Бандитизм як суспільно-небезпечне явище простежуються у світовій історії вже майже протягом тисячоліття. Перші згадки про бандитизм можна знайти в «Руській Правді», яка була офіційним збірником того часу, що мав загальнодержавний характер. За цей проміжок часу - від правління Ярослава Мудрого і до наших днів - бандитизм набував інших рис у зв’язку із зміною суспільства, суспільних проблем та потреб. Змін зазнало і саме трактування поняття «бандитизм», оскільки законодавець враховує саме зміни у суспільстві та способи вчинення вказаного злочину. Проте проблемні питання саме щодо кваліфікації такого суспільно-небезпечного явища як бандитизм виникають і сьогодні. Трапляються непоодинокі випадки неправильної кваліфікації дій учасників учинених злочинів. Ці дії, хоч і мають ознаки складу злочину, передбаченого ст.257 КК України, але іноді кваліфікуються органами досудового розслідування та судовими органами за іншими статтями Особливої частини Кримінального кодексу України, що призводить до оскарження судових рішень у апеляційному та касаційному порядку або до досить затяжного судового розгляду справи, що суперечить принципу кримінального провадження, а саме - забезпеченню швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду.
До проблемних питань, які виникають у процесі кваліфікації бандитизму, ми вважаємо, можна віднести проблему розмежування бандитизму та розбою, вчиненого організованою групою; проблему розмежування банди та злочинної організації; проблеми у процесі доказування складових об’єктивної сторони бандитизму.
Бандитизмом відповідно до чинного Кримінального кодексу України визнається організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі. [1]
Розглядаючи проблемні питання кваліфікації бандитизму, слід зазначити, що обов’язковою ознакою банди є наявність у хоча б одного з її учасників будь-якої вогнепальної чи холодної зброї за умови, що інші члени групи знають про неї та розуміють, що вона буде застосована під час нападів. [2]
Також основними відмінностями бандитизму від розбою, вчиненого організованою групою осіб, є родовий об’єкт вказаних злочинів, мета, ступінь стійкості учасників зазначених об’єднань та, як уже зазначалось, озброєність учасників банди.
Законодавець спробував розмежувати вказані види злочинів у Постанові Пленуму Верховного Суду № 13 від 23.12.2005 року «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями», але чіткого розмежування між бандитизмом та розбоєм в цій постанові не простежується. [3]
Однією з найважливіших відмінностей є те, що бандитизм − один із небагатьох злочинів, який має усічений склад, і відповідно, законодавець переносить момент завершення злочину на більш ранню стадію виконання, тому бандитизм вважається вчиненим з моменту організації банди, не залежно від того, чи були вчинені збройні напади, чи ні. Розбій же вважається закінченим лише у випадку застосування насильства, відповідно вчинення нападу, не зважаючи на те, чи мало місце заволодіння майном [4].
Отже, на нашу думку, при кваліфікації злочину, передбаченого ст.257 КК України, у процесі правозастосування слід звернути увагу саме на родовий об’єкт бандитизму, враховувати ступінь стійкості банди та її озброєності.
Література:
1. Кримінальний Кодекс України: Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2001р. - N 25-26. - ст. 131. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14.
2. Лопатін С.І. Проблеми кваліфікації бандитизму [Текст] / С.І. Лопатін // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2003. - №5.- С. 77-83.
3. Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. N 13 // Вісник Верховного Суду України. - 2006. - N13.
4. Быков В. Как разграничить бандитизм и разбой /В. Быков // Российская юстиция. − 2001. - № 3. - С. 52 -53.
_____________________________
Науковий керівник: Щерба Вікторія Миколаївна, кандидат юридичних наук, асистент, Інститут управління і права Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
