Початок активної діяльності неформальних рухів на території колишнього СРСР збігається з початком «перебудови» радянського суспільства 80-х років минулого століття. На початку 90-х рр. – поступово, а вже наприкінці ХХ ст. й до наших днів цей процес набуває свого прискорення, що фактично підтверджує думку відомого американського психолога Е.Еріксона, який стверджував, що молоді люди утворюють свої угрупування саме «… в тих країнах, у тих класах, де люди вже втратили (або втрачають) свою приналежність (феодальні, племінні, аграрні, національні групи)…» [1, с.49]. Тобто, якщо розвивати цю думку, то доходимо висновку: неформальні рухи в сучасному суспільстві – це результат і водночас продукт соціуму. І як будь-який рух вони мають свої характеристики і свої особливості. А різноплановість цих рухів свідчить про те, що серед сучасної молоді немає взаєморозуміння, зростає ворожість, тобто в їхніх поглядах більше відмінностей, аніж схожості. Тому досить несподівані поведінкові прояви деяких рухів (наприклад, відомі акції «Фемен», бійки футбольних фанатів, релігійні обряди сатаністів тощо) провокують або можуть спровокувати відповідні дії з боку інших угруповань, і таке протистояння вже зароджує конфлікт, що легко переростає в конфронтацію, у бійки і навіть «війни» між групами підлітків та їх однодумців. Це є неприпустимим для цивілізованого суспільства. Водночас ми всі чітко усвідомлюємо, що, завдяки глобальній інформатизації світових просторів, молодь дуже швидко знаходить свою нішу, свою референтну групу. Існує навіть сайт «Субкультури» (http://www.subcult.ru/), де дуже легко можна ознайомитися з поглядами представників неформальних рухів, зі спрямованістю діяльності більш як двох десятків видів угруповань, дізнатися про їхніх керівників, налагодити певні зв’язки, обмінюватися поглядами, враженнями та планами.
Оскільки ж молоді люди знаходяться в стані постійного пошуку саме свого міcця в соціумі, межі якого – власне місто, власна країна, пострадянський простір, країни ЄС, увесь світ, тому необхідність у правовому, законодавчому врегулюванні діяльності неформальних груп та організацій є безсумнівною. Численні правопорушення, злочини з боку «неформалів» не можуть вже залишатися поза увагою світової спільноти і розглядатися як банальне хуліганство, якщо вони є результатом впливу на молоду особу (групу осіб) із боку неформальних угруповань, представниками яких вони є.
Молодіжні утворення неформальної групи – це реакція підлітків і молоді, тобто осіб віком 14 – 35 років, на кризу суспільства, за якою вони не тільки спостерігають., але сприймають скрізь призму власного життя, своїх реальних можливостей, прав і обов’язків. Саме утворюючи неформальні групи, молоді люди допомагають одне одному подолати моральний дискомфорт, зневір’я, правову незахищеність. Якщо і далі залишати молодь на самоті зі своїми труднощами, ми почнемо втрачати здорове покоління, тобто майбутнє держави.
Протягом останніх чотирьох десятиліть учені-правники, психологи, соціологи намагалися й намагаються подолати негативні наслідки замовчування проблеми «неформальності» та тих, хто ідентифікує себе як «неформал». Так, ще в 1973 р. І.І.Сташинскас на науковій конференції у Вільнюсі аналізує роль неформальних груп в етіології злочинності неповнолітніх [2]. При цьому слід зазначити, що увага вчених уже відтоді акцентувалася не тільки на проблемах кримінології, але й на використанні наукових методів при розслідуванні злочинів, до яких були причетні члени зазначених груп. У 1990 р. виходить друком збірник із проблем кримінології, де відомі фахівці висловлюють свої думки відносно неформальних молодіжних об’єднань. Й дотепер даний збірник є взірцем ґрунтовного, майже всебічного, окреслення одного з важливих соціально-правових питань сучасної світової спільноти, яким постає проблема утворення та діяльності неформальних груп у ХХІ ст. [3]. Роком пізніше, тобто в 1991 р., М.В.Кофирін на сторінках відомого журналу вперше публікує свою статтю, де говорить про бум «неформалітету» та подає власне тлумачення, власне трактування терміна «неформальна група», під якою він розуміє «…певний тип молодіжної спільноти, виникаючої та існуючої заради задоволення потреб та інтересів її членів, чия діяльність не регламентована правовими документами і непідзвітна державним та суспільним організаціям» [4, с.82]. Крім того, автор вказаної статті дуже вдало окреслює комплекс питань, які не втратили своєї актуальності: від загальної систематизації кола проблем щодо самого явища «неформалітет» як такого до мотивації злочинних проявів у діяльності «неформальних груп» та ведення ретельної статистичної обробки даних по всіх молодіжних рухах, організаціях, групах тощо. У 2012 р. З.М.Шевців у своєму навчальному посібнику наводить уже паспорт неформальної підліткової групи [5, с.144-150], де зазначено більше двох десятків пунктів.
Неформальні рухи, організації, угруповання, групи тощо народжуються, існують, самоорганізуються, самовизначаються, самоудосконалюються, однак виникає питання як на них впливати та чи потрібно контролювати їхню діяльність. Звісно, завжди існували і будуть існувати маргінальні форми молодіжних об’єднань, проте дуже важливо не дати молодим людям стати на шлях агресивного протистояння, «боротьби з усім світом». Адже ми бачимо, як члени сучасних «неформальних» рухів та їхні лідери все частіше висловлюють свою незадоволеність не тільки економічним розвитком суспільства, але й його соціально-правовою складовою, що переміщує акценти в політичну площину. Тому сучасна нестабільність у світі є показником правового безладдя, індикатором необхідності зближення законодавчої системи будь-якої цивілізованої країни та інтересів її молодих громадян задля уникнення конфліктних ситуацій, а в разі виникнення злочинних проявів у молодіжному середовищі – мати не тільки прогресивні методики їх попередження, а й криміналістичні методики розслідування антиправових діянь, до яких мають причетність неформальні групи й рухи.
Література:
1. Эриксон Э. Трагедия личности / Эрик Эриксон. – М.: Алгоритм, Эксмо, 2008. – 256 с. – (Философский бестселлер).
2. Сташинскас И.И. Роль неформальных групп в этиологии преступности несовершеннолетних: Проблемы криминологии / Сташинскас И.И. // Применение научных методов при расследовании преступлений и изучении преступности: Проблемы криминологии. Материалы Всесоюзной научной конференции.− Вильнюс, 1973, Ч. 2. − С. 222-233.
3. Криминологи о неформальных молодежных объединениях: [Сборник] / [Отв.ред. И.И.Карпец]. − М.: Юрид. лит., 1990.− 268,[1] с.− (Круглый стол изд-ва «Юрид. лит.»: Пробл., дискус., предложения).
4. Кофырин Н.В. Проблемы изучения неформальных групп молодежи / Н.В.Кофырин [Статья] //Социологические исследования. –1991. – № 1. − С. 82-85.
5. Шевців З.М. Основи соціально-педагогічної діяльності [Текст]: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / З.М.Шевців. − К.: Центр учбової літератури, 2012. − 246 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
