як комплексне транспортне підприємство, яке наділено морською і сухопутною територією,що знаходиться під суверенітетом прибережної держави, яке служить для завантаження і розвантаження суден, які беруть участь у зовнішній торгівлі, обслуговування пасажирів, а також здійснює певний нагляд за безпекою судноплавства і контроль за дотриманням міжнародних угод з торгівельного мореплавства.
В Україні правовий статус і функції морських портів установлені розділом IV «Морський порт» Кодексу торгового мореплавства України (КТМ). Згідно з яким, морський порт є державним транспортним підприємством, призначеним для обслуговування суден, пасажирів і вантажів на відведених порту території і акваторії, а також перевезення вантажів і пасажирів на суднах, що належать порту. Це визначення створює подвійність природи морського порту, оскільки будь-яке підприємство, з одного боку, об’єкт - цілісний майновий комплекс, а з іншої - суб’єкт, тобто юридична особа [3].
Крім того, правовий режим морського порту визначається правовим статусом і правовим режимом території і акваторії, на яких він розташований. Територією морського порту є відведені порту землі. До території морського порту також належать намиті, насипані або створені із застосуванням інших гідротехнічних технологій площі, створені за рахунок порту і за користування якими не стягується плата. Ч. 3 ст. 74 КТМ України говорить про те, що територія і акваторія морського порту є державною власністю і надаються порту тільки в користування. В той же час ч. 2 ст. 67 Земельного кодексу України допускає знаходження земель транспорту, до яких відносяться і землі морських портів, в комунальній і приватній власності. У законодавстві України, яке регулює відносини з приводу території морських портів, є і інші протиріччя. Так, згадана стаття 74, ч. 1, КТМ України ясно відносить до території морського порту намиті, насипані або створені за рахунок порту із застосуванням інших гідротехнічних технологій площі. У ст. 25, ч. 4, Закону України «Про транспорт» знаходиться положення, яке суперечить нормі КТМ з точністю до навпаки: до земель морського транспорту не відносяться території, насипані або намиті в акваторії за кошти портів. Крім того, п. «б» ч. 1 ст. 69 Земельного кодексу України відносить до категорії земель морського транспорту землі під гідротехнічними спорудами. В той же час п. «в» ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу відносить землі під гідротехнічними спорудами до земель водного фонду.
Акваторією морського порту є відведені порту водні простори. Чинне законодавство України непослідовне у визначенні терміну «акваторія». Так, під «акваторією» розуміється як водний об’єкт (його частина), так і окремо: вода, ділянка водного об’єкту тощо. У спеціальній літературі термін «акваторія» розуміється як водойма. Що стосується поняття «акваторія порту», то його можна визначити як частину водного об’єкту (водойми) з певними межами, що відведена порту відповідно до чинного законодавства України [3]. У категорію «акваторія» входять також водні шляхи.
Водна територія держави складається з внутрішніх і прибережних морських вод, званих територіальними водами територіальним морем. Першим елементом водної території держави є територіальні води. Територіальні води, як і інші частини території держави, знаходяться під її суверенітетом. В той же час їх режим відрізняється від режиму внутрішніх вод оскільки на користь міжнародної співпраці і торговельного мореплавання держави добровільно обмежують свій суверенітет, визнаючи права мирного проходу іноземних судів через територіальні води. Другим елементом водної території держави є внутрішні води, на які повністю поширюється суверенітет держави.
Підсумовуючи, зазначимо наступне, чинне законодавство України не містить визначення поняття «правовий режим морських портів». Також це поняття не закріплено і у міжнародно-правових актах. Крім того, в законодавстві України містяться дещо відмінні визначення порту, що призводить до важкості у визначенні його правого статусу. Також, у зв’язку з різним режимом територіальних і внутрішніх вод дуже важливо чітко визначити їх межі. Особливий інтерес викликає розмежування територіальних вод і вод морських портів, оскільки, сучасні портові споруди тягнуться на великі відстані від берега.
Таким чином, мабуть, прийшов час розібратися з питаннями статусу морського порту і режимом вод морського порту, а також на законодавчому рівні визначити та нормативно закріпити питання пов’язані з правовим режимом морських портів. На наш погляд, без цього реформування портового господарства буде ускладнено. Можливо, цьому посприяє ухвалення спеціального Закону «Про морські порти України», проект якого вже підготовлений Комітетом з питань транспорту і зв’язку Верховної Ради до другого читання.
Література:
1. Авраменко И.М. Международное морское право: Учебное пособие – Ростов-на-Дону: «Феникс» - 2001 – с.448;
2. Анцелевич Г.Л. Международное морское право – Учебное пособие – К.:Издательский дом «Слово» - 2003 – с.560;
3. Ницевич А., Лебедев В. Правовой статус морского порта // Порты Украины – 2009 - №2 – с.44 - 45;
4. Родионов, О. С. Правовые режимы как важнейший элемент юридической политики / О. С. Родионов // Правоведение -1997 - № 4 - с. 157 - 158.
e-mail: dashe-dasha@yandex.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter