Отримання учасниками суспільних відносин достовірної і повної інформації про процеси та явища у суспільстві, державі, навколишньому середовищі є основою реалізації їх інформаційних потреб, складовою формування демократичного суспільства. Вітчизняне законодавство, наприклад, серед головних напрямів і способів державної інформаційної політики визначає забезпечення доступу кожного до інформації.
Окремі аспекти цієї проблеми розкривалися у роботах вітчизняних науковців: Ю.П. Аленіна, О.М. Дроздова, І.І. Когутича, А.В. Красницької, Є.Д. Лук’янчикова, О.Р. Михайленка та інших.
Метою дослідження є комплексне вивчення поняття, процесуального порядку та елементів інформування як кримінально-процесуальної діяльності уповноважених законом суб’єктів та інституту кримінально-процесуального права.
Поняття «інформування» за своєю суттю і змістом охоплює такі поняття як «виклик», «повідомлення» і «повістка», які в цілому відображають відомості, закріплені законодавцем у відповідній процесуальній формі та які можуть використовуватися суб’єктами інформування в процесі їх комунікативної діяльності під час провадження у кримінальних справах. А враховуючи специфіку правового регулювання та правову природу інформування учасників кримінального провадження слід розглядати як окремий елемент кримінально-процесуальної діяльності, як міжгалузевий процесуальний інститут та як самостійний правовий інститут кримінального процесу.
Зокрема, у правовому колі інституту інформування в кримінальному процесуальному законодавстві використовуються наступні загальні поняття: «повідомлення», «виклик прокурором, слідчим», «судовий виклик», «повістка», «привід», «явка» тощо.
Сутність інформування виступає невід’ємним елементом процесуального статусу учасників кримінального провадження, оскільки право на інформацію та доступ до неї, їх реалізація виражаються у процесуальних правах його учасників та забезпечуються кримінальним процесуальним законодавством.
В науці кримінального процесу, однією із ознак правового інституту інформування розглядається його зміст, який полягає у доведенні до відома осіб, залучених до сфери процесуальних відносин, про вжиті щодо них рішення або проведені процесуальні дії. Зумовленість розширення та ускладнення суспільних відносин, пов’язаних із інформуванням у кримінальному судочинстві сприяє тому, що даний інститут постійно знаходиться в розвитку та удосконаленні, що служить ще однією його ознакою [1, с.11-17].
Інститут інформування у кримінальному провадженні – це сукупність кримінально-процесуальних норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають, змінюються та припиняються з приводу форм інформування, процесуального порядку інформування, закріплюють коло його учасників, їх права, обов’язки і законні інтереси та правові наслідки у разі невиконання його вимог. [2, с.196].
Аналізуючи норми КПК України слід зазначити, що інформування учасників кримінального провадження допускається як у письмовій, так і в усній формі. В більшості норм КПК України передбачена або обов’язково вказується на письмове забезпечення відповідної форми інформування (виклику слідчим, прокурором, судового виклику та повідомлення). Зокрема, у ст. 276 КПК України зазначається, що повідомлення про підозру обов’язково здійснюється в письмовому вигляді [3]. Поряд з ними, існують норми, в яких усна чи письмова форма повідомлення або повістки прямо не передбачена КПК України, тобто вирішення питання про їх форму законодавець залишив на розсуд правозастосовчих органів.
Учасниками інформування у кримінальному провадженні є особи, які беруть участь у кримінальному провадженні та на підставі норм КПК України, наділені суб’єктивним правом та/або юридичним обов’язком інформувати, а також бути проінформованим. В такому випадку, у кримінальному провадженні можна виділити наступних учасників інформування: 1) які тільки інформують інших учасників кримінального провадження; 2) які інформують інших учасників кримінального провадження та інформуються безпосередньо самі; 3) яких тільки інформують у кримінальному провадженні.
Отже, сутність інформування у кримінальному провадженні полягає в тому, що дане правове явище є елементом кримінально-процесуальної діяльності стосовно доведення до відома учасників кримінального провадження у відповідній формі (повідомлення, виклик слідчим прокурором, судовий виклик, повістка) їхніх процесуальних прав, свобод, обов’язків та законних інтересів відомостей про проведені процесуальні дії та прийняті щодо них рішення.
Джерела:
1. Марущак А.І. Концептуальний підхід до забезпечення доступу до інформації в Україні / А.І. Марущак, Є.Д. Скулиш // Інформаційна безпека людини, суспільства, держави. – 2012. – № 1 (8). – С. 11-17.
2. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар: у 2 т. Т. 1 / О.М. Бандурка, Є. М. Блажівський, Є.П. Бурдоль та ін.; за заг. ред. В.Я. Тація, В. П. Пшонки, А. В. Портнова. – X.: Право, 2012. – 768 с.
3. Кримінальний процес України: Загальна частина: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / О.І. Литвинчук, Ю.О. Гришин, С.О. Іваницький; [за заг. ред. М.Й. Курочки]. – Луганськ: РВВ ЛДУВС ім Е.О. Дідоренка, 2010. – 406 с.
__________________________
Науковий керівник: Рогатинська Ніна Зіновіївна, кандидат юридичних наук, доцент, зав. кафедри кримінального права і процесу Тернопільського національного економічного університету
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
