Розслідування злочинів – складний, багатогранний процес пізнавальної діяльності спеціально уповноважених державою органів і посадових осіб. Пізнання події злочину в процесі розслідування здійснюється шляхом відшукання його відображень (слідів) в оточуючому середовищі, дослідження і отримання необхідної інформації, яка за певних умов може стати доказами у справі. Як пізнавальний процес, розслідування злочинів за своєю гносеологічною природою, зазначає В. О. Коновалова, тотожне пізнанню взагалі і відповідає загальним законам гносеології. Його змістом є розумова діяльність, що базується на загальних законах мислення. Пізнання у даній галузі здійснюється у формі специфічної діяльності, що визначається кримінально-процесуальним законом, який регулює процес збирання інформації і формування доказів [1, с. 213-214].
Результативність діяльності з розслідування злочинів значною мірою залежить від уміння слідчого використовувати не тільки власні сили і можливості, а і залучати до цього співробітників оперативних та криміналістичних підрозділів правоохоронних органів. Взаємодії слідчого з співробітниками оперативних підрозділів у розкритті та розслідуванні злочинів присвячені роботи науковців, а тому ми розглянемо питання взаємодії слідчого з особами, що володіють спеціальними знаннями.
Необхідність використання спеціальних знань у пізнавальній діяльності з розслідування обумовлюється змінами у характері злочинності, зростанням її організованості та професіоналізму. Злочинці ретельно готуються до реалізації своїх намірів, вдаються до приховання слідів, їх знищення або спотворення. Це вимагає від слідчого застосовувати сучасні технічні засоби та методики для виявлення слідів та вилучення з них необхідної інформації. Інакше кажучи, процес розслідування важко уявити без використання спеціальних знань, під якими пропонують розуміти сукупність науково-обгрунтованих відомостей окремого (спеціального) виду, якими володіють особи-спеціалісти у рамках будь-якої професії у різних галузях науки, техніки, мистецтва та ремесла, і відповідно до норм кримінально-процесуального законодавства використовують їх для успішного вирішення завдань кримінального судочинства [2, с. 30].
Форми використання спеціальних знань в процесі розслідування можуть бути різними: безпосередньо слідчим, залучення спеціаліста до участі у процесуальних діях, призначення експертизи. Звичайно, слідчий може самостійно використовувати набуті ним спеціальні знання, проте, як показує практика, кращих результатів можна досягти в процесі налагодженої взаємодії з особою, що на професійному рівні володіє такими знаннями.
Взаємодія слідчого та спеціаліста полягає у погодженому за місцем, метою і часом використанні сил і засобів незалежних в адміністративному підпорядкуванні органів для вирішення конкретних завдань розкриття злочину.
Стосовно розслідування взаємодію слідчого та спеціаліста розглядають як колективну діяльність слідчого з особами, які володіють спеціальними знаннями, потрібними для вирішення конкретних завдань у справі. Це зумовлює необхідність поєднання окремих дій в єдину систему, найдоцільнішу для досягнення конкретної мети, тобто інтеграція (синтез) можливостей окремих органів або служб. Поєднання зусиль декількох органів або працівників для вирішення завдань із запобігання і розкриття злочинів як загалом, так і у процесі роботи в окремих кримінальних справах є загальновизнаним принципом. З'ясуванню сутності взаємодії сприяє правильне визначення її завдань, головне з яких відображено у ст. 2 КПК України та відомчих інструкціях МВС України. Взаємодія як форма організації поєднання можливостей у розкритті злочину спрямована на вирішення завдань кримінального судочинства. Взаємодія слідчого з іншими органами, службами, підрозділами й окремими особами обумовлюється необхідністю вирішення конкретних завдань (затримати підозрюваних й одночасно провести у них обшуки, сприяти проведенню обшуку й виявленню місць приховання предметів або документів, що мають значення для справи).
Об'єктивна необхідність взаємодії слідчого та спеціаліста у процесі розслідування зумовлена низкою обставин: наявністю спільних завдань у розслідуванні злочинів; відмінністю у засобах і методах, якими вони володіють. В арсеналі слідчого переважне місце посідають процесуальні дії, які, за необхідності, можуть доповнюватися розшуковими заходами. Можливості криміналістичних підрозділів характеризуються наявністю спеціальних засобів, методів і методик виявлення слідів злочину й отримання з них інформації, необхідної для запобігання і розкриття злочинів. Найбільше сприятливі умови для взаємодії слідчого та спеціаліста формуються тоді, коли суб'єкти взаємодії (підрозділи) функціонують у межах одного відомства. Наявність єдиного оперативного управління дозволяє найефективніше використовувати можливості кожного з таких підрозділів і своєчасно вирішувати спірні питання, що можуть виникати між ними.
Література:
1. Коновалова В.О. Вчення про криміналістичну версію / В.О. Коновалова // Криміналістика : підруч. / за ред. В.Ю. Шепітька. – К. : Концерн Видавничий Дім «Ін Юре», 2004.
2. Романюк Б.В. Участь спеціаліста на стадії досудового слідства : навч. посіб. / Б.В. Романюк. – К. : Видавничий Будинок «Аванпост-Прим», 2010.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
