Охорона здоров'я, як стан оптимального збереження, розвитку фізіологічних, психологічних функцій організму людини, реалізується системою закладів охорони здоров'я. В. М. Пашков справедливо підкреслює: "Актуальність поширення знань щодо правового положення суб’єктів права в охороні здоров'я не вимагає нині спеціального обґрунтування, оскільки створення необхідних умов для їх функціонування є одним із факторів забезпечення права на життя, здоров'я громадян [1, с. 5].
Проголошене в ст. 49 Конституції України право громадян на охорону здоров'я має обмежену реалізацію в суспільних відносинах крізь призму норм Кримінально – виконавчого кодексу України (далі – КВК України): згідно ст. 63 Конституції України засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом, встановлені вироком суду; засуджені мають спеціальний правовий статус, що поділяється на правові статуси осіб, які відбувають різні види кримінальних покарань [2, с. 20]. Правова реалізація а. 5 ч. 1 ст. 8 КВК України про право засуджених на охорону здоров'я є прямо залежною від об'єктивних обмежень, що слідують із вироку суду, кримінально – виконавчого законодавства, режиму тримання засуджених. Тому варто визначити межі реалізації права засуджених на охорону здоров'я на організаційному, функціональному рівнях.
Даним питанням увага в спеціальній літературі фактично не приділялася: дослідники кримінально – виконавчого права О. В. Лисодєд, Л. П. Оніка, М. В. Романов, А. Х. Степанюк, В. М. Харченко розглядають їх побічно в контексті правового статусу, режиму органів і установ виконання покарань, порядку відбування покарань; дослідники сфери охорони здоров'я Р. В. Боганирьова, Я. М. Буздуган, З. С. Гладун, Л. М. Дешко, В. М. Пашков вивчають ринки медичних послуг, правовий режим закладів охорони здоров'я не визначаючи особливості їх функціонування в системі виконання покарань. Отже, в курсі відсутності належного рівня опрацювання, окреслене коло питань вимагає дослідження як самостійна проблематика.
Організаційний рівень реалізації права засуджених на охорону здоров'я передбачає визначення видів закладів охорони здоров'я, які надають їм медичні послуги. Побудова системи органів, установ виконання покарань безпосередньо залежить від видів покарання, які передбачені законодавством [2, с. 27]. За критерієм ізоляції від суспільства, покарання, закріплені в Розділі 10 Кримінального кодексу України (далі – КК України), поділяються на ті, що передбачають і не передбачають ізоляцію засудженого від суспільства.
У випадку засудження особи до покарання, що не передбачає ізоляції від суспільства, засуджений одержує медичні послуги в загальному порядку обслуговування населення; у випадку засудження до покарань, що передбачають ізоляцію від суспільства, має місце спеціальний режим медичного обслуговування.
Відбування засудженими покарань, що передбачають ізоляцію від суспільства, здійснюється в установах виконання покарань, до яких належать арештні доми, спеціальні виховні установи, кримінально – виконавчі установи. М. В. Романов зазначає, що установи виконання покарань – це організації, які безпосередньо і виключно здійснюють виконання конкретних видів кримінальних покарань [2, с. 33].
Згідно постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань" № 587 від 10.06.2009 року, Державний департамент України з питань виконання покарань, забезпечуючи надання засудженим медичних послуг, визначає структуру, затверджує положення закладів охорони здоров'я, що відповідно до ст. 6 Закону України "Про державну кримінально - виконавчу службу України" № 202/98 від 23.06.2005 року належать до структури Державної кримінально – виконавчої служби.
Тобто, в структурі Державної кримінально – виконавчої служби діє самостійна система закладів охорони здоров'я, що підпорядкована Державному департаменту України з питань виконання покарань.
Згідно офіційних статистичних даних, станом на 2009 рік Державному департаменту України з питань виконання покарань було підпорядковано 82 заклади охорони здоров'я (3 % від загальної їх кількості в державі), для порівняння, Міністерству охорони здоров’я - 2537 заклади (91 %) [3]. Регуляторна політика щодо управління ними здійснюється в наступний спосіб: регулювання організаційно – господарського забезпечення – наказами Державного департаменту України з питань виконання покарань; регулювання функціонального, насамперед медикаментозного, забезпечення – спільними наказами Державного департаменту України з питань виконання покарань, Міністерства охорони здоров'я.
Засуджені, які відбувають покарання в установах виконання покарань, залежно від підпорядкованості закладу охорони здоров'я, одержують медичні послуги двома способами: 1. Закладами Міністерства охорони здоров'я, згідно ст. 63 КВК України, п. 96 Наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань "Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань" № 275 від 25.12.2003 року; 2. Закладами Державної кримінально – виконавчої служби, згідно ст. 53, ст. 63, ст. 116 КВК України. Засуджені військовослужбовці, що відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні, відповідно до ст. 84 КВК України, одержують медичні послуги у відповідному госпіталі для військовослужбовців.
Виходячи з аналізу даних класифікаційних груп, варто сформулювати деякі уточнення: 1. Надання медичних послуг закладами Міністерства охорони здоров'я має обмежений характер з наступних підстав: а) здійснюється в порядку виключення за умови відсутності в закладі Державної кримінально – виконавчої служби лікарських засобів, медичних виробів для надання відповідного рівня медичних послуг або для надання невідкладних медичних послуг; б) медичні послуги не надаються в загальному порядку обслуговування населення, крім засудження особи до обмеження волі, а в спеціально – обладнаних палатах; 2. Засудженим, що відбувають покарання в установах виконання покарань, медичні послуги, за загальним правилом, надаються закладами охорон здоров'я Державної кримінально – виконавчої служби.
Закладам охорони здоров'я Державної кримінально – виконавчої служби характерні особливості правового статусу: 1. Згідно ч. 3 ст. 26 Закону України № 202/98 від 23.06.2005 року, майно може належати установам виконання покарань, закладам охорони здоров'я на праві господарського відання чи оперативного управління, виходячи зі змісту ст. 136, ст. 137 Господарського кодексу України, за ними майно закріплюється на праві оперативного управління, управління від імені держави яким здійснює Державний департамент України з питань виконання покарань; 2. Ч. 6 ст. 6 зазначеного Закону встановлює, що установи виконання покарань, заклади охорони здоров'я функціонують на правах юридичних осіб, водночас, згідно п. 6, п. 7, п. 94, п. 95, п. 96 Наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань № 275 від 25.12.2003 року, заклади охорони здоров'я можуть діяти в структурі установ виконання покарань на правах внутрішніх структурних підрозділів на підставі положення; 3. В. І. Борисова, за критерієм порядку створення, юридичних осіб, що створюють у розпорядчому порядку органами публічної влади, відносить до юридичних осіб публічного права [4, с. 11].
Тобто, заклади охорони здоров'я Державної кримінально – виконавчої служби, як учасники правовідносин, належать до суб’єктів публічного права з правами юридичної особи чи внутрішнього структурного підрозділу установи виконання покарань, з закріпленням майна на праві оперативного управління.
Види закладів охорони здоров'я, функціонуючих у загальному порядку обслуговування населення, закріплені в наказі Міністерства охорони здоров'я "Про затвердження переліків закладів охорони здоров'я, лікарських провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров'я" № 385 від 28.10.2002 року, заклади Державної кримінально – виконавчої служби – в наказі Державного департаменту України з питань виконання покарань "Про затвердження Переліку закладів охорони здоров'я Державної кримінально – виконавчої служби України" № 247 від 24.12.2004 року.
В системі Міністерства охорони здоров'я діє п’ять типів закладів (лікувально – профілактичні, санітарно – профілактичні, аптечні, медико – соціального захисту та інші), в системі Державної кримінально – виконавчої служби – три (лікувально – профілактичні, аптечні, медико – соціального захисту). Згідно наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань № 247 від 24.12.2004 року, система закладів охорони здоров'я Державної кримінально – виконавчої служби має певну структуру. До лікувально – профілактичних закладів належать: 1. Лікарняні заклади та лікувально – профілактичні заклади особливого типу: а) спеціалізовані (туберкульозна, психіатрична, дерматовенерологічна лікарні); б) багатопрофільні (лікарня, лікарня для інвалідів 1, 2 груп, які потребують постійного медичного нагляду та реабілітації); 2. Амбулаторно – поліклінічні заклади (амбулаторія, амбулаторно-профілактичні відділення, медична частина, пункт охорони здоров’я, фельдшерський пункт). До аптечних закладів належать аптечні склади (бази), до закладів медико – соціального захисту належать будинки дитини.
Серед закладів охорони здоров'я Державної кримінально – виконавчої служби найбільший, у кількісному вираженні, вид становлять лікувально – профілактичні заклади, із них в основному діють амбулаторно – поліклінічні заклади, що надають медичні послуги на первинному рівні. Мережа амбулаторно – поліклінічних закладів Державного департаменту України з питань виконання покарань розрахована на 5,8 тисяч відвідувань за зміну [3]. Із лікарняних і лікувально – профілактичних закладів особливого типу діє 10 багатопрофільних, 10 спеціалізованих лікарень [5].
Система закладів охорони здоров'я Державної кримінально – виконавчої служби має такі особливості: 1. В неповному вигляді представлена система закладів Міністерства охорони здоров'я – відсутні лікарняні заклади особливого типу, заклади переливання крові та екстренної медичної допомоги, санаторно – курортні та санітарно – профілактичні заклади, інші заклади. Дана обставина повязана з наступними факторами: а) Внутрішній розпорядок установ виконання покарань не передбачає можливості одержання засудженими деяких видів медичних послуг; б) Заклади охорони здоров'я Державної кримінально – виконавчої служби надають, умовно, життєвонеобхідні медичні послуги; 2. Структура системи закладів не відповідає тій, що закріплена в наказі Міністерства охорони здоров'я № 385 від 28.10.2002 року в наступних ознаках: лікарняні заклади та лікувально – профілактичні заклади особливого типу, амбулаторно – поліклінічні заклади не об'єнані на рівні лікувально – профілактичних закладів; аптека, що здійснює роздрібну реалізацію лікарських засобів, виробів медичного призначення, не може виступати родовим поняттям по відношенню до аптечного складу (бази), що здійснює оптову реалзацію лікарських засобів, виробів медичного призначення.
З огляду на розглянуті особливості, доцільно на нормативному рівні удосконалити систему закладів охорони здоров'я Державної кримінально – виконавчої служби, узгодити правові категорії. В. М. Пашков справедливо підкреслює: "У чинному законодавстві не приділяється достатньої уваги правовому статусу суб’єктів саме у галузі охорони здоров'я. Недооцінка важливості цього питання негативно впливає на процеси практичного застосування норм різних галузей права на практиці" [1, с. 5].
Межі реалізації засудженими права на охорону здоров'я на функціональному рівні визначаються медичними послугами, які надають заклади охорони здоров'я. Останні, на підставі Пояснення до Переліку закладів охорони здоров'я, що затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я № 385 від 28.10.2002 року, систематизуються за їх виконавцями: 1. Амбулаторно – поліклінічні заклади надають медичні послуги з однієї чи декількох основних лікарських спеціальностей, мають у своєму складі стаціонар для диспасеризації хворих; 2. Спеціалізовані лікарняні заклади надають медичні послуги з лікарських спеціальностей одного профілю, з поміщенням хворих до стаціонару; 3. Багатопрофільні лікарні надають медичні послуги з декількох лікарських спеціальностей, з поміщенням хворих до стаціонару; 4. Аптечний склад забезпечує засуджених, заклади охорони здоров'я, організації лікарськими засобами, виробами медичного призначення; 5. Будинок дитини забезпечує медико – соціальний захист дітей, матері яких відбувають покарання у відповідній установі виконання покарань.
Крім того, медичні послуги, які надають заклади охорони здоров'я класифікуються до наступних груп: 1. За суб'єктом - одержувачем послуги – засуджені, персонал Державної кримінально - виконавчої служби. Засуджені одержують медичні послуги як основне право, згідно ст. 8 КВК України, персонал одержує їх в порядку ст. 23 Закону України № 202/98 від 23.06.2005 року; 2. За суб'єктом - платником – засуджений, держава. Згідно ст. 8, ст. 107 КВК України, засуджені не оплачують медичні послуги, які надаються у межах постанови Кабінету Міністрів України № 955 від 11.07.2002 року, коли замовником послуг виступає держава, та оплачують додаткові медичні послуги за рахунок особистих грошових коштів, коштів рідних; 3. За вольовою ознакою – добровільні, примусові. Згідно ст. 96 КК України, ст. 21, ст. 97, ст. 117 КВК України примусове лікування здійснюється щодо засуджених, які мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб, і відмовляються від лікування, за рішенням суду.
Л. П. Оніка звертає увагу на значущість поділу об'єктів на класифікаційні групи в процесі пізнання [2, с. 145 - 146], тому доцільно розмежувати медичні послуги за рівнем їх складності на ті, що надаються на первинному, вторинному (спеціалізованому), третинному (високоспеціалізованому) рівнях. Згідно наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань № 247 від 24.12.2004 року, закладами охорони здоров'я надаються медичні послуги виключно на первинному і вторинному рівнях: амбулаторно – поліклінічні заклади надають медичні послуги на первинному рівні, що включають консультацію, просту діагностику, лікування основних найпоширеніших захворювань, профілактичні заходи, направлення засудженого для подання медичних послуг на вторинному, третинному рівнях; лікарняні заклади надають медичні послуги на вторинному рівні, що включають більш кваліфіковане консультування, діагностику, профілактику, лікування.
Згідно ст. 35 Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19.11.1992 року, медичні послуг можуть надаватися на третинному рівні, що передбачає лікування хвороб, які потребують спеціальних методів діагностики, лікування, а також з метою встановлення діагнозу, проведення лікування захворювань, що рідко зустрічаються. Щодо особливостей надання медичних послуг на даному рівні, то у складному з діагностичної точки зору випадку захворювання, з метою встановлення остаточного діагнозу, заклади охорони здоров'я Державної кримінально – виконавчої служби залучають фахівців лікувальних закладів Міністерства охорони здоров’я, при необхідності здійснюють госпіталізацію хворого до спеціалізованих лікарень даного міністерства [5]. Дослідники охорони здоров'я, досліджуючи проблеми реформування сфери, звертають увагу на важливість високоспеціалізованих або високотехнологічних медичних послуг, що надаються на третинному рівні, в курсі боротьби з важковиліковними хворобами [6].
Тому, в системі закладів охорони здоров'я Державної кримінально – виконавчої служби має бути запроваджене надання медичних послуг на третинному рівні. Водночас, медичні послуги на високоспеціалізованому рівні не мають підміняти собою інститут "Звільнення від покарання за хворобою", що закріплений ст. 84 КК України, а мають запобігати захворюванням, що є підставою для звільнення засуджених від подальшого відбування покарання.
Отже, на підставі вищевикладеного на увагу заслуговують наступні теоретичні позиції: 1. Право засуджених на охорону здоров'я реалізується на двох рівнях: а) організаційному, що передбачає визначення видів закладів охорони здоров'я, що надають медичні послуги; б) функціональному, що визначається медичними послугами, які надають заклади охорони здоров'я засудженим; 2. Медичне обслуговування засуджених, залежно від критерію ізоляції від суспільства, здійснюється у загальному, спеціальному порядках; 3. Засудженим, які відбувають покарання в установах виконання покарань, медичні послуги надаються закладами охорони здоров'я Державної кримінально – виконавчої служби або Міністерства охорони здоров'я, як виняток; 4. Заклади охорони здоров'я Державної кримінально – виконавчої служби належать до суб’єктів публічного права на правах юридичної особи чи внутрішнього структурного підрозділу установи виконання покарань, з закріпленням майна на праві оперативного управління, у формі некомерційних чи негосподарюючих суб’єктів; 5. До системи закладів охорони здоров'я Державної кримінально – виконавчої служби належать лікувально – профілактичні, аптечні заклади, заклади медико – соціального захисту; 6. Закладами охорони здоров'я Державної кримінально – виконавчої служби надаються медичні послуги на первинному і вторинному (спеціалізованому) рівнях.
З огляду на розглянуті висновки, варто сформулювати наступні пропозиції до законодавства: 1. З метою удосконалення, уніфікації системи закладів охорони здоров'я Державної кримінально – виконавчої служби обгрунтованим є прийняття Державним департаментом України з питань виконання покарань наказу, наприклад, "Про затвердження системи закладів охорони здоров'я Державної пенітенціарної служби України", який замінить чинний наказ "Про затвердження Переліку закладів охорони здоров'я Державної кримінально – виконавчої служби України" від 24.12.2004 року та визначить систему закладів охорони здоров'я у відповідності з нормативно – правовими актами Міністерства охорони здоров'я; 2. З метою запровадження надання закладами охорони здоров'я Державної кримінально – виконавчої служби медичних послуг на високоспеціалізованому рівні необхідно: а) До а. 5 ч. 1 ст. 8 КВК України після слів "оздоровчо – профілактичних заходів" внести доповнення "лікувально – профілактичною допомогою на первинному, вторинному (спеціалізованому), третинному (високоспеціалізованому) рівнях"; б) В п. 1.1. Переліку закладів охорони здоров'я Державної кримінально – виконавчої служби, що затверджений наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань "Про затвердження Переліку закладів охорони здоров'я Державної кримінально – виконавчої служби України" від 24.12.2004 року, включити такі види спеціалізованих лікарняних закладів як онкологічний диспансер, ендокринологічний диспансер, кардіологічний диспансер, гастроентерологічний диспансер.
Література:
1. Пашков В. М. Господарсько – правовий статус закладів охорони здоров'я / В. М. Пашков. – К.: МОРІОН, 2008. – 148 с.
2. Кримінально – виконавче право України: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. проф. А. Х. Степанюка. – Х.: Право, 2005. – 256 с.
3. Скрипник О. Що скорочуватимемо: лікарняні ліжка чи крісла чиновників? / О. Скрипник // Дзеркало тижня. – 2009. – 05 квітня. – С. 12 – 14.
4. Борисова В. І. До проблеми участі публічних юридичних осіб у цивільних правовідносинах / мат. міжнар. наук. – практич. конф. "Трансформація ринкових відносин в Україні: організаційно – правові та економічні проблеми". – Одеса: "Астропринт", 2003. – С. 7 – 11.
5. Організація охорони здоров’я і надання медичної допомоги особам, які тримаються в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах [Електронний ресурс]: Офіційний сайт. Державний департамент України з питань виконання покарань. – 2010. – Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/punish/control/uk /article=65806. – Назва з екрану.
6. Пашков В. М. Ризики запровадження реформ у сфері охорони здоров'я / В. М. Пашков // Аптека. – 2010. - № 45. – С. 10 – 15.
е-mail: olefir0andrii@mail.ru
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
