Відповідно до положень ч. 1 ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Згідно ч. 3 ст. 3 КК України, злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки КК України.
Покарання за вчинення хуліганства визначено санкціями ч.ч. 1-4 ст. 296 КК України, і є наслідком кримінальної відповідальності особи, яка вчинила ці різновиди злочину, заходом примусу, що застосовується виключно судом і ухвалюється іменем України до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого, відповідно до ст. 124 Конституції України та ст. 50 КК України.
Аналіз національного законодавства та зарубіжних країн дає підстави зазначити, що санкції ч.ч. 1-4 ст. 296 КК України не в повній мірі відповідають характеру і тяжкості різновидів цього злочину та небезпечності особи, яка вчиняє діяння. В той же час ця проблема належним чином не досліджена в юридичній літературі. Автори коментарів до КК України, підручників тощо, санкції ч.ч. 1-4 ст. 296 КК спеціально не досліджують, що значно ускладнює уявлення щодо політики держави стосовно покарання за ці різновиди хуліганства.
Кримінальне покарання за своєю сутністю є індивідуально визначеним і призначаєтьсяв межах вказаних санкцій, відповідно до положень Загальної частини КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.
Діалектика зв’язку понять кримінального права «злочин» та «покарання» проявляється в його важливому постулаті – немає злочину – немає покарання без вказівки про це в законі. На підставі вказаного, робимо висновок, що покарання є однією з форм реалізації кримінальної відповідальності, в ньому проявляється сутність кримінального права [1, с. 314].
За визначенням, наданим законодавцем у ст. 50 КК України,–під покаранням розуміється захід примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Такими кримінально-правовими наслідками до особи, яка вчинила хуліганство, можуть бути: за ч. 1 –штраф від 500 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до п'яти років; за ч. 2 – обмеження волі на строк до п'яти років, або позбавлення волі на строк до чотирьох років; за ч. 3 – карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років; за ч. 4 –позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
Види та розміри покарання зобов'язують суди призначати їх тільки особам, які визнані винуватими у вчиненні різновидів хуліганства. Такий підхід ґрунтується на теорії суб'єктивного ставлення у вину, яка є конституційно визначеною і панівною в теорії кримінального права України.
Принцип вини, що базується на законодавчо визначеній презумпції невинуватості (ст. 62 Конституції України та ч.2 ст.2 КК України), реалізується, окрім, суб'єктивного ставлення у вину, ще й через персоніфікований характер кримінальної відповідальності, її зміст складають: особа, яка вчинила діяння, тобто суб'єкт злочину; відсутність підстав для звільнення її від покарання; покарання є єдиним і справедливим видом примусу до злочинця, змістом якого є обмеження або позбавлення винної особи волі на певний строк; мета покарання як ефективний правовий засіб захисту порушеного права людини, суспільства, держави [2, с. 21].
Для прикладу, відповідно до обвинувального акту, 31.01.2015 року приблизно о 12:30 годин, неповнолітній ОСОБА_17, знаходячись біля будинку №155 по вулиці Люстдорфській дорозі в м. Одесі, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, проявляючи винятковий цинізм стосовно малолітнього ОСОБА_15 (26.05.2001 р.н.) у вигляді знущань в присутності сторонніх осіб, що виразилось у голосному вигукуванні грубої нецензурної лайки, та образливих слів в адресу останнього, які принижували його честь і гідність, при цьому проявляючи особливу зухвалість наніс декілька ударів руками в різні частини тіла малолітньому ОСОБА_15, чим спричинив тілесні ушкодження у вигляді наскрізної, забитої рани обличчя, що відносяться до легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров’я.
Дії обвинуваченого ОСОБА_17 кваліфіковані органом досудового слідства за ст.296 ч.1 КК України за ознаками: хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, та винятковим цинізмом.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 16.01.2017 року у справі № 520/2882/15-к, обвинуваченогоОСОБА_17 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, на підставі ст. 48 КК України, у зв'язку із зміною обстановки оскільки обвинувачений ОСОБА_17 вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, після його вчинення щиро розкаявся, позитивно характеризується, та за цей час перестав бути суспільно небезпечним[3].
Під час узагальнення установлено, що при обвинуваченні за ч. 1 ст. 296 КК України у переважній більшості випадків призначається покарання, не пов'язане з арештом чи обмеженням волі.
Кількість осіб, засуджених за хуліганство, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 296 КК, до таких видів покарань, як штраф і виправні роботи, є незначною. Це зумовлено тим, що за умови існування поширеного безробіття та завищеної, на нашу думку, суми штрафу (від 500 до 1 000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян), виконання таких покарань є проблемним.
За таких умов суди в більшості випадків призначили покарання за ч. 1 ст. 296 КК України у виді обмеження волі і звільняли засуджених від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
В цілому ми погоджуємось з такою практикою застосування ч. 1 ст. 296 КК, але зазначимо, що недосконале визначення юридичних ознак цього виду хуліганства не зовсім позитивно впливає на вирішення цієї категорії справ, ускладнює застосування пом'якшуючих покарання обставин [4, с. 234-237].
Частиною 2 статті 296 КК України передбачено кримінальну відповідальність за вчинення кваліфікованого хуліганства – хуліганства, вчиненого групою осіб, згідно положень ч. 3 ст. 12 КК є злочином середньої тяжкості,за яке передбачено альтернативний вид покарання у виді обмеження волі до 5 років або позбавлення волі на строк до 4 років.
Аналіз судової практики показує, що до осіб, які вчинили цей різновид хуліганства, у 56% було призначено покарання у виді позбавлення волі. Проте, суди, не наводячи достатніх аргументів щодо можливості виправлення засудженого без відбування покарання, у 60% від постановленихвироків по цьому різновиду хуліганства, на підставі ст. 75 КК та у відповідності до ст. 76 КК звільнили цих осіб від відбування покарання з випробуванням.
Досліджуючи судову практику, щодо призначення покарання особам, які вчинили кваліфіковане хуліганство (ч. 3), ми встановили, що у 90% було призначено покарання у виді позбавлення волі. В той же час у 60% від постановлених вироків по даній категорії справ суди на підставі ст. 75 КК та у відповідності до ст. 76 КК звільнили засуджених від відбування покарання з випробуванням[1, с. 320].
Не погоджуючись з таким вирішенням справи щодо звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням, зазначимо наступне.
Аналізуючи положення ч. 2 ст. 65 КК, в якій закріплено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання для її виправлення, а не відповідно вчиненому, зазначимо, що багатовіковий досвід застосування покарання дає підстави вважати, що покарання не виправляє, не робить людину краще, не змінює її свідомість.
На наш погляд, найсуттєвішою ознакою покарання має бути досягнення цілей та мети покарання, його адекватність вчиненому злочину, та дотримання принципу справедливості призначеного покарання.
Справедливість покарання має надзвичайно принципове значення при призначенні покарання саме за хуліганство. Адже право, в тому числі і кримінальне, втрачає моральне значення, якщо воно не забезпечує справедливості.
На наш погляд, ознакою справедливості покарання за хуліганство полягає в компенсації потерпілому заподіяних злочином збитків. Вивчення судової практики дало можливість встановити і такі важливі обставини, а саме відшкодування потерпілим збитків, заподіяних хуліганськими діями.
Вирішуючи у кримінальному провадженні цивільний позов про відшкодування матеріальної чи моральної шкоди, суди керуються відповідним цивільним законодавством (ст.ст. 1177, 1207 Цивільного кодексуУкраїни), і роз’ясненнями з цих питань, які викладені в постановах Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» та від 31.03.1989 року № 3 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна» [6, с. 519].
Розмір відшкодування моральної шкоди суди визначають у межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних моральних і фізичних страждань. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров’я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень. Розмір відшкодування моральної шкоди може бути зменшений судом з урахуванням ступеня вини особи, що заподіяла шкоду і потерпілого та майнового стану відповідача.
На підставі викладеного, можемо зробити висновки, що недосконале визначення юридичних ознак хуліганства як основного складу, так і кваліфікованих його різновидів, з очевидністю доводить недостатню відповідність видів і розмірів покарань, визначених санкціями цієї статті, що призводить до необґрунтованого звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК України) за кваліфіковані (особливо кваліфіковані) види хуліганства.Тому автор вважає за необхідне на законодавчому рівні удосконалити юридичні ознаки «простого» і кваліфікованих видів хуліганства та їх санкцій в сторону посилення відповідальності за вчинення даного кримінального правопорушення.
Література:
1. Налуцишин В. В. Кримінальна відповідальність за хуліганство (ст. 296 КК України) : [Монографія] / Налуцишин В. В. – Х. : Харківюридичний, 2009. – 252 с.
2. Пинаев А.А. Курс лекций по Общейчасти уголовного права. Книга вторая «О наказании». – Харьков: Харьков юридический, 2002. – 194с.
3. Ухвала Київського районного суду м. Одеси від 16.01.2017 року у справі № 520/2882/15-к// Єдинийдержавнийреєстрсудовихрішень[Електронний ресурс], Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/64107421;
4. Іванюк Т.І. Врахування судом обставин, які пом'якшують покарання, не передбачених Кримінальним кодексом України // Університетські наукові записки. – 2006.- №1. – С. 234 – 237.
5. Хавронюк М.І. Довідник з Особливої частини Кримінального кодексу України. – К.: Істина, 2004. – 504с.
6. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 4-е вид. перероб. та доповн. Відп. ред. С.С. Яценко. – К.: „А.С.К.”, 2005. – 848с.
____________________________
Науковий керівник: Щерба Вікторія Миколаївна, кандидат юридичних наук, асистент кафедри загальноправових дисциплін, Інститут управління і права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
