Злочинність супроводжує людство з давніх часів і є невід’ємною складовою його розвитку. Злочинна діяльність змінюється, удосконалюється, набуває нових форм разом з розвитком суспільства. Сьогодні науковці розглядають її як шляхи і способи існування і розвитку злочинної частини суспільства [1, с. 27].
Характеристика і стан злочинної діяльності за останні роки свідчить, що вона стала реальною загрозою національній безпеці держави, негативно впливає на усі сфери життєдіяльності суспільства і держави, підриває їхні соціально-економічні і політичні підвалини, викликає зростання недовіри населення у здатність держави забезпечити їхній захист від протиправних посягань. На зміну окремим злочинам та окремим злочинцям прийшла організована злочинна діяльність. Вчинення кожного злочину ретельно планується, наперед визначаються заходи протидії правоохоронним органам у його розкритті. Розкрити такі злочини одному слідчому за допомогою лише слідчих дій просто не реально. Така робота потребує комплексного використання можливостей і поєднання зусиль слідчого, оперативних, експертних та інших підрозділів органів внутрішніх справ, а також залучення населення.
Розкриття злочинів тісно пов’язане з розшуковою роботою органів, що безпосередньо здійснюють кримінальне переслідування, а також тих, що сприяють такій діяльності застосуванням спеціальних сил і засобів. У даному випадку мова іде про те, що розшукова діяльність може здійснюватися у двох формах: кримінально-процесуальній та оперативно-розшуковій. Слідчий безпосередньо проводить слідчі та інші процесуальні дії спрямовані на встановлення особи, що вчинила суспільно-небезпечне діяння (кримінальне правопорушення) та інших об‘єктів, що мають значення для розкриття злочину. У разі, коли застосування кримінально-процесуальних заходів недостатньо для вирішення поставленого завдання, слідчий може дати доручення оперативним підрозділам про встановлення шуканих об‘єктів наявними у них оперативно-розшуковими заходами.
Така діяльність відбувається у формі взаємодії слідчого з оперативними підрозділами. Діяльність кожного із цих суб‘єктів спрямована на вирішення конкретного завдання, а відбувається у специфічних для них формах. Незважаючи на право слідчого давати доручення і вказівки про провадження розшукових дій (ч. 3 ст. 114 КПК), оперативні підрозділи зберігають самостійність у визначенні оперативно-розшукових заходів і порядку їх застосування для досягнення бажаного результату.
Розподіл функціональних обов‘язків слідчого, органів дізнання і оперативно-розшукових органів у цій діяльності відбувається відповідно до характеру та особливостей об’єктів, які потребують пошуку. Так, якщо місце знаходження розшукуваної особи не встановлено, слідчий з власної ініціативи оголошує розшук (статті 138, 139 КПК) і вживає всіх необхідних заходів для встановлення місця перебування обвинуваченого. В тих випадках, коли особу, яка вчинила злочин не встановлено, орган дізнання (точніше оперативний підрозділ) продовжує застосовувати оперативно-розшукові заходи (ч. 3 ст. 104 КПК). Це, також стосується і розшуку осіб, які безвісті зникли, і у слідчого є об‘єктивні підстави вважати, що вони могли стати жертвою злочину (розшук трупа, або його частин), або ж предметів, слідів (злочинного посягання, знарядь злочину).
Взагалі, розшукова діяльність прерогатива оперативно-розшукових органів, органів дізнання та досудового слідства. Одна частина розшуку знаходиться в площині оперативно-розшукової діяльності і має за мету встановлення та виявлення об’єктів пошуку, а інша, притаманна органам досудового слідства, і вирішує завдання виявлення вже встановлених об’єктів розшуку, здійснюється кримінально-процесуальними заходами пізнання. Саме за цією підставою відбувається диференціація функціональних обов’язків різних структурних підрозділів правоохоронних органів.
З наведеного, можна дійти висновку, що, розшукова діяльність при розслідуванні різних видів злочинів передбачає широкий комплекс дій, які мають на меті:
1) створення розшукуваній особі таких умов, які унеможливлюють її перебування, на нелегальному положенні, а саме, перешкоджають перебувати у певному місці, вільно пересуватися (проживати, навчатися, працювати і т. ін.);
2) створення умов, які змушують розшукуваного, шукати можливості встановити зв’язки зі своїми рідними, близькими, друзями, знайомими, змінювати місце перебування і тим самим демаскувати себе;
3) створення у розшукуваного, невірного, суб’єктивного уявлення про поінформованість слідчого та хід розслідування і розшукову діяльність шляхом суворого дотримання вимог про недопустимість розголошення даних досудового слідства (ст. 121 КПК, ст. 387 КК);
4) використання можливостей впливу на розшукуваного, через його оточення, з метою схилити до явки з повинною.
Література:
1. Бахин В.П. Криминалистика. Проблемы и мнения (1962-2002). — Киев, 2002.
|