Суддівський розсуд – це правозастосовча інтелектуально – вольова діяльність судді, яка представляє собою передбачену кримінальним законом міру свободи вибору одного із варіантів рішення у кримінальній справі. Для вирішення проблеми суддівського розсуду важливим являється з'ясування питання про підстави такого розсуду при призначенні покарання як нормативної основи його здійснення. В існуючих дослідженнях вітчизняних та російських учених (Канцір В. С., Рарог А. І., Грачова Ю. В.) порушуються питання підстав суддівського розсуду у кримінальному праві. Усі існуючі пошуки вчених пострадянського простору зводяться до того, що підставами суддівського розсуду у кримінальному праві є: уповноважуючі норми, оціночні поняття, всі види санкцій, використовуваних у Кримінальному кодексі ( далі – КК) [1; 2]. Стосовно призначення покарання, на наш погляд, підстави суддівського розсуду потребують окремого висвітлення, так як особливістю етапу призначення покарання є те, що він пов'язаний із необхідністю винесення підсумкового рішення у справі і не пов'язаний власне із вирішенням фактичної та юридичної основ справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 65 КК суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. У даному аспекті одними із підстав суддівського розсуду виступають юридичні терміни і поняття. Так, юридичний термін – це використане у законі слово (або словосполучення), яке являється узагальненим найменуванням юридичного поняття, який має точний і визначений зміст і відрізняється змістовною однозначністю, функціональною стійкістю [3, 48]. Проблема юридичної термінології невід'ємна від проблеми юридичних понять. Поняття – це відображення об'єктивної дійсності в її істотних ознаках, думка, яка відображає сутність явища. Термін являє собою відображення поняття у відповідній знаковій формі, являється його носієм, зовнішнім символом. Тісний зв'язок між поняттям і терміном не завжди очевидний. Поняття – одне, а термін може позначати і різні поняття, бути многозначним. Недостатньо чітке вираження законодавчої думки може бути результатом як невдалого словесного оформлення, так і недостатньої ясності самого юридичного поняття. На практиці це призводить до різного тлумачення і розсуду, яке не сприяє однаковому застосуванню відповідних норм права [4, 159]. На жаль, у діючому КК необхідна для правильного і однакового застосування права єдність юридичної термінології не забезпечена. Якщо спеціальне значення загальновживаного терміну не очевидне, законодавцю доцільно надавати його нормативне тлумачення у примітці до статті чи у тексті статті чи у спеціальній статті. Так, шляхом закріплення у тексті статті було надано нормативне визначення поняття крадіжки у ч. 1 ст. 185 КК, грабежу у ч. 1 ст. 186 КК тощо. Однак, при призначенні покарання суддя зіштовхується з такими поняттями, які не мають нормативного закріплення, а їх установлення складає труднощі у судовій практиці. Наприклад, що саме потрібно розуміти під такими поняттями як особа винного, особа потерпілого, щире каяття, ступінь тяжкості вчиненого злочину тощо викликає дискусії та призводить до різнобою у тлумаченні. Окремі вказівки та роз'яснення щодо того, що саме потрібно враховувати під тим чи іншим поняттям містяться у постановах Пленуму Верховного Суду України. Однак, з метою недопущення перебільшення значимості ролі актів вищих судових органів, що може призвести до того, що у результаті всі дискусійні питання, які допускають суддівський розсуд, будуть «роз'яснені», ми вважаємо, що неочевидне значення вживаних термінів потрібно тлумачити у самому кримінальному законі. Це сприятиме упорядкуванню суддівського розсуду та недопущенню його обмеження постановами вищих судових інстанцій. Так, ми пропонуємо нормативно закріпити критерії врахування ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та особи потерпілого. Звісно, вживання у законі виключно термінів, які однозначно відображають поняття, – це ідеал, якого право прагне і якого воно ніколи не досягає із – за складності самої дійсності, яка складає предмет права і його ціль [5, 106]. Потрібно відзначити, що одним із видів термінів як дефінітивних норм є оціночні поняття, узагальнене визначення яких надати неможливо, так як їх застосування залежить від конкретних життєвих обставин. Оціночні поняття більшість науковців і виділяє в якості підстави суддівського розсуду у кримінальному праві. Оціночні поняття законодавець використовує при формулюванні описових диспозицій із широкими рамками для опису окремих елементів складу злочину, тобто правозастосувач оперує власне оціночними поняттями на етапі кваліфікації вчиненого діяння. Під оціночними поняттями у кримінально – правовій літературі прийнято розуміти такі ознаки складу злочину чи окремі характеристики таких ознак, зміст яких визначається не законом чи іншим нормативним актом, а правосвідомістю особи, яка застосовує відповідну норму, виходячи із конкретних обставин справи (наприклад, «тяжкі наслідки», «значна шкода», «великий розмір»). Використовуючи такі поняття, законодавець прагне надати суб'єкту застосування кримінально – правової норми можливість максимально врахувати фактичні обставини конкретної кримінальної справи, а також вимоги умов життя суспільства, які постійно змінюються [6, 97]. На нашу думку, на етапі призначення покарання суддя зіштовхується з оціночними поняттями у тому випадку, коли такі не передбачені складом злочину відповідної норми Особливої частини КК, а, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих обставин тощо (наприклад, п. 5 ч. 1 ст. 66 КК, п. 5, п. 8 ч. 1ст. 67 КК та ін.). Таким чином, одними із підстав суддівського розсуду при призначенні покарання є юридичні терміни і поняття. Такі підстави потрібно розглядати крізь призму загальних засад призначення покарання.
Література: 1. Грачева Ю. В. Судейское усмотрение в уголовном праве: автореф. дисс. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 [текст] / Ю. В. Грачева. – М., 2002. – 22 с. 2. Рарог А. И., Грачева Ю. В. Понятие, основание, признаки и значение судейского усмотрения в уголовном праве [текст] / А. И. Рарог, Ю. В. Грачева // Государство и право. – 2001. – № 11. – С. 90 – 98. 3. Эйсман А. А. Структура и язык описания уголовной ответственности [текст] / А. А. Эйсман // Вопросы борьбы с преступностью. Вып. 18. – М., 1973. – С. 47 – 50. 4. Федорова М. Ю. Терминологическая определенность как требование законодательной техники (на примере законодательства о социальной защите населении) [текст] / М. Ю. Федорова // В сб.: Законотворческая техника современной России: состояние, проблемы, совершенствование / Под ред. В. М. Баранова. – Н. Новгород, 2001. – С. 159 – 164. 5. Коган В. М. К вопросу о формализации отрасли права [текст] / В. М. Коган // В кн.: Вопросы кибернетики и права. – М., 1967. – С. 100 – 115. 6. Наумов А. В. Применение уголовно – правовых норм [текст] / А. В. Наумов. – Волгоград: Высш. следственная школа МВД СССР, 1973. — 175 с.
e-mail: makarenko_onua@ukr.net
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
