Питання про форми співучасті є одним із найбільш дискусійних в теорії кримінального права. У науці кримінального права немає єдності думок з приводу того, чи слід відрізняти види і форми співучасті, чи тільки форми. Багато спірних думок виникає і в питанні класифікації форм співучасті. Спроби розмежувати випадки вчинення злочинів у співучасті на форми та види робилися неодноразово Бурчаком Ф.Г., Гришаєвим П.І, Івановим Н.Г., Піонтковським А.А. та іншими науковцями [2, 4, 5, 7].
Чинний Кримінальний кодекс України(далі КК України) [6]. уточнив багато аспектів проблеми співучасті, ввів нові норми, що дають змогу по-новому її висвітлювати співучасті. Проте питання розмежування форм до цього часу залишається спірним.
Насамперед, у ч.1 ст.27 КК України говориться, що співучасниками є виконавці,організатори, підбурювачі та пособники, а в ч.2 цієї ж статті йдеться про співвиконавців. Отже, можливою є співучасть, коли всі співучасники злочину будуть його виконавцями, але можлива і співучасть з розподілом ролей, коли співучасники виконують у злочині різні функції: один — виконавець, другий — пособник, третій — підбурювач і т.п. Таким чином, у ст. 27 КК України закріплена співучасть у формі співвиконавства і співучасть з розподілом ролей. Це поділ співучасті на дві форми, виходячи з тієї ролі, що виконують співучасники у злочині, тобто за об'єктивними ознаками.
У такому разі мова йде про просту і про складну співучасть:
1) проста співучасть (співвиконавство, співвинність) має місце там, де всі співучасники є виконавцями злочину і, отже, всі вони виконують однорідну роль. Звичайно, їх дії можуть мати різний характер. Наприклад, один з виконавців загрожує жертві ножем, інший б'є її, а третій обчищує кишені. Але з погляду форми співучасті їх ролі однорідні — всі вони безпосередньо виконують дії, описані в диспозиції статті Особливої частини КК України як ознаки об'єктивної сторони конкретного складу злочину, в даному випадку розбою;
2) складна співучасть (співучасть з розподілом ролей) виявляється в тому, що співучасники виконують різнорідні ролі, тут має місце розподілу ролей — один або кілька з них — виконавці, інші — підбурювачі, пособники і т.п. Інакше кажучи, у цій формі співучасті не всі співучасники є виконавцями злочину.
Відповідно до об’єктивного критерію (за способом взаємодії між співучасниками) розрізняють чотири форми співучасті:
1) група осіб;
2) група осіб за попередньою змовою;
3) організована група;
4) злочинна організація.
Але у теорії кримінального права існують різні погляди на форми співучасті. Так, А.Н.Трайнін критерієм поділу співучасті на форми бере ступінь узгодженості дій співучасників, чи або ступінь їх суб’єктивного зв’язку, і пропонує наступну класифікацію:
1) проста співучасть;
2) співучасть за попередньою домовленістю співучасників;
3) співучасть особливого роду, тобто співучасть у формі участі у злочинному об’єднанні.[8]
Я.І. Алієв за основу класифікації форм співучасті бере суб’єктивний критерій — характер внутрішнього зв’язку між співучасниками. Його класифікація є наступною:
1) співучасть без попередньої домовленості;
2) співучасть з попередньою домовленістю, різновидами якої є:
а) проста співучасть з попередньою домовленістю;
б) організована група;[1]
Суперечливою є думка Р.Р.Галіакбарова. який виділяє три форми співучасті:
1) складна (у вузькому розумінні цього слова);
2) групова (співвиконавство, співвиновництво)
3) особливого роду - необхідна співучасть, передбачена Особливою частиною КК України.[3]
Тож, проаналізувавши різні точки зору, можна стверджувати, що найбільш правильною є позиція тих авторів, котрі визначають як підставу виділення та розмежування співучасті на форми соціально-психологічний критерій - спосіб взаємодії співучасників та ступінь узгодженості й організованості їх дій. Саме узгодженість і організованість визначає в кінцевому рахунку ефективність об’єднання зусиль. Ступінь узгодженості й організованості залежить від змови і її змісту. Відтак, на мою думку доцільно вважати найкращою класифікацію:
1) Співучасть у формі групи, видами якої є:
а) група осіб без попередньої змови (співвиконавство);
б) група осіб за попередньою змовою.
2)Співучасть у формі злочинної організації (включає організовану групу та, власне, злочинну організацію)
Група осіб — це найменш суспільно небезпечний вид співучасті, за якого у вчиненні злочину беруть участь два чи більше виконавців, що діють без попередньої змови.
Тож, загальними ознаками злочинної групи є:
• стихійне (група осіб) та заплановане створення групи (група осіб за попередньою змовою);
• обмежене коло осіб в злочинній групі у межах, необхідних для вчинення злочину;
• чітке планування вчинення злочину, що включає визначення місця і часу вчинення злочину, об’єкта і предмета посягання, місць переховування тощо;
• попередній чіткий розподіл функцій співучасників до, під час і після вчинення злочину;
• наявність організатора, керівника, який і створює модель майбутнього злочину.
Першим різновидом злочинної групи є група осіб без попередньої змови. Про такий вид співучасті йдеться в ч.1 ст.28 КК України. Злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо в ньому брали участь декілька (два і більше) виконавців без попередньої змови між собою. Співвиконавство в кримінальному праві виділяється багатьма вченими і прихильники існування такої самостійної форми вважають її менш суспільно небезпечною порівняно із групою осіб за попередньою змовою.
Наступним видом злочинної групи є група осіб за попередньою змовою. Група осіб за попередньою змовою законодавчо закріплена в ч.2 ст.28 КК України, а також законодавець використовує такий вид співучасті як кваліфікуючі ознаки в ряді статей Особливої частини КК України (ст.115, 127, 144, 146, 149, 157, 169, 171, 185,258, 306, 309 та ін.). Слід зазначити, що вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, якщо воно прямо не передбачено в статті Особливої частини КК України, вважається обтяжуючою обставиною при призначенні покарання (п.2 ст.67 КК України), що є свідченням більш високого ступеня суспільної небезпеки порівняно з таким видом співучасті, як група осіб.
А от співучасть у формі злочинної організації є найбільш небезпечною, порівняно з іншими видами. І тому, при встановленні ознак злочинної організації у групи осіб, яка вчинила злочин, працівникам правоохоронних органів потрібно детально зосереджувати увагу на таких криміногенних елементах. У відповідності з цим в Особливій частині КК України є статті, які передбачають кримінальну відповідальність за створення і сприяння діяльності злочинних організацій (Наприклад, ч.1 ст.255, ст.256 КК України ). Крім цього, окремі статті КК України передбачають відповідальність за злочини, що можуть вчинятись окремими видами злочинних організацій – бандою (ст.257 КК України), терористичною групою та терористичною організацією (ч. 4 ст.258 КК України) тощо. Ці злочинні організації не ототожнюються з загальним поняттям злочинної організації, а мають свої специфічні ознаки.
Злочинна організація за ч.4 Ст.28 КК України - це стійке ієрархічне об’єднання декількох осіб (5 і більше), члени якого або структурні елементи якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів.
Виходячи з визначення, можемо виокремити загальні ознаки злочинної організації:
• стійкість;
• ієрархічність;
• кількісна ознака;
• організованість;
• спільність.
Зібрані таким чином узагальнені дані про форми співучасті та їх ознаки можуть бути використані за такими напрямами:
1) для розробки організаційних заходів з підвищення ефективності пошукової роботи оперативних підрозділів правоохоронних органів та активізації боротьби з організованою злочинністю;
2)для внесення корективів до планів роботи за конкретними оперативно-розшуковими справами;
Таким чином, встановлення та вивчення форм співучасті має значення не лише для кваліфікації судами даного виду злочину, але й для розробки більш ефективних організаційно-тактичних заходів, спрямованих на пошук криміногенних елементів у будь-якій формі співучасті та усунення причин і умов їх виникнення.
Література:
1. Алиев Я.Л. Формы соучастия и ихотражение в действующем уголовном законодательстве: Автореф. дис... к-та юрид. наук: 12.00.08 / СПб юрид. и-т - СПб., 1996.- 17 с.
2. Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы. - К.: Вища школа, 1986. - 279 с.
3. Галиакбаров Р.Р. Квалификация групповых преступлений. - М.:Юридическая литература. - 1980 - 1120 с. I
4. Гришаев П.И., Кригер Г.А. Соучастие по советскому уголовному праву. - М.: Госюриздат, 1959. - 255 с.
5.Иванов Н.Г. Понятия и формысоучастия в советском уголовном праве.-Саратов: изд-во Саратовского у-та, 1991. - 128 с.
6.Кримінальний кодекс України станом на 10 вересня 2013 (офіційний текст) - К.: Паливода А.В. - 212с.
7. Пионтковский А. А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву. - М., 1978. - 509 с.
8.Трайнин А.Н. Учение о соучастии. - М.: Юриздат, 1941. - 160 с.
__________________________________
науковий керівник: доцент М.М. Великанова
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
