На зламі століть відбулись істотні зміни, які сприяли розвитку багатьом антисуспільним явищам, що дало їм змогу стати серйозною загрозою як для окремих держав, так і для людства в цілому.
Україна, як і будь-яка інша правова держава, надає закону та правопорядку пріоритетне місце. Законодавча база закріплює різноманітні права та обов’язки у всіх сферах суспільного життя, але інколи навіть такий базис може мати прогалини, які можуть призвести до збою у правовій системі. Цей аспект з часом починає дедалі яскравіше проявлятись у кримінальному законодавстві нашої держави. Під таку категорію підпали й акти терористичної спрямованості, які хоч і не є досить поширеними на теренах України, але, все ж таки, займають не останнє місце у криміналізованих злочинних діяннях.
Питання терористичного акту у різних аспектах його прояву досліджували В.Ф. Антипенко, С.А. Буткевич, С.В. Гізімчук, В.П. Ємельянов, О.В. Копан, В.А. Ліпкан, М.А. Погорецький, С.А. Телешун та інші.
Метою даної статті є розкриття сутності терористичного акту, дослідження причин його виникнення, а також характеристика шляхів запобігання та протидії цьому негативному явищу.
На сьогодні у науці спостерігається надзвичайно великий спектр тлумачень, оцінок та підходів стосовно досліджуваного явища. У науковій літературі самих лише дефініцій поняття «терор» існує близько ста. Не простіша ситуація з тлумаченням таких термінів, як «тероризм» (за оцінками сучасних експертів, зокрема, індійського юриста Йтуги, за 50 років – з 1936 по 1986 роки – було сформульовано близько 120 варіантів визначення тероризму), «терористичний акт», «терористична організація», «терористична група», «терористичні дії», «антитероризм» тощо. Дається взнаки така плутанина і в правовій сфері: законодавство кожної країни по-різному класифікує поняття тероризм і, відповідно, так само визначає міру відповідальності за вчинення терористичних актів [4, с. 166].
Аналізуючи вищесказане можна зазначити, що проблемним є визначення цього поняття і через те, що воно є багатоаспектним. Ми не можемо дослідити це явище у повному обсязі тільки тому, що існує безліч дефініцій, кожна з яких може розглядатись у дещо інших площинах.
У Кримінальному кодексі України не згадується поняття тероризм, але визнається злочинним таке діяння як терористичний акт, під яким розуміється застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або не вчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою [2, с. 119].
Складність полягає у тому, що у Кримінальному кодексі України наводиться визначення поняття «терористичний акт», тоді як поняття «тероризм» взагалі не криміналізується. Якщо ж брати до уваги Конвенцію Ради Європи про запобігання тероризму, то у ній зустрічаються такі поняття як «тероризм», «терористичний акт» та «терористичний злочин» [1, с. 5]. Отже, можна відзначити, що у цій Конвенції термін «тероризм» ототожнюється з поняттям терористичної діяльності.
Використання у Кримінальному кодексі України терміну «терористичний акт» слугує причиною, яка породжує невідповідність чинного законодавства міжнародним конвенціям. Якщо цю проблему залишити невирішеною, то ми можемо спостерігати протиріччя в антитерористичному законодавстві.
Тероризм останнім часом набуває глобального характеру, переростає у таке явище, проти якого ще не винайдено ліків. Щоб почати ефективно боротись із тероризмом слід винайти механізм, який буде слугувати антитерористичною основою. Для цього потрібно дослідити причини, які породжують акти терористичної спрямованості і саме на їх основі розробити міцний фундамент для розбудови ефективної системи протидії тероризму. До передумов виникнення і розвитку тероризму в Україні можна віднести наступні:
• посилення проявів сепаратизму. Яскравим прикладом цього можуть слугувати спроби влади у 2004 році створити Південно-Східну Українську Автономну Республіку. Вагомим прикладом є Закон України «Про засади державної мовної політики», який викликав безліч обурень з боку населення;
• корумпованість представників влади. Влада відкрито демонструє перевагу матеріальних цінностей над соціальними, чим озлоблює населення проти себе, що може слугувати наростанням проявів агресії у суспільстві;
• високий рівень криміналізації суспільства;
• незаконний обіг зброї та наркотичних засобів. Ця діяльність породжує велику кількість доходів, одержаних злочинним шляхом, а вони, у свою чергу, можуть стати джерелом фінансування тероризму;
• етнічні протиріччя в регіонах. Такі суперечності можуть спровокувати акти тероризму, метою яких буде дискримінація певних етнічних утворень;
• наростання геополітичної напруженості, яка, як наслідок, може потягти за собою терористичні акти щодо України з боку інших держав;
Разом із тим, це не весь перелік причин, які можуть слугувати передумовами терористичних актів, але, аналізуючи зазначене, можна зробити висновок, що джерел, які можуть породити акти тероризму є велика кількість.
Отже, тероризм з’являється там, де утворюються геополітичні порожнини, „гарячі точки”, де суттєво ослаблено владу, неспроможну професійно реалізовувати інтереси громадян і яку ці громадяни не зацікавлені підтримувати, де не працюють міжнародні механізми політичного і правового регулювання розвитку суспільства. Від сплесків тероризму не застраховані ні високорозвинені, ні малорозвинені в економічному й соціальному плані країни з будь-якими політичними режимами та державним ладом [5, с. 166].
Тероризму, як антисуспільному явищу, раніше не приділялось особливої уваги, але після подій, які стались 11 вересня 2001 року у Нью-Йорку весь світ задумався над глобальним характером цієї проблеми. Не є винятком й Україна, яка на тлі світових подій почала вживати заходів щодо законодавчого врегулювання цього питання. Як наслідок у 2003 році було прийнято Закон України «Про боротьбу з тероризмом», який визначає правові та організаційні основи боротьби з цим небезпечним явищем, повноваження і обов’язки органів виконавчої влади, організацій, посадових осіб та окремих громадян у цій сфері, порядок координації їх діяльності, гарантії правового і соціального захисту громадян у зв’язку із участю у боротьбі з тероризмом [3, с. 3].
Також, ще 11 грудня 1998 року було створено Антитерористичний центр при Службі безпеки України, але він не мав потужної правової сили, оскільки у той час наша держава ще не була досить обізнаною з суттю цієї проблеми. Саме Закон України «Про боротьбу з тероризмом» створив правову базу, на основі якої має розвиватись антитерористичне законодавство.
Оскільки тероризм є проблемою не тільки на рівні держави, але й на міжнародній арені, то Україна здійснює співробітництво з багатьма міжнародними антитерористичними організаціями. Наша держава ратифікувала деякі міжнародні нормативно-правові акти, завданням яких є протидія тероризму. До таких можна віднести наступні: Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму від 12 вересня 2002 року, Конвенція Ради Європи про запобігання тероризму від 31 липня 2006 року, Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом від 26 лютого 2009 року та інші нормативно-правові акти. Також відповідні норми були імплементовані в національне законодавство.
Для удосконалення чинного законодавства щодо боротьби з тероризмом потрібно детально дослідити шляхи запобігання та протидії цьому явищу, що буде слугувати основою для побудови більш міцної антитерористичної платформи. До основних заходів, яким слід приділити увагу щодо запобігання тероризму можна віднести наступні:
• усунення внутрішніх факторів, що можуть породити прояви тероризму;
• щорічне дослідження обстановки як у самій країні, так і за її межами;
• створення міжнародної комплексної програми, яка включатиме у себе різні аспекти життєдіяльності, враховуватиме інтереси населення, передумови виникнення терористичних конфліктів і буде реалізована у кожній країні;
• стабілізація економічного і політичного становища, укорінення принципів демократизму, закріплення правила досягнення консенсусу;
• створення сприятливих умов для розвитку етнічних груп. Завдання держави з цього питання полягає у тому, щоб етнічні утворення, перш за все, відчували себе громадянами України, а етнічна приналежність повинна зайняти другорядне місце;
• посилення боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, зброї;
• глибоке дослідження законодавства, всіх його складових тощо.
Тероризм в Україні не є широкомасштабним. Він проявляється у певних аспектах, але це явище не можна назвати глобальним у нашій державі. Статистика свідчить, що у період з 2002 по 2012 роки в Україні було зареєстровано лише близько 10 актів тероризму. Хоч такі і відбувались, але вони не несли істотної загрози як населенню, так і громадській безпеці.
На нашу думку, хоча становище в Україні не є критичним, але законодавча база з цього питання повинна бути якісно розробленою, щоб запобігати появі терористичних угрупувань, які, в свою чергу, є збудником терористичних актів.
Отже, Україна для боротьби з проявами тероризму зробила чимало: ратифіковано міжнародні конвенції, прийнято Закон України «Про боротьбу з тероризмом», удосконалено норми Кримінального кодексу України тощо. Але навіть ці дії не зможуть захистити нашу державу на належному рівні. Це пов’язано з тим, що у нашій країні й досі не створено системної правової бази, яка могла б дати відповіді на всі запитання. Слід детально вивчити наукові дослідження з цього питання, які повинні стати опорою для розбудови ефективного антитерористичного законодавства. Також потрібно пам’ятати, що такі акти виникають несподівано, вони можуть уразити в будь-який час, будь-яку сферу діяльності. Тому держава повинна бути належним чином підготовлена до можливих терористичних актів. Для цього потрібно розробити ефективні методи боротьби з цим явищем, які повинні діяти не тільки на державному рівні, а й на міжнародному.
Література:
1. Про ратифікацію Конвенції ради Європи про запобігання тероризму: Закон України від 31 липня 2006 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 39. – Ст. 340.
2. Кримінальний Кодекс України: чинне законодавство зі змінами і допов. станом на 28 серпня 2012 року: (Офіц. текст). –К.: ПАЛИВОДА А.В., 2012. – 216 с.
3. Про боротьбу з тероризмом: Закон України від 20 березня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 25. – Ст. 180.
4. Канцір В.С. Міжнародний тероризм як засіб протиправного досягнення мети / В.С. Канцір. // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2010. – № 1. – С. 162-171.
5. Телешун С. Сучасний тероризм: українські реалії / С. Телешун. // Політичний менеджмент. – 2005. – № 1 (10). – C. 163-169.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
