Захист прав дитини є одним із найважливіших завдань Української держави, адже ставлення до дітей, їхніх прав і свобод, повага до їхньої людської гідності відображають рівень гуманності й цивілізованості суспільства. Діти, як відомо, мають особливий правовий статус як у міжнародному, так і в національному законодавстві.
Кожна дитина потребує правового захисту з боку держави, щоб захистити її від усіх форм дискримінації або покарання, фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, недбалого поводження та експлуатації, забезпечити їй здоровий розвиток життя. Злочини вчинені проти дитини не лише спричиняють непоправну шкоду фізичному здоров’ю, але й тягнуть за собою важкі психічні та соціальні наслідки.
Метою даної публікації є теоретичне і практичне осмислення захисту прав та інтересів дитини у кримінальному праві.
Пріорітетними завданнями Української держави є захист прав дитини відповідно до міжнародних правових стандартів, закріплених Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські і політичні права, Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права, Конвенцією про права дитини та ін. Декларація прав дитини 1959 р. у Преамбулі наголошує, що дитина внаслідок її фізичної та розумової незрілості потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. У ст. 24 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р. стверджується, що кожна дитина без будь-якої дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, національного чи соціального походження, майнового стану або народження має право на такі заходи захисту, які є необхідними в її становищі як малолітньої, з боку її сім’ї, суспільства і держави.
За законодавством України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Кримінальний кодекс України забезпечує захист прав і законних інтересів дитини шляхом:
1) диференціації та індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання осіб, які не досягли повноліття;
2) застосуванням більш суворих санкцій до осіб, які вчинили злочин проти дитини.
Правовий статус дітей та підлітків у кримінальному праві характеризується, з одного боку, привілейованим станом у разі вчинення ними злочину, а з іншого – посиленням кримінально-правової охорони щодо посягань на життя, здоров’я, честь і гідність, статеву недоторканність неповнолітнього потерпілого.
У Кримінальному кодексі України передбачені злочини проти: новонародженої дитини, малолітніх, особи, яка не досягла статевої зрілості, дітей, які не досягли віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, осіб, які не досягли 16-річного віку, неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на утриманні батьків. Наведений перелік підтверджує, що належний правовий захист забезпечується не усім особам, які не досягли повноліття. Для усунення цього недоліку фахівці пропонують замінити терміни “малолітній”, “неповнолітній” тощо на єдиний термін – “дитина” (за винятком лише тих статей, де такий поділ є доцільним” [3, с. 288].
Кримінальний закон охороняє дитину і до народження, наприклад, вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності, обтяжує кримінальне покарання.
У Кримінальному кодексі України встановлено: загальний вік, з якого особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності, – 16 років (ч. 1 ст. 22), а за злочини, передбачені частиною 2 цієї ж статті – з 14 років. Перелік злочинів, за вчинення яких кримінальній відповідальності підлягають особи віком від 14 років, є вичерпним і містить тільки умисні злочини. Вчені підкреслюють, що Кримінальний кодекс виключає можливість притягнення до кримінальної відповідальності, починаючи з 14 років, за злочини, вчинені з необережності, тому що відсутність життєвого досвіду і особливості розвитку мислення не дозволяють підліткам передбачити однакові з дорослими особами заходи перестороги. Разом з тим значно розширений перелік злочинів, відповідальність за вчинення яких може поставати з 14 років (наприклад, за диверсію, бандитизм, терористичний акт, захоплення заручників тощо)” [6, с. 5].
Загальна частина Кримінального кодексу містить низку норм, що забезпечують нормальний фізичний і психічний розвиток неповнолітніх: вчинення злочину неповнолітнім є обставиною, що пом’якшує кримінальне покарання (п. 3 ч. 1 ст. 66); до осіб, які вчинили злочин у віці до 18 років, не застосовується довічного позбавлення волі (ч. 2 ст. 64).
Зростання рівня злочинності серед дітей – вкрай негативна тенденція, яка спостерігається у всьому світі. Занепокоєння викликає той факт, що до його процесу все частіше долучаються неповнолітні, і з кожним роком кількість злочинів, вчинених неповнолітніми, збільшується. Серед причин, що обумовлюють поведінку дитини, на першому місці стоїть неблагополучна сім’я, і як наслідок – неналежне сімейне виховання дитини. Таким чином, сім’я може стати соціальнонебезпечним середовищем для дитини.
Заходом захисту прав дитини є передбачена кримінальним законом України можливість звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності та покарання шляхом застосування до них примусових заходів виховного характеру: застереження, обмеження дозвілля, передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, покладення на неповнолітнього обов’язку відшкодування заподіяння майнових збитків (при досягнення певного віку та наявності майна), направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи.
Кримінально-правовий захист та охорона, насамперед, залежить від кримінально-правової політики. Кримінально-правова політика – науково обґрунтований напрямок діяльності органів державної влади та громадськості, що полягає у визначенні основних напрямків, цілей і засад впливу на злочинність, регулюванні практики їх застосування, розробці й реалізації заходів, спрямованих на охорону прав і свобод людини і громадянина та попередження злочинності. Обґрунтовується необхідність виділення найважливішого напрямку у кримінально-правовій політиці, а саме забезпечення прав, свобод та інтересів дитини. Право дитини на життя та нормальний розвиток повинно виступати як найвища соціальна цінність, особливо право на життя новонародженої дитини. Українське суспільство мусить дати відповіді на численні запитання, які ставлять перед нами діти. Зміни уже розпочались: прийнято Концепцію розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні, новий Кримінально-процесуальний кодекс містить суттєві новели щодо захисту прав дітей.
Недостатньо захищені кримінальним законом майнові права дитини. Так, діти часто стають жертвами шахраїв, які шляхом обману чи зловживання довірою заволодівають їх майном, але ст. 190 Кримінального кодексу не передбачає відповідальності за шахрайство, вчинене щодо дитини. З урахуванням позитивного досвіду інших держав, у яких захист неповнолітніх і малолітніх від статевих злочинів та сексуальної експлуатації проводиться всебічно, ґрунтовно і в належному обсязі, варто внести відповідні зміни у Кримінальний кодекс України. Для більш ефективного захисту прав дитини слушною видається пропозиція формування окремого інституту кримінального права – “злочини проти сім’ї та дітей” [5, с. 60].
На відміну від звичайного кримінального судочинства, правосуддя щодо дітей повинно мати некаральну, а відновну, виховну спрямованість, що не ставиться за мету в "дорослому" правосудді. Дитину значно легше перевиховати. Держава зобов’язана надати їй другий шанс для повернення до нормального життя, адаптації у суспільстві. Ювенальна юстиція – це заходи, які вживаються державними органами та структурами стосовно дитини, яка вчинила злочин, стала жертвою або свідком злочину. Вона передбачає спеціальне правосуддя щодо дітей, які вчинили правопорушення; профілактику та попередження правопорушень дітей; реагування на правопорушення проти дітей; захист прав дітей, які перебувають у складній життєвій ситуації; спеціальний суд для дітей, розгорнуту систему державних, громадських, місцевих, освітніх та інших установ та організацій.
На основі викладеного можна зробити наступний висновок. Суспільна небезпечність втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність вимагає суворіших покарань, тим самим захист неповнолітніх від негативного впливу буде більш ефективним. Отже, удосконалення кримінального законодавства та ефективна реалізація його норм сприятиме виконанню Українською державою важливого завдання – втілювати в життя права дитини в повному обсязі, забезпечувати її фізичний, інтелектуальний, духовний, моральний і соціальний розвиток і надавати належний правовий захист.
Література:
1. Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 3;
2. Кримінальний Кодекс України: чинне законодавство зі змінами і допов. станом на 28 серпня 2012 року: (Офіц. текст). — К.:ПАЛИВОДА А.В., 2012. — 216 с.;
3. Крестовська Н. М. Ювенальне право України: генезис та сучасний стан [Текст] : Н. М. Крестовська– Одеса, 2008. – 468 с.;
4. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 05.04.2001 р. : [за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка]. – К.: Каннон; А.С.К., 2003. – 1104 с.
5. Юзікова Н. Як захистити дітей від жорстокості батьків [Текст] / Н. Юзікова // Право України. – 1998. – № 3. – С. 60–61.;
6. Тацій В. Новий Кримінальний кодекс України [Текст] / В. Тацій, В. Сташис // Право України. – 2001. – № 7. – С. 3–9.
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
