Протиправна поведінка людини - це явище настільки складне і багатогранне, що важко окремо перевірити й оцінити якусь одну теорію, що її пояснює.
Особа злочинця, власне людина, в мотивах, орієнтаціях і поведінці якої переважають деструктивно-кримінальні компоненти, як правило, не стає одномірною через те, що її активізм спрямований в інший бік, аніж того потребують морально-правові імперативи. Безумовно, як масове явище, злочинність надзвичайно актуальна соціальна проблема, що викликає занепокоєння суспільства, а систематична протиправна поведінка людини вимагає до себе все більшої уваги.
Багато вчених-кримінологів досліджувало поведінку особистості саме кримінологічного спрямування. Фундаментальні праці, які базувалися на тодішньому уявленні про особу злочинця, видали російські вчені. Наше завдання полягає в тому, щоб визначити криміналістичний аспект дослідження даної проблеми, а не намагатися рецептувати дані інших наук, що вивчають людину і властивості її особистості. Таким аспектом на сучасному етапі розвитку криміналістики могло б бути дослідження соціально-психологічних ознак суб’єктивних елементів криміналістичної характеристики повторності та рецидиву злочинів, прояву причин рецидивної злочинності та конкретної злочинної поведінки осіб. що вчинять злочини повторно. Зазначена проблема має не тільки кримінологічне а і криміналістичне значення. Вагомість і комплексність проблеми припускають системний підхід до її вивчення, обумовлюють необхідність взаємодії криміналістики з іншими, у тому числі й природничими науками. За подібної постановки питання, особа повинна вивчатися не ізольовано, а в системі суспільних відносин. Особа же злочинця - у поєднанні з дослідженням загальних проблем злочинності та її причин, а мотиви індивідуальної поведінки - у діалектичному зв'язку з потребами, ціннісними соціальними орієнтирами тощо.
Найбільш важливі поєднуючі та індивілізуючі ознаки суб’єктивних елементів криміналістичної характеристики особи можна з'ясувати за допомоги методу типологізації. Застосування типологізації дозволяє порівняти різні типології чи розробити узагальнену або індивідуальну типологію. Проблема типології особи злочинця в сучасній юридичній психології переважно не розглядається чи ототожнюється з класифікацією, що призводить до певної плутанини.
Типологізація, як і класифікація, являє собою упорядкування вихідного наукового матеріалу за певними ознаками. Власне упорядкування здійснюється способом розчленування сукупності явиш, характеристик тощо і подальшого їх поєднання у групи чи підгрупи. У формально-математичному плані такі групи повинні доповнювати одна одну і в той же час взаємно не перетинатися. Але у психології реальна складність досліджуваних явиш, їх поліопосередкування, неоднозначність проявів не завжди дозволяють досягти чистоти груп. Це, зокрема, призводить до змішаних або проміжних типів, у нашому випадку — типів особи злочинця.
У кримінальній психології стосовно до особистості класифікація виступає простішим способом упорядкування. Навіть тоді, коли за основу класифікації одночасно беруться дві-три ознаки, вони не є суттєвими, істотними, а особистість розглядається не як носій комплексу криміналістичних характеристик, а як представник певного контингенту.
Криміналістична характеристика є іншим рівнем пізнання та узагальнення, за якого особа злочинця якісно відрізняються одна від одної за істотними ознаками. У по¬будові типології осіб, які неодноразово вчиняють злочини, можливі два основні напрямки. Перший — закрита типологія, яка спирається на певний набір наперед визначених ознак і остаточну кількість вирізнених типів. Другий — відкрита або прогресивна типологія, в якій відсутній остаточний набір наперед визначених ознак, що вичерпно характеризують окремі типи та, що найважливіше, окремих осіб.
Зазначимо, що існування різних типологій особи злочинця, виходячи із суб’єктивних ознак, є цілком закономірним явищем. Опираючись на неоднакові вихідні ознаки, вони сприяють прогнозуванню злочинної поведінки, всебічному розкриттю сутності особи злочинця, розслідуванню вчинюваних злочинів та подальшій профілактиці і запобіганню злочинам. Глибина розкриття забезпечується тим, що вирізнені типи суб’єктів одночасно виступають одиницями подальшого криміналістичного вивчення і пояснення. Враховуючи це, можна запропонувати типологію суб’єктів , що систематично вчиняють злочини, яка базується на відкритій типології , тобто поділом усієї категорії злочинних особистостей на два вихідні, найзагальніші типи з подальшим розподілом на підтипи, та на визначенні базової психологічної риси, яка обумовлює загальну спрямованість особи і відповідні злочинні мотиви.
Відповідно до цих положень можна вирізнити два загальні типи особи злочинця: насильницький, базовою рисою якого є агресивність, і корисливий, загальною рисою якого є матеріальний аспект.
У межах насильницького типу можна вирізнити такі підтипи: вбивця, ґвалтівник, хуліган, наклепник та ін. У межах корисливого типу можна виділити такі підтипи: злодій, грабіжник, розбійник, вимагач, шахрай, посадовець, підприємницький підтип та ін.
Психологічний портрет являє собою систематизований, складений за певною схемою перелік кримінально важливої психологічної інформації стосовно особи злочинця. Особливостями психологічного портрету є міра узагальнення, зміст і характер інформації, які підпорядковуються меті та завданням складання портрету. Портрет складається фахівцем-психологом із використанням різних інформаційних джерел і залученням осіб, які мають стосунок до особистості злочинця. Базовою рисою злочинної особистості насильницького типу є агресивність.
e-mail: ivanka.polonka@gmail.com
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
