Забезпечення національної безпеки являється однією із основоположних цілей стратегічного спрямування і, водночас, є функцією держави, реалізація якої покладається на уповноважені органи, які законом наділяються відповідними правами та обов’язками.
Під час встановлення суб’єктів забезпечення національної безпеки зазначимо, що вони відповідно до положень Указу Президента України від 24 вересня 2015 року № 555/2015 «Про нову редакцію Воєнної доктрини України» [1], представлені як «сектор безпеки і оборони – охоплена єдиним керівництвом сукупність органів державної влади, Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, діяльність яких за функціональним призначенням відповідно до Конституції та законів України спрямована на захист національних інтересів від зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці України» [1]. Однак, вважаємо, що суб’єкти забезпечення національної безпеки повинні представляти собою не «сукупність», а систему, тому що тільки в такому разі вбачається за можливе їх ефективна взаємодія в єдиному напрямі під час забезпечення такої безпеки.
Продовжуючи, слід зазначити, що в ст. 12 Закону України «Про національну безпеку України», законодавцем було визначено і закріплено основних суб’єктів забезпечення національної безпеки, зокрема: «Міністерство оборони України, Збройні Сили України, Державна спеціальна служба транспорту, Міністерство внутрішніх справ України, Національна гвардія України, Національна поліція України, Державна прикордонна служба України, Державна міграційна служба України, Державна служба України з надзвичайних ситуацій, Служба безпеки України, Управління державної охорони України, Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України, Апарат Ради національної безпеки і оборони України, розвідувальні органи України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну військово-промислову політику» [2].
Абсолютно аналогічний перелік суб’єктів встановлюється і в «Концепції розвитку сектору безпеки і оборони України», затвердженої Указом Президента України від 14 березня 2016 року № 92/2016 [3].
Узагальнюючи вищесказане, можна зазначити, що суб’єкти забезпечення національної безпеки України – це комплексна система взаємопов’язаних державних органів та органів місцевого самоврядування, діяльність яких є цілеспрямованою за єдиним напрямом, який орієнтований на ефективне, своєчасне і адекватне сприйняття сучасних викликів під час забезпечення національної безпеки.
Література:
1. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України»: Указ Президента України 24 вересня 2015 року № 555/2015 / Президент України. Офіційний вісник Президента України. 2015. № 555/2015.
2. Про національну безпеку України: Закон України від 21 червня 2018 року № 2469-VIII (останні зміни: 15.08.2020) / Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 2018. № 31. Ст. 241.
3. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 березня 2016 року «Про Концепцію розвитку сектору безпеки і оборони України»: Указ Президента України 14 березня 2016 року № 92/2016 / Президент України. Офіційний вісник Президента України. 2016. № 92/2016.
|