НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ ДОГОВІР ЯК РЕГУЛЯТОР СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН: ЕКСКУРС В ЮРИДИЧНУ НАУКУ
08.12.2010 19:06
Author: Данилюк Христина Іванівна, студентка Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
[Civil and domestic law. Civil judicial law. Commercial law. Housing right. Obligation law. International private law]
Нині українська юридична наука покликана відповісти на цілий ряд актуальних для сьогодення проблем. До їх числа належать окремі проблемні аспекти нормативно-правового договору в системі джерел права України. Сьогодні окремі види нормативно-правових договорів, а саме характеристика договірних відносин, які вони опосередковують на законодавчому рівні закріплені в чинних Цивільному та Господарському кодексах України, Кодексі законів про працю України й Кодексі адміністративного судочинства України тощо. Дослідження правового регулювання суспільних відносин за допомогою договору проводилися до розбудови незалежної української держави та особливої актуальності набули з прийняттям таких двох кодифікованих законодавчих актів як Цивільного та Господарського кодексів України 16 січня 2003 року. Серед дослідників, котрі досліджували різні питання нормативно-правових договорів необхідно назвати вчених-правознавців, цивілістів, господарників, адміністративістів. трудовиків: Н. М. Пархоменко, В. В. Луця, А. В. Луць, В. Г. Олюху, О. М. Вінник, О. А. Беляневич, О. І. Харитонову, П. Д. Пилипенка та інших. В науці цивільного права термін договір може вживатися в кількох значеннях: 1) як правочин, що породжує права та обов’язки суб’єктів (учасників) договірних відносин (стаття 11 ЦК України); 2) як підстава виникнення зобов’язання (стаття 509 ЦК України); 3) як саме зобов’язання сторін, що виникло з цієї підстави; 4) як правовий документ, в якому фіксується факт домовленості сторін, спрямованої на досягнення правового результату; 5) як джерело права (цивільного права, господарського права, трудового права, аграрного права тощо); 6) як підстава набуття права власності (частина 1 статті 328 ЦК України). У теорії господарського права прийнятними є наступні визначення господарського договору: господарський договір – це зафіксовані в спеціальному правовому документі на підставі угоди майново-організаційні зобов’язання учасників господарських відносин (сторін), спрямовані на обслуговування (забезпечення) їх господарської діяльності (господарських потреб) з врахуванням загальногосподарських (публічних) інтересів [1, с. 218]; господарський договір – це засноване на угоді сторін і зафіксоване у встановленій законом формі зобов’язальне правовідношення між суб’єктами господарювання та негосподарюючими суб’єктами – юридичними особами, змістом якого є взаємні права і обов’язки сторін у сфері господарювання [2, с. 303]. На думку представника науки трудового права Пилипенка П. Д. трудовий договір – це така двостороння угода, за якою працівник зобов’язується особистою працею виконувати обумовлену договором роботу з дотриманням встановленого трудового розпорядку, а роботодавець зобов’язується виплачувати працівникові відповідну заробітну плату та забезпечити належні умови праці, визначені трудовим законодавством, колективним договором та угодою сторін [3, с. 157]. Як бачимо, із наведеного визначення трудовий договір виражається у взаємних зобов’язаннях сторін. Суть цієї зобов’язальної угоди полягає у тому, що працівник бере на себе зобов’язання працювати на роботодавця в обмін на заробітну плату, обов’язок виплати якої роботодавцем гарантується державою. Термін «адміністративний договір» є останнім часом досить вживаним у науці адміністративного права, зустрічається це поняття і у чинному адміністративному законодавстві. Так, у частині 5 статті 35 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» [4] зазначається, що для здійснення спільних програм місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування можуть укладати договори, створювати спільні органи та організації. Н. М. Пархоменко – представник науки теорії держави і права, зазначає: «Нормативно-правовий договір - це угода, змістом якої є норми права, між суб’єктами публічно-правових відносин, що може бути підставою для виникнення, зміни та припинення цих відносин» [5, с. 6]. Отже, можна відмітити те, що питання нормативно-правового договору у зв’язку із розвитком правових відносин ще не раз буде об’єктом наукових досліджень вчених окремих галузевих юридичних наук та юриспруденції.
Література: 1. Вінник О. М. Господарське право : Курс лекцій / О. М. Вінник. – К. : Атіка, 2005. – 624 с. 2. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / Знаменський Г.Л., Липницький Д.Х., Мамутов В.К., Побірченко І.Г., Притика Д.М. та ін.; За заг. ред. В. К. Мамутова. – К. : Юрінком Інтер, 2004. – 688 с. 3. Трудове право України : навчальний посібник / Пилипенко П. Д., Бурак В.Я., Козак З.Я., Синчук С.М., Якушев І.М. та ін.; За ред. П. Д. Пилипенка. – К. : Ін Юре, 2003. – 536 с. 4. Закон України «Про місцеві державні адміністрації» від 09 квітня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 20-21. – Ст. 190. 5. Пархоменко Н. М. Договір у системі права України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень»/ Н. М. Пархоменко. – К. : НАН України; Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. – 16 с.
e-mail: ctpejio4ek@inbox.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
