Проблема торгівлі людьми зараз має стійку тенденцію до розповсюдження в глобальному масштабі, а після змін на політичній карті Європи 90-х років вона дедалі більше охоплює країни Східної Європи, до яких належить і Україна. Вирішуючи цю проблему міжнародне співробітництво створило низку документів щодо запобігання їй. Основними серед них є: - Декларація про права дітей (1959 р.); - Декларація проти дискримінації жінок (1967 р.); - Віденська конвенція прав людини (1993 р.); - Пекінська Декларація Четвертої Всесвітньої Конференції з прав жінок (1995р.); - Програма боротьби з насильством жінок (1997 р.); - Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії (2000р.); - Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатацію проституції третіми особами (1948 р.); - Додаткова конвенція про скасування рабства, торгівлі та інститутів схожих на них (1956 р.); - Міжнародна угода про викоренення всіх форм расової нерівності (1965 р.); - Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання (1984 р.); - Конвенція про права дітей (1989 р.). [ 4, С.530]. Автор хотів би детальніше розглянути положення деяких з вище перерахованих міжнародно-правових норм. Вагоме місце серед цих документів посідає Конвенція ООН 1949 року «Про боротьбу з торгівлею та експлуатацію проституції третіми особами». Відповідно до ст..1 – 4 цієї Конвенції кримінальними злочинами міжнародного характеру були визнані: • схиляння або зведення з метою проституції іншій особі, навіть за її згоди; • експлуатація проституції іншими особами; • утримання будинків розпусти або управління ними, участь в їх фінансуванні; • передача в оренду або в найм приміщень для використання з метою проституції, а також співучасть та підготовка до спроби цих діянь [ 2, С.161]. При аналізі статей цієї Конвенції, автор прийшов до висновку, що вона має стратегічний характер і основне місце посідає питання взаємодії країн-учасниць цього документа в боротьбі переважно з такими поняттями як експлуатація проституції і звідництво. Підтвердженням цього є стаття 14 Конвенції, яка говорить про зобов’язання країн-учасниць заснувати на своїх територіях спеціальні служби, основним завданням яких має стати координація і централізація результатів розслідувань, означених у даному міжнародному документі. Вагомий внесок у подолання проблеми торгівлі жінками зробила Декларація Європейських рекомендацій щодо ефективних заходів із запобігання боротьби з торгівлею жінками з метою сексуальної експлуатації, яка була прийнята 26 квітня 1997 року. В ній зокрема зазначалось, що Держави-члени ЄС підтверджують свої наміри щодо максимального співробітництва у боротьбі з торгівлею жінками. [3, С.75]. Зазначена Декларація визначає торгівлю жінками як будь-які дії спрямовані на легальний або нелегальний ввіз, провіз, перебування або вивіз з території країни жінок з метою їх прибуткової сексуальної експлуатації, з використанням примушення, зокрема насильства, погрози або ошукування, зловживанням службовим становищем або іншого тиску, внаслідок якого особа не має ніякого реального та задовільного вибору, як тільки скоритися цьому тиску. Також країни-учасниці зазначеної Декларації домовились розвивати існуючі програми співробітництва Європейської Співдружності з країнами, з яких прибувають жертви. Також вагомий внесок у подоланні зазначеного злочину було сформовано у Пекінській Декларації 4 Всесвітньої Конференції ООН з проблем жінок (1995 р.) в якій було наголошено про нагальну потребу в скоординованих діях, спрямованих проти цього явища. Зокрема, на Конференції вказувалось, що для того, щоб ліквідувати торгівлю жінками і надати допомогу особам, які стали жертвами насильства внаслідок проституції та торгівлі, слід провести такі заходи: - розглянути питання про ратифікацію та забезпечити виконання вимог міжнародних конвенцій, які стосуються торгівлі людьми і рабства; - усунути чинники, що сприяють торгівлі жінками і дівчатами з метою проституції; - активізувати співробітництво та узгодити дії відповідних правоохоронних органів з метою ліквідації мереж торгівлі жінками [1,С.99]. На підставі вищевикладеного можна зробити висновок, що виконання заходів, котрі були прописані у положеннях вищезазначених міжнародно-правових актах, сприяють ефективній боротьбі з торгівлею жінками та дітьми. Втілення зазначених положень можливе лише при застосуванні скоординованого підходу, в якому мають брати участь усі зацікавлені учасники – державні, недержавні та міжнародні органи та організації, діяльність яких спрямована на допомогу у вирішенні правових питань та на соціальний захист потерпілих від торгівлі людьми.
Література: 1. Іващенко В. Проблеми боротьби з торгівлею жінками та дітьми в Україні // Підприємництво, господарство і право – 2003 – № 12 – С. 99 – 102. 2. Концепція про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами // Збірка матеріалів з питань боротьби з торгівлею жінками та дітьми. – К., 2000. – Книга 1. – С. 161 – 169. 3. Кохан Г.Л., Боротьба з торгівлею людьми: порівняльний аналіз законодавства України з нормами міжнародних договорів України // Науковий вісник ДДУВС: Збір. наук. праць – 2006, - вип.. 3 – С. 69 – 80. 4. Міжнародно-правові проблеми протидії нелегальній міграції та торгівлі жінками (теоретико-методологічний аналіз): Кол.авт. // Ін-т держави і права ім.. В.М. Корецького НАН України. – К., 2003 – 532 с.
e-mail: life.7@mail.ru
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
