Відповідно до ст. 67 КПК України суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази для суду, прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання, не мають наперед встановленої сили. Тобто процес оцінки доказів ґрунтується на внутрішньому переконанні осіб, які приймають рішення. Тому суд, прокурор, слідчий і дізнавач, завжди постають перед складною проблемою внутрішнього переконання в правильності оцінки доказів та свого рішення, оскільки за цим рішенням стоять долі людей, а також авторитет цих органів та правової системи країни в цілому. Однак практика свідчить, що цих вимог не завжди додержуються прокурор, слідчий і дізнавач у своїй роботі, а суд керується вже їх оцінкою і це часто призводить до серйозних порушень законності, до необґрунтованого засудження невинних.
Правовий авторитет цієї системи дуже низький, а якщо говорити точніше то його взагалі нема, тому мабуть оціночна діяльність доказів за внутрішнім переконанням у інквізиційному процесі де відсутня рівність та змагальність сторін обвинувачення та захисту не виправдовує свого призначення у прийнятті законного, не кажучи вже справедливого, рішення. Тільки „розліт” санкцій за визначений кримінальний злочин в Україні складає від 6-ти до 15-ти років (ст. 347 КК України). І цей строк покарання залежить від оцінки доказів, які спростовують, пом’якшують або обтяжують відповідальність, та які оцінюються за внутрішнім переконанням прокурора, слідчого, дізнавача та суду. Вгадайте яке буде їх внутрішнє переконання, якщо кримінальне слідство у нашій країні має обвинувальний ухил і не має виправдувальних вироків?
Один і той же доказ може оцінюватися по різному, це може залежати не тільки від всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи, а і від суб’єктивної оцінки того хто оцінює, і на яку впливає, настрій, здоров’я, симпатія, або антипатія до об’єкту, правосвідомість, розумова діяльність, фахова підготовка, власні завдання, моральні якості, філософія, характер, не говорячи вже про бюрократизацію процесу, корупцію, тиск керівництва, насолоду владою та задоволення власних амбіцій. І це все у сукупності вирішує долю людини.
А що говорити про діючу концепцію доказування вини особи (головний елемент – визнання власної вини) яка суперечить основам демократичного суспільства у сфері прав людини. Оцінку цього „головного доказу”, який як правило одержується через побиття, знущання, катування або психологічний тиск над затриманими протягом всього кримінального слідства до винесення вироку, а також через безмежні порушення процесуальних строків, розгляд справ здійснюється по 2-3 роки, протягом яких люди, які ще не винні, сидять у СІЗО.
Зрозуміло що без оцінки доказів неможливий процес збирання, дослідження доказів та прийняття правильного рішення. Оціночні процеси думки в процесі доказування завжди проявляються у конкретних процесуальних діях. Проявляючись у процесуальних діях, вони підпадають в окремих періодах правовому регулюванню, тобто підпадають під дію норм права. Таким чином, оцінка доказів має внутрішню (логічну) й зовнішню (правову) сторони. Правова сторона оцінки доказів виражається в тому, що логічні операції здійснюються суб’єктами правових відносин - суду: вивченню підлягають лише дані, отримані в передбаченому законом порядку, мета оцінки не вільна, а визначена законом. Логічна сторона оцінки доказів складається з логічних операцій, аналізу доказів, їх належності, допустимості, достовірності й достатності, об’єднанні даних в єдину систему зібраних доказів тощо. Результат оцінки завжди виражається у вчиненій процесуальній дії. Оцінка доказів — це розгляд за своїм внутрішнім переконанням кожного доказу окремо та всієї сукупності доказів, визначаючи їх належність, допустимість, достовірність та достатність для висновків у справі. На основі оцінки доказів встановлюються підстави для прийняття різних процесуальних рішень, робляться висновки про доказовість чи недоказовість окремих фактів і справи в цілому. Змістом оцінки доказів в кримінальному судочинстві є судовий процес, який складається з визначення належності, допустимості, достовірності та достатності для висновків у справі.
Але дійсна оцінка доказів можлива тільки якщо процес є не інквізиційним, а змагальним. У змагальному процесі дослідження доказів проводять сторони, а суд лише слідкує, щоб при цьому не порушувався процесуальний регламент. Разом з тим, оцінка доказів регламентується процесуальним законом і теорією доказового права, якими виділяються, як уже зазначалось, правила оцінки доказів з точки зору належності, допустимості, достовірності і достатності. Принцип змагальності являє собою змагальну форму появу активності та ініціативи сторін, які беруть участь у справі.
Змагальність як принцип правосуддя означає таку побудову процесу, процедури його здійснення, яка забезпечує у судовому розгляді рівні можливості особам, які беруть в ньому участь у поданні інформації, у вільному викладенні своїх доводів, у даванні своїх тлумачень фактам, подіям, свободи у їх дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом, а суд вже визначає цю інформацію доказами або ні та оцінює їх за власним переконанням. Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для виконання сторонами їх процесуальних обов’язків і здійсненню наданих їм прав. Невід’ємною умовою змагальності є рівноправність сторін обвинувачення і захисту в судовому розгляді. Це забезпечує всебічність дослідження доказів, їх оцінку та встановлення судом істинності фактів та інформації наданих сторонами, а в кінцевому результаті, - прийняття справедливого судового рішення.
Прийняття нового кримінально процесуального кодексу є сьогодні нагальною необхідністю. Кодексу у якому буде передбачена рівність та змагальність сторін обвинувачення та захисту у наданні інформації про обставини кримінального діяння, сторони, які вільно викладуть свої доводи, тлумачення фактів та подій. І тільки суд буде визнавати цю інформацію доказами та дійсно оцінювати їх ґрунтовно, всебічно, повно і об'єктивно при розгляді всіх обставин справи у їх сукупності, керуючись законом.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
