ЦИРКУЛЯЦІЯ ЕЛІТ ЯК ОСНОВНА ІДЕЯ КОНЦЕПЦІЇ ВІЛЬФРЕДО ПАРЕТО
09.04.2010 23:48
Автор: Ткач Тетяна Петрівна, інспектор навчального відділу ННІ підготовки кадрів громадської безпеки та психологічної служби Київського національного університету внутрішніх справ
[Теория и история государства и права. История политических и правовых учений. Философия права]
Новий виток розвитку української державності зумовлює переосмислення встановленої політичної дійсності та постановку інших істотно значимих завдань як перед українським суспільством, так і перед верхівкою політичної влади. В такому контексті безумовною є необхідність аналізу категоріального апарату теорії еліт Гаетано Моски та Вільфредо Парето, сформованої в кінці 19 століття, яка стає актуальною в сучасний час державного будівництва.
Введений термін «циркуляція еліт» італійським соціологом Вільфредо Парето є предметом дослідження прихильників елітарної концепції науковців і в сучасний час державного будівництва. Аналізуючи держано-правові явища, інженер за фахом, Вільфредо Парето спробував побудувати нову політико-правову теорію, в основі якої знаходиться принцип підтримки та порушення рівноваги в соціальних системах, переносячи таким чином основний закон механіки на суспільні відносини. Адже тільки комплексне використання теоретико-правових, політологічних та соціологічних знань з врахуванням основних законів, які виправдали себе в точних науках, дає можливість детально дослідити структуру суспільства та його компоненти. Комплекс елементів, що утворюють так звану соціальну систему, Парето розглядав як «з’єднання деяких молекул (індивідів), які є носіями залишків, деривацій, схильностей та ін. та які під впливом багаточисельних зв’язків здійснюють логічні та нелогічні дії» [1, с. 322]. Соціальна система Парето є мінливою, вона змінює з часом форму та зміст, детермінується умовами, тому вивчати її треба у визначений момент існування.
Циркуляція еліт, яка є проявом процесу життєдіяльності суспільства, займає центральне місце в теорії еліт В. Парето. Феномен циркуляції еліт Парето пояснює з психологічної точки зору, а саме зміною в залишках першого та другого класів, тобто «інстинкту комбінацій» та «незиблимості агрегатів», які детермінують соціальні перетворення в суспільстві. Варто зазначити, що динаміка політичних процесів визначається зміною залишків як у еліти, так і у мас. Цей процес – «основний аспект того, що Парето називає загальною побудовою суспільства» [2, с. 460]. Цикли підйому та занепаду, встановлення та падіння еліти є, за твердженням Парето, необхідною умовою функціонування суспільства в цілому та державних механізмів зокрема, яких неможливо уникнути.
За психологічним якостями, а саме домінуванням залишків або першої (інстинкту комбінацій), або другої (незиблимості агрегатів) групи Парето поділяє еліту на спекулянтів – у таких правителів домінують залишки першого класу, тобто інстинкт комбінацій, «особи, чиї прибутки в основному мінливі та залежать від здатності знаходити джерела заробітку» [1, с. 368]; спекулянти - це прототип бізнесмена, підприємця, який прагне до наживи, основою діяльності якого є вчинення ризикованих угод та здобуття успіху будь-якою ціною, та рантьє – у яких домінують залишки другого класу, тобто незиблимість агрегатів, особи, які «мають стабільні або майже стабільні прибутки, … Це – власники заощаджень, що розміщені в ощадних касах, банках або які вкладені в особисте майно»[1, с. 368]. «Рантьє» або «леви» - консерватори, основними рисами яких є твердість, стабільність, що покладаються здебільшого на силу, а не на хитрість. Перевага в суспільстві рантьє – свідчення стабільності в суспільстві, що може призвести врешті-решт до стагнації та занепаду держави.
Типи спекулянтів та рантьє носять в більшій мірі «психологічний, ніж економічний характер»[3,с.66]. Ці типи еліт розрізняються за функціональністю: якщо перші активні, цілеспрямовані, «вони готові до економічних дій, люблять пускатися в небезпечні економічні авантюри та шукають їх» [1, с. 389], то другі – «замкнені, стримані, обережні, сором’язливі, які уникають не обов’язково небезпечних пригод, але будь-яких, що мають натяк на ненадійність» [1, с. 389]. Перший тип правителів живе тільки теперішнім, а другий дивиться в майбутнє. Якщо в суспільстві домінує період швидкого економічного зростання, в нього проникає більше представників типу спекулянтів, при періоді стагнації домінує клас рантьє, який надає суспільству стабільності та кристалізації. При цьому в державі можуть одночасно існувати два типи еліт: одна – велика, в якої відмічається еволюція, період розквіту, інша – більш вузька, залишається незмінною. В суспільствах елементи типу спекулянтів та рантьє комбінуються в різних пропорціях в правлячому класі в залежності від типів цивілізації, що свідчить про неоднорідність правлячого класу. Саме завдяки такому поєднанню досягається рівновага в суспільстві, яка є запорукою розвитку та якісного функціонування суспільства.
Правляча еліта звичайно, на думку Парето, знаходиться в стані повільної трансформації. Чергування, коливання, зміна еліт є законом існування людської спільноти. Якщо циркуляція еліт надто повільна, поступово в керуючому класі накопичуються елементи, яким більш властиві безсилля та занепад, вони втрачають якості, необхідні їх вищому статусу та не здатні застосувати насильство в певних випадках. В той же час серед нижчих верств суспільства збільшується число індивідів, які наділені відповідними якостями для управління народом. Основними засобами для підкріплення та відновлення правлячої еліти як кількісно, і що найбільш важливо, якісно, є отримання нових сил з нижчих класів та знищення деградованих членів встановленої еліти. Якщо ж не дивлячись на вказані методи в нижчих класах накопичуються індивіди, які мають набагато більшу перевагу за своїми якостями над правлячим класом, настає епоха революції, змістом якої є, на думку Парето, оновлення складу правлячої еліти, поповнення необхідних для управління психічних сил та встановлення таким чином суспільної рівноваги.
Наслідком зміни еліт є відповідний стабілізаційний ефект, стан соціальної рівноваги. Передумова такого стану – відповідне співвідношення залишків як у еліти, так і у маси. «Історія людства – це історія зміни аристократій: в той час як одні люди звеличуються, інші опускаються… Така реальна картина, хоча іноді вона постає в іншому вигляді» [3, с. 62].
Аналізуючи процес циркуляції еліт за системою Парето Міхельс зробив суттєве уточнення та визначив, що в суспільстві проходить процес réunion des élites - суміші (поєднання) еліт [4, с. 110], а не циркуляції еліт. Суміш еліт передбачає не повну заміну одного типу еліт на інший, а поступове укорінення, інфільтріцію опозиційних лідерів в партійну систему держави з наданням вищих посад в управлінській сфері.
Політико-правове вчення Парето – одне з небагатьох, що викликало неоднозначну реакцію: одні називали Парето «противником людської демократії» (Зейтлін) [5, с. 226], інші – «гуманістом, що безперервно бореться за демократію та свободу будь-якої якості» (Лопреато) [5, с. 226]. Основним аргументом противників концепції циркуляції еліт Парето є її безумовність: зміна еліт є результатом історичного процесу, на який не можливо вплинути зовні.
Заміна тоталітарної еліти типу «рантьє» Радянського Союзу в Україні сучасними демократичними «спекулянтами» багатьма науковцями трактується як процес циркуляції еліт. Проте аналіз структури правлячої верхівки СРСР дає змогу зробити висновок, що вона не була повністю усунена іншою елітною силою. Повного процесу циркуляції еліт не відбулося, оскільки він передбачає неодмінну заміну керуючої еліти особами, які не знаходилися при владі. Цей процес можна назвати скоріше трансформацією, сумішшю еліт, який в подальшому може призвести до створення якісно нової елітної групи.
І хоча сучасний дослідник теорії елітизму Г. Ашин в концепції циркуляції еліт вбачає слабку сторону – втрату поняття прогресу [6, с. 41], ми вважаємо, що створення якісних форм рекрутування осіб з високим інтелектуальним рівнем з нижчих класів є запорукою постійного оновлення правлячого класу та його дієздатності. Основними завданнями для держави на сьогодні постає виховання та навчання професійної еліти, яка б змогла ефективно протистояти старій та дієво впроваджувати нові стратегії розвитку держави. І ми погоджуємось з думкою Г. Ашина, що зміна еліт є не причиною, а результатом політичного процесу[6, с. 42]. Головними функціями держави з добору професійної еліти є створення елітних шкіл для надання можливостей особам з високим інтелектуальним рівнем здобувати якісні знання та забезпечення відкритої соціальної мобільності, що є гарантією управління державою новою кваліфікованою елітною групою.
Література:
1. В. Парето. Компендиум по общей социологиии. - Изд. дом ГУ ВШЭ – М. – 2008 – 511 с.
2. Арон Р. Этапы развития социологической мысли/Общ, ред. и предисл. П.С. Гуревича. — М.: Издательская группа «Прогресс» — «Политика», 1992. — 608 с.
3. Рахшмир П. Ю. Идеи и люди. Политическая мысль первой половины XX века. 2-е изд., перераб. – Пермь – Изд-во Перм. ун-та. – 2001. – 272 с.
4. Robert Michels. Political parties. A Sociological Study on the Oligarchical Tendencies of Modern Democracy.- Batoche books. Kitchener. - 2001. - 276 р.
5. Bert N. Adams, Rosalind Ann Sydie. Classical sociological theory — Pine Forge Press — Thousand Oaks, Calif. — 2002. —360 p.
6. Ашин Г.К. Смена элит // Общественные науки и современность. — 1995. — № 1 — с. 40-50.
e-mail: tatjana_tkach@i.ua
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
