У 2001 році було прийнято новий Кримінальний кодекс України, нещодавно - новий Кримінальний процесуальний кодекс. На часі запровадження інституту кримінального проступку у вітчизняну правову систему. Про цей інститут протягом останніх років згадувалося на всіх рівнях. При цьому скрізь йдеться про пріоритетність побудови демократичної системи кримінальної юстиції.В Україні вже давно стало предметом наукових дискусійпитання доцільності запровадженняу законодавство інституту кримінального проступку. Вченими опрацьовується низка аспектів змін до діючого законодавства - від готовності суспільства сприйняти нові правові реалії, до розроблення конкретних пропозицій із вдосконалення як проектів законів про кримінальні проступки в цілому, так і окремих їх положень.
Взагалі вказівка про створення норм матеріального права – закону України «Про кримінальні проступки» - надійшла через згадування в нормах процесуального закону в п.7 ч.1 ст.3 КПК і далі. З останнього випливає, що не тільки злочин, але і кримінальний проступок є різновидом кримінального правопорушення. Хоча можна припустити, що створення досліджуваного інституту може стати перехідним етапом у гуманізації кримінального права, адже у кримінальні проступки «трансформуватимуться» злочини невеликої тяжкості. Але тут варто бути обережними, щоб наступні кроки у напрямку гуманізації не привели до нівелювання самої кримінальної відповідальності або навпаки, обтяження останньої [2].
Європейський досвід (наприклад, КК Бельгії, КК Франції) свідчить про наявність у більшості країн двох-трьох видів кримінально-караних діянь (злочин, проступок, порушення). Їх правова доктрина дійшла висновку про те, що у галузі кримінального права не може бути лише одного різновиду караних діянь - злочину. У вітчизняній науці і практиці переважає протилежна позиція. Ще у 1994-1995 рр., коли були проголошені концептуальні положення українського кримінального закону, було сказано, що цей закон повинен бути, як «автомат Калашникова – надійний, безвідмовний, одноманітний». До недавнього часу такими ознаками і характеризувався вітчизняний закон про кримінальну відповідальність. Але поступово почали з’являтися колізії, ускладнилися процедури кваліфікації злочинів, відмежування суміжних злочинів, призначення покарання.
Дореволюційне кримінальне право, яке діяло на українських теренах, розвивалось у контексті європейських традицій. Поряд з Кримінальним уложенням 1832 р. існувало Уложення про покарання кримінальні і виправні 1845 р., які накладалися мировими суддями. Останнє передбачало відповідальність за проступки проти власності, особистої безпеки, честі, здоров’я тощо. До відповідальності притягали саме за проступки, а не за злочини.
Ідея запровадження у сучасну правову систему України кримінального проступку має багато противників. Найвагомішим аргументом на їх користь є імперативна вимога відповідності Кримінального кодексу України нормам Конституції. Без внесення відповідних змін до Основного Закону держави це питання ставитися взагалі не повинно. Ч.3 ст.29, ч.3 ст. 30,ст. 31, ч. 3 ст. 34, ч. 2 ст. 39, ч. 1, 2 ст. 60, ч. 1, 2 ст. 62, ч. 3 ст. 76, п. 22 ч. 1 ст. 92, ч. 1, 6 ст. 111, п. 13 Перехідних положень Конституції України містять поняття «злочину», а «кримінальний проступок» не зустрічається жодного разу. П.22 ч.1 ст. 92 Конституції України закріпив положення щодо злочину, адміністративного, дисциплінарного правопорушення. Зміст розглядуваних положень було розкрито в офіційному тлумаченні у Рішенні Конституційного Суду України від 30.05.2001 р. № 7-рп/2011 (справа про відповідальність юридичних осіб). Злочин, адміністративне, дисциплінарне правопорушення - єдині підстави відповідно кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності. Тому у даному випадку кримінальний проступок лежить за межами правового поля [1].
Окремої уваги потребує ст. 62 Конституції України – презумпція невинуватості. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Але це положення не буде поширюватися на ситуації, коли вчинено кримінальний проступок. Отже, йдеться про гарантії прав та свобод людини і громадянина в окремих ситуаціях, пов’язаних зі злочинами.
Існують й інші небезпеки запровадження інституту кримінальних проступків. Серед них – «криміналізація» соціальної активності населення внаслідок перетворення окремих адміністративних правопорушень у кримінальні проступки, але засудження особи за вчинення кримінального проступку не матиме наслідком її судимість та не буде впливати на реалізацію цією особою своїх прав у майбутньому. Обвинувачена у вчиненні кримінального проступку особа отримає усі процедурні права і гарантії кримінального процесу і до неї буде неможливо застосовувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а інші стягнення – не інакше, ніж за рішенням суду [3].
Тому на підставі викладеного необхідно сказати, що питання впровадження інституту кримінальних проступків є досить актуальним сьогодні. Та незважаючи на це, для його вирішення потрібно визначитися у великій кількості концептуальних положень, оскільки є досить багато неузгодженостей, зокрема, і у площині Основного Закону. Без внесення відповідних змін до останнього немає правових підстав розглядати питання щодо імплементації розглядуваного інституту до вітчизняного кримінального права .
Література:
1. Висновок кафедр кримінального права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» та Інституту вивчення проблем злочинності Національної академії правових наук України на проект Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо введення інституту кримінальних проступків» [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://ivpz.org/golovna-konferents
2. Павлик Л. В. Перспективи виділення категорії кримінального проступку за злочинні посягання у сфері економіки/ – Л., Форум права. – 2012. – № 2. – с. 524–531. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2012-2/12plvuce.pdf.
3. Задоя К.П. Положення Кримінального процесуального кодексу України 2012 року як орієнтири при підготовці проекту закону України про кримінальні проступки // Адвокат, 2012. - № 10. – с. 16-18
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
