Інститут дипломатичних привілеїв та імунітетів є центральним інститутом права зовнішніх зносин. Дипломатичні привілеї та імунітети представляють собою сукупність особливих пільг, прав та переваг, які надаються іноземним дипломатичним представництвам, їх персоналу, та іншим особам, що користуються за міжнародним правом захистом на території держави перебування. В сучасному праві зовнішніх зносин привілеї та імунітети розуміються саме як комплекс прав та переваг, що нерозривно пов’язані, доповнюють одне одного і надаються одночасно. Однак між дипломатичними привілеями та імунітетами с точки зору історії та теорії питання є певні відмінності. Зокрема це стосується їх походження і обов’язковості. Дипломатичні привілеї представляють додаткові пільги та переваги і спрямовані на полегшення роботи дипломатичних представництв та їх персоналу. Вони, на відміну від дипломатичних імунітетів, до кінця XIX ст. не були юридично обов’язкові для держав і надавалися з міркувань міжнародної ввічливості та на основі взаємності. Саме фіскальні та митні привілеї, що не є безумовно необхідними з точки зору забезпечення функціонування представництва, однак полегшують його роботу, тривалий час надавалися на основі міжнародної ввічливості з урахуванням взаємності, а не в порядку міжнародно-правових зобов’язань.
З прийняттям Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р. вимоги надання фіскального та митного привілеїв в обсязі зазначеному в її положеннях (ст. ст. 23, 34; ст. 36) отримали силу норм права, тож стали юридично обов’язковими. Відповідно ці привілеї надаються офіційним представництвам держав і їх персоналу автоматично з моменту заснування таких представництв, чи з моменту вступу дипломатичного агента на територію держави перебування чи, якщо він вже знаходився на цій території, з того моменту, коли про його призначення повідомляється міністерству закордонних справ (ч.1 ст. 39) [1].
Згідно зі ст. 23 Віденської конвенції 1961 р.: «Держава, що акредитує і глава представництва звільняються від всіх державних, районних, муніципальних податків, зборів і мит відносно приміщень представництва, власних чи найманих, окрім податків, зборів і мит, які представляють собою плату за конкретні види обслуговування» [1]. Зміст поняття «приміщення представництва» міститься в ст. 1 Віденської конвенції 1961 р. і включають «будівлі чи частини будівель, що використовуються для цілей представництва, включаючи резиденцію глави представництва, кому б не належало право власності на них, включаючи земельну ділянку, що обслуговує дану будівлю чи частину будівлі» [1]. В національному акті – Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, фіскальні привілеї не регламентовані [2]. Однак, згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України: «Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України» [3]. Українська РСР ратифікувала Віденську конвенцію 1964 р., сучасна ж Україна згідно зі ст. 6 Закону Про правонаступництво: «підтверджує свої зобов'язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України» [4]. Тож положення Віденської конвенції застосовуються як частина національного законодавства.
Особисті фіскальні привілеї передбачені ст. 34 Віденської конвенції 1961 р.: «Дипломатичний агент звільняється від усіх податків, зборів та мит, особистих та майнових, державних, районних та муніципальних, за винятком: a) непрямих податків, які зазвичай включаються до ціни товарів чи обслуговування; b) зборів і податків на приватне нерухоме майно, що знаходиться на території держави перебування, якщо він не володіє ним від імені держави, що акредитує, з метою представництва; c) податків на спадщину та мит на спадкування, що стягуються державою перебування, з вилученнями, передбаченими у п. 4 ст. 39; d) зборів та податків на приватний дохід, джерело якого перебуває у державі перебування, та податків на капіталовкладення у комерційні підприємства у державі перебування; e) зборів, які стягуються за конкретні види обслуговування; f) реєстраційних, судових та реєстрових мит, іпотечних зборів та гербового збору щодо нерухомого майна з вилученнями, передбаченими у ст. 23» [1]. Як бачимо, виключення стосуються тих випадків коли дипломатичний агент діє, так би мовити в приватній якості, а не від імені держави.
Митні привілеї передбачені ст. 36 Віденської конвенції: «1. Держава перебування, відповідно до прийнятих нею законів і правил, дозволяє ввозити та звільняє від усіх мит, податків та пов'язаних з цим зборів, за винятком складських зборів, зборів за перевезення та подібного роду послуги: a) предмети, які призначені для офіційного користування представництва; b) предмети, призначені для особистого користування дипломатичного агента або членів його сім'ї, які мешкають разом з ним, включаючи предмети, призначені для його облаштування. 2. Особистий багаж дипломатичного агента звільняється від огляду, якщо немає серйозних підстав припускати, що він містить предмети, на які не поширюються вилучення, згадані в п. 1 цієї статті, або предмети, ввезення чи вивезення яких заборонено законом або регулюється карантинними правилами держави перебування. Такий огляд повинен проводитись лише у присутності дипломатичного агента або його уповноваженого представника» [1]. Як випливає зі змісту цієї статті, цей привілей не є абсолютним, оскільки приймаюча держава має право вводити необхідні обмеження та регулювати порядок ввезення та вивезення тих чи інших товарів. Згадане вище Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні в п.11 передбачає: «Порядок переміщення через митний кордон України майна дипломатичних представництв, митні пільги, що надаються главі дипломатичного представництва, членам персоналу дипломатичного представництва та членам їх сімей, визначаються законодавством України відповідно до норм міжнародного права» [2]. Ці питання детально регламентуються Митним кодексом України, а саме розділом XIII «Особливості пропуску та оподаткування товарів, що перемішуються через митний кордон України представництвами іноземних держав, міжнародними організаціями та офіційними особами, а також дипломатичними представництвами України, що знаходяться за кордоном». Так ч. 1 та 2 ст. 383 «Особливості пропуску та оподаткування товарів, що ввозяться на митну територію України главою дипломатичного представництва іноземної держави, членами дипломатичного персоналу представництва та членами їх сімей» представляє собою імплементацію положень ч. 1 (b) та ч. 2 ст. 36 Віденської конвенції 1961 р. Ч. 3 ст. 383 передбачає особливості ввозу в Україну моторних транспортних засобів [5].
Віденська конвенція 1961 р., вимагає не допущення дискримінації між державами (ст. 47 ч. 1). За ч. 2 ст. 47 не вважається, що має місце дискримінація: a) якщо держава перебування застосовує будь-яке з положень цієї Конвенції, обмежувально через обмежувальне застосування цього положення до її представництва в державі, що акредитує; b) якщо за звичаєм або згодою держави надають одна одній режим, сприятливіший, ніж той, що вимагається положеннями цієї Конвенції [1]. Так Митний кодекс України ч. 1 ст. 390 «Застосування умов взаємності», передбачає: «У разі надання закордонному дипломатичному представництву України або його персоналу іноземною державою менш сприятливого режиму, ніж передбачено цим розділом, до дипломатичного представництва такої іноземної держави в Україні та його персоналу застосовуватиметься аналогічний режим на умовах взаємності» [5].
Хоча держави досить стримано ставляться до будь-яких вилучень із сфери власного оподаткування, однак при цьому можуть розширювати надання привілеїв на умовах взаємності. Так в Україні діє Порядок звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання та ввезення на митну територію України товарів і послуг, передбачених для власних потреб дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав і представництв міжнародних організацій в Україні, а також для використання особами з числа дипломатичного персоналу дипломатичних місій та членами їх сімей, які проживають разом з ними [6]. П. 3 Порядку передбачає надання такого звільнення на умовах взаємності: «Звільнення від сплати податку на додану вартість дипломатичних представництв, консульських установ, осіб з числа дипломатичного персоналу дипломатичних місій та членів їх сімей застосовується виходячи з принципу взаємності стосовно кожної окремої держави та/або відповідно до міжнародних договорів України» [6].
Отже митні і фіскальні привілеї, що є важливою складовою комплексу норм, які складають інститут дипломатичних привілеїв та імунітетів імплементовані в законодавство України.
Література:
1. Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 р. URL: https://www.un.org/ru/documents/decl_conv/conventions/dip_rel.shtml
2. Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні затверджено Указом Президента України від 10 червня 1993 року N 198/93 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/198/93#Text
3. Конституція України
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text
4. Закон України Про правонаступництво України URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1543-12#Text
5. Митний кодекс України URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4495-17#Text
6. Порядок звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання та ввезення на митну територію України товарів і послуг, передбачених для власних потреб дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав і представництв міжнародних організацій в Україні, а також для використання особами з числа дипломатичного персоналу дипломатичних місій та членами їх сімей, які проживають разом з ними затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 р. № 1240 в редакції від 28.10.2021 р. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1240-2010-%D0%BF#Text
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
