Проблема вдосконалення етичних норм щодо друкованих засобів масової інформації є складною і суперечливою. Вона стосується усіх сфер суспільного життя, зокрема, інформаційної дійсності в державі.
Метою дослідження сучасного стану інформаційного законодавства щодо друкованих засобів масової інформації, є обґрунтування та необхідність вдосконалення системи відповідного правового регулювання та розробки практичних рекомендацій які б регулювали питання етичної діяльності засобів масової інформації щодо вдосконалення законодавства. Серед функцій, які виконують друковані засоби інформації, слід відзначити інформаційну, соціальну, утилітарну, розважальну, а також етичну.
Щоб проаналізувати стан етичного розвитку та рівень реалізації правил професійної етики журналістів у державі, яка дотримується демократичних принципів звернімося до аналізу інформаційного законодавства.
Слід зазначити, що з 1992 року, увело цілу низьку спеціальних законів стосовно різних галузей діяльності засобів масової комунікації, що складаються з Конституції України, Законів України “Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 – 2015 роки” (№537 від 09.01.1997р.), “Про інформацію”(№2938 від 13.01.2011р.), “Про науково-технічну інформацію” (№ 2938 від 09.05.2011р.), “Про державну таємницю” (№ 5463 від 02.12.2012р.), “Про звернення громадян” (№ 5477 від 29.11.2012р.), “Про доступ до судових рішень” (№ 4779 від 15.06.2012р.), "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" (№2782 від 16.11.1992р.), "Про телебачення і радіомовлення" (№ 3759 від 21.12.1993р.), "Про авторське право і суміжні права" ( №3792 від 23.12.1993р.), "Про інформаційні агентства" (№74 від 28.02.1995р.), "Про рекламу" (№270 від 03.07.1996р.), "Про державну таємницю" (№ 3855 від 21.01.1994р.), Про внесення змін і доповнень до Пленуму Верховного Суду України від 28 вересня 1990р. №7 «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій" (№14 від 25.12.1996р.), Закон України "Про зв'язок" (№ 160 від 16.05.1995р.), Закон України "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення" (№ 3759-ХІІ від 21.12.1993р.), Закон України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" (№540 від 23.09.1997р.) та інші, Укази Президента України: "Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні" (№ 928 від 31.07.2000р.), "Про Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України" (№559 від 01.05.2011р.), "Про невідкладні додаткові заходи щодо зміцнення моральності у суспільстві та утвердження здорового способу життя" (№258 від 15.03.2002р.) та інші нормативно-правові акти загальновизнані норми і принципи міжнародного права й міжнародні договори України.
Як показує аналіз перерахованих законів щодо інформаційного права України, створено цілісну базу правничих норм щодо діяльності друкованих засобів масової інформації. Серед них морально-етичне висвітлення надає Закон України «Про захист суспільної моралі» (№ 1819 від 09.02.2010р.), який має відігравати значну роль у розвитку етичної складової інформаційного законодавства.
Перші спроби врегулювати на законодавчому рівні питання моралі українські парламентарі зробили ще 1996 року. Однак необхідної підтримки Закон України «Про захист суспільної моралі» (№1296 від 20.11.2003р.)отримав тільки в листопаді 2003 року.
Державний нагляд за додержанням вимог чинного законодавства у сфері захисту суспільної моралі в межах своєї компетенції здійснює Національна експертна комісія України з питань захисту суспільної моралі, яка діє відповідно до Закону України «Про захист суспільної моралі» (№ 1296 від 20.11.2003 р.) та Положення про Національну експертну комісію України з питань захисту суспільної моралі, затвердженого постановою Кабінету міністрів України (№1550 від 17.11. 2004 р.).
Однак, як свідчить практика, більшість норм Закону України «Про захист суспільної моралі» фактично не діють, оскільки є недосконалими та неохоплюють весь спектр продукції, що негативно впливає на суспільну мораль,зосереджуючись лише на продукції сексуального чи еротичного характеру.
Термінів, які вживаються у Законі України «Про захист суспільної моралі», недостатньо, наведені визначення неоднозначні чи взагалі невизначені. Крім того, Закон України “Про захист суспільної моралі” містить положення,які не узгоджуються між собою та з іншими нормами чинного законодавства у сфері захисту суспільної моралі.
Тому ми вважаємо, що потрібні комплексні зміни до діючих законодавчих актів України з питань захисту суспільної моралі. А результатом цих змін стане перетворення сфери захисту суспільної моралі у надійний механізм захисту інформаційного простору України від продукції, що негативно впливає на суспільну свідомість.Оскільки інформаційний простір — сфера спільної професійної відповідальності як державних інституцій, так і представників ЗМІ, постає потреба об’єднання зусиль. Відповідна взаємодія має бути спрямована на утвердження належного стану моральності українського суспільства, що є пріоритетним завданням як засобів масової інформації, так і, зокрема, Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі.
Література:
1. Законодавство та практика засобів масової інформації. – К.: ЦВП, 1996.
2. Іванов В. Ф. Журналістська етика : підруч. для студ. ВНЗ / В. Ф. Іванов, В. Є. Сердюк. — К. : Вища школа, 2006. — 231с.
3. Кузнецова О. Д. Журналістська етика та етикет: основи теорії, методики, дослідження трансформації незалежних видань України, регулювання моральних порушень. – Л.: Світ, 1998.
4. Петрова Н., Ситцевой В. Правничі засади діяльності журналістів в Україні. – К.: IREX Про Медіа, 1999.
|