В Україні конституційний юрисдикційний процес знаходить свій вираз у процесуальній діяльності Конституційного Суду України щодо реалізації своїх юрисдикційних повноважень.
М.В. Максютін зазначає, що конституційний юрисдикційний процес є самостійним різновидом конституційного процесу і складається з конституційного судочинства як врегульованої нормами конституційного законодавства сукупності процесуальних відносин, які складаються між конституційним судом та іншими суб’єктами права при розгляді і вирішенні підвідомчих йому справ, а також ряду проваджень, пов’язаних, наприклад, з усуненням з посади президента та ін. [1, с. 110].
Виходячи з наведеного, конституційний юрисдикційний процес у широкому розумінні можна розглядати як комплекс нормативно врегульованих процесуальних відносин між органом конституційної юрисдикції та іншими суб’єктами права, які виникають у ході та результаті діяльності зазначеного органу та реалізації ним своїх повноважень, а у вузькому – як процесуальний порядок розгляду та вирішення органом конституційної юрисдикції справ у межах його компетенції, тобто конституційне провадження.
Х. В. Приходько вказує, що розуміння конституційного юрисдикційного процесу як конституційного провадження (динамічний аспект) є одним із зрізів, у якому виражаються особливості першого. В межах даного підходу авторка розглядає конституційний юрисдикційний процес як один з видів судового процесу (судочинства), процедурно-процесуальний порядок розгляду справ у Конституційному Суді України, регламентований Конституцією України, Законом України «Про Конституційний Суд України» та Регламентом Конституційного Суду України [2, с. 220].
У ході конституційної реформи правосуддя 2016 року [3] зазнали змін, зокрема, зміст і обсяг юрисдикційних повноважень Конституційного Суду України. Слід зауважити, що раніше до повноважень Конституційного Суду України не належали питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції; зараз Конституційний Суд України наділено повноваженнями щодо оцінки конституційності та законності дій та актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, водночас із повноважень Конституційного Суду України вилучено тлумачення законів України.
Внаслідок вже згаданої конституційної реформи 2016 року набули нового сенсу конституційні звернення та було розширено перелік підстав для них. Так, ст. ст. 42, 43 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 року № 422/96–ВР [4] конституційне звернення визначалось як письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи; суб’єктами такого звернення було визначено громадян України, іноземців, осіб без громадянства та юридичних осіб. Зазначений інститут було ліквідовано і замінено конституційною скаргою, яка стала однією з основних новел конституційної реформи 2016 року та новим інструментом захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
На сьогоднішній день, виходячи з положень Конституції України та чинного Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136–VIII [5] (далі – Закон), Конституційний Суд України в порядку конституційного провадження, врегульованого розділом ІІ Закону, розглядає справи за конституційними поданнями, конституційними зверненнями та конституційними скаргами.
Враховуючи наведене, класифікацію різновидів конституційного провадження, виходячи з повноважень Конституційного Суду України та суб’єктів звернення до нього, може бути представлено таким чином:
1) Провадження у справах за конституційними поданнями Президента України; щонайменше сорока п’яти народних депутатів України, Верховного Суду, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Верховної Ради Автономної Республіки Крим:
– щодо вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
– щодо офіційного тлумачення Конституції України (виходячи з положень ст. 150 Конституції України);
2) Провадження у справах за конституційними зверненнями щодо:
– відповідності Конституції України чинного міжнародного договору України або міжнародного договору, що вноситься до Верховної Ради України для надання згоди на його обов’язковість, суб’єктами якого є Президент України, або Кабінет Міністрів України, або щонайменше сорок п’ять народних депутатів України (виходячи з положень ч. 1 ст. 151 Конституції України);
– відповідності Конституції України (конституційності) питань, які пропонуються для винесення на всеукраїнський референдум за народною ініціативою, суб’єктами якого є Президент України або щонайменше сорок п’ять народних депутатів України (виходячи з положень ч. 2 ст. 151 Конституції України). При цьому глава 12 Закону визначає особливості даного різновиду провадження, які стосуються спрямування конституційного звернення, предмета розгляду, участі у конституційному провадженні представника/представників ініціативної групи всеукраїнського референдуму, політичних партій та громадських об’єднань, резолютивної частини висновку;
– додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту, суб’єктом якого є Верховна Рада України (виходячи з положень ч. 3 ст. 151 Конституції України);
– відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам ст. ст. 157 і 158 Конституції України, суб’єктом якого є Верховна Рада України (виходячи з положень ст. 159 Конституції України);
– порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України, суб’єктом якого є Верховна Рада України (виходячи з положень п. 28 ч. 1 ст. 85 Конституції України);
– відповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України та законам України, суб’єктом якого є Президент України (виходячи з положень ч. 2 ст. 137 Конституції України).
3) Провадження у справах за конституційними скаргами особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України (виходячи з положень ст. 1511 Конституції України). При цьому главою 11 Закону визначено особливості провадження у справах з конституційною скаргою, які полягають у встановленні критеріїв її прийнятності (вичерпання всіх національних засобів юридичного захисту та сплив не більше трьох місяців з дня набрання законної сили остаточним судовим рішенням, у якому застосовано оспорюваний закон України) та можливості її забезпечення шляхом видання Великою палатою Конституційного Суду України забезпечувального наказу, який є виконавчим документом.
Таким чином, виходячи з положень Конституції України та Закону щодо повноважень Конституційного Суду України та суб’єктів звернення до нього, у межах конституційного юрисдикційного процесу можна виокремити дев’ять зазначених вище різновидів конституційного провадження, які здійснюються у загальному порядку, передбаченому розділом ІІ Закону. При цьому Законом визначено певні особливості провадження у справах за конституційними скаргами та за конституційними зверненнями щодо відповідності Конституції України (конституційності) питань, які пропонуються для винесення на всеукраїнський референдум за народною ініціативою.
Література:
1. Максютин М. В. Теория юрисдикционного процесса/ Под ред. заслуженного работника культуры РФ, д. юр. н., проф. В.И. Авсеенко – М.: Московский психолого-социальный институт, 2004. – 200 с.;
2. Приходько Х.В. Теорія конституційного процесу: доктринальні та прикладні аспекти. Монографія / відп. ред. М.О. Баймуратов. – Тернопіль: Джура. 2010. 292 с.;
3. Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) : Закон України від 2 червня 2016 року № 1401–VIII. Відомості Верховної Ради України. 2016. № 28. Ст. 532;
4. Про Конституційний Суд України : Закон України від 16 жовтня 1996 року № 422/96–ВР. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 49. Ст. 272;
5. Про Конституційний Суд України : Закон України від 13 липня 2017 року № 2136–VIII. Відомості Верховної Ради України. 2017. № 35. Ст. 376.
________________
Науковий керівник: Колодій Анатолій Миколайович, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України, академік Академії наук вищої школи України
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
