Забезпечення соціальної безпеки на рівні ЄС та на рівні держав-членів ЄС особливо після пандемії коронавірусної хвороби COVID-19 став одним з найбільших пріоритетів подальшого розвитку Союзу, що має враховуватись державами-членами в процесі формування та реалізації своєї політики у соціальній та суміжних сферах. Зокрема, Президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн, виступаючи 20 січня 2021 року в Європейському парламенті зазначила, що «у міру того, як ми долаємо пандемію, готуємо необхідні реформи та прискорюємо подвійний зелений та цифровий перехід, я вважаю, що настав час також адаптувати звід соціальних правил. Звід правил, що забезпечує солідарність між поколіннями. Звід правил, який винагороджує підприємців, котрі піклуються про своїх працівників; котрий зосереджується на робочих місцях і відкриває можливості; який ставить навички, інновації та соціальний захист у однакове становище» [1]. Разом із тим, слід констатувати, що відповідне питання не є новим для ЄС, в рамках якого вже до пандемії було сформовано серйозну нормативно-правову основу для становлення в Союзі справедливого та інклюзивного суспільства, про соціальну безпеку якого піклуються держав-члени, реалізуючи свою соціальну функцію.
Так, зазначимо, що в процесі аналізу наявного масиву нормативно-правових актів ЄС можна дійти висновку, що наразі наявні такі рівні діючих актів законодавства ЄС, які стосуються реалізації соціальної функції держави:
1. Рівень первинного законодавства ЄС. Розглядаючи цю групу актів в контексті визначення основних орієнтирів держав-членів у реалізації ними соціальної функції слід назвати Договір про функціонування ЄС, в якому низка положень містить відповідні норми. Насамперед зазначимо, що в ч. 2 ст. 4 Договору зазначається, що загальна компетенція Союзу та держав-членів застосовується, зокрема, у соціальній політиці в аспектах, визначених цим Договором. Також слід виокремити ряд положень загального застосування (розділ ІІ Договору). Зокрема, у ст. 8 Договору зазначається, що «Союз у всій своїй діяльності має на меті усунення нерівності та сприяння рівності між чоловіками та жінками» [2]. Утім, особливу увагу серед актів первинного законодавства слід приділити саме Хартії основних прав Європейського Союзу. Важливість цього акту первинного законодавства ЄС в контексті питання, що нами розглядається, має значення з огляду на те, що реалізація соціальної функції держав-членів ЄС ґрунтується на певній ціннісній основі, а основні такі цінності містяться саме в Хартії, значимість яких відображена в преамбулі Хартії. Загалом, в цьому документі проголошуються такі цінності, якими повинна керуватись кожна країна-член ЄС в процесі реалізації соціальної функції держави: рівність усіх перед законом та заборона дискримінації; усвідомлення недоторканності людської гідності, обов’язковість її поваги та захисту (неприпустимість поводження та покарання, що принижує людську гідність); безумовність життя кожної людини; непорушність цілісності (як фізичної, так і психічної) особистості; свобода праці, враховуючи також неприпустимість рабства та примусової праці; свобода зайнятості, враховуючи також свободу підприємництва; визнання права кожного на шлюб і створення сім’ї; обов’язковість захисту соціально вразливих верств населення (насамперед, дітей, жінок, осіб з інвалідністю, літніх людей) та ін.
2. Рівень вторинного законодавства ЄС. Детально аналізуючи акти вторинного законодавства ЄС можемо виокремити такі групи документів ЄС:
1) група концептуально-стратегічних і програмних актів ЄС щодо упорядкування реалізації соціальної функції держави. Розглядаючи цей рівень надання юридичної визначеності реалізації соціальної функції держав-членів ЄС особливу увагу слід приділити Європейському стовпу соціальних прав 2017 року, Новому стратегічному порядку денного на 2019-2024 роки, Стратегії ґендерної рівності на 2020-2025 роки «Союз рівності», Європейській програмі розвитку навичок для забезпечення сталої конкурентоспроможності, соціальної справедливості та стійкості та ін. актам відповідного рівня;
2) група актів законодавства ЄС, які є директивами, а саме: Директива Ради про поступове впровадження принципу рівного ставлення до чоловіків і жінок у питаннях соціальної безпеки від 19 грудня 1978 року № 79/7/ЄЕС; Директива Ради про наближення національного законодавства держав-членів у частині колективного звільнення від 20 липня 1998 року № 98/59/ЄС; Директива Ради про загальні рамки рівного ставлення у сфері зайнятості та професійної діяльності від 27 листопада 2000 року № 2000/78/ЄС; Директива Європейського Парламенту та Ради про загальні рамки для інформування та консультування працівників у Європейському Співтоваристві від 11 березня 2002 року № 2002/14/ЄС; Директива Європейського Парламенту та Ради щодо певних аспектів організації робочого часу від 04 листопада 2003 року № 2003/88/ЄС; Директива Ради про імплементацію принципу рівного ставлення до чоловіків і жінок у доступі до товарів та послуг й їх постачанні від 13 грудня 2004 року № 2004/113/ЕС та ін.;
3) група актів законодавства ЄС, які є регламентами, головним чином: регламенти Європейського Парламенту та Ради про координацію систем соціального забезпечення від 29 квітня 2004 року № 883/2004; про процедуру імплементації Регламенту № 883/2004 від 16 вересня 2009 року № 987/2009; про заснування Європейського органу з питань праці від 20 червня 2019 року № 2019/1149 та ін.
3. Рівень рішень Суду ЄС, які мають значення для належної реалізації соціальної функції держав-членів ЄС. Слід зазначити, що на сьогоднішній день Судом ЄС створене значна прецедентна платформа, яка містить важливі стандарти, які стосуються соціальної безпеки та окреслюють вимоги до держав-членів в контексті реалізації ними соціальної функції. Серед множини таких прецедентних рішень можемо назвати, наприклад: Рішення Суду ЄС від 17 жовтня 1995 року в справі Е. Каланке проти Вільного ганзейського міста Бремен № C-450/93; Рішення Суду ЄС від 11 листопада 1997 року в справі Х. Маршалл проти землі Північний Рейн-Вестфалія № C-409/95; Рішення Суду ЄС (третя палата) від 07 лютого 2019 року у справі Є. Богату проти Міністра соціального захисту№ C-322/17 та ін.
4. Рівень м’якого права ЄС, яке має значення для належної реалізації соціальної функції держав-членів ЄС. Хоча рекомендації та пропозиції, окреслені в актах м’якого права не вважається обов’язковим до виконання державами-членами (в силу їх неімперативності), слід мати на увазі, що держави-члени, які керуються цінностями ЄС, враховують такі пропозиції та рекомендації, бажаючи поліпшити свій потенціал в реалізації соціальної функції для найбільш повного формування в державі умов соціальної безпеки населення. Серед таких актів особливого значення набувають, зокрема, резолюції та висновки наднаціональних інститутів ЄС.
Отже, узагальнюючи викладене, можемо дійти висновку, що на наднаціональному рівні ЄС сьогодні сформовано надзвичайно широку нормативно-правову основу, яка містить принципи, норми та стандарти у сфері соціальної безпеки (також в суміжних сферах), керуючись якими держави-члени (також держави, які бажають долучитись до ЄС) можуть ефективним чином реалізовувати соціальну функцію держави. Саме тому, хоча Україна на сьогодні ще не є державою-членом ЄС, вже сьогодні важливо врахувати можливості удосконалення чинного національного законодавства, що стосується реалізації соціальної функції держави, в рамках європеїзації законодавства. Таким чином, Україна зможе посилити стан соціальної безпеки в державі ще до моменту вступу до ЄС, а відтак – буде спроможною швидше наблизитись до цієї амбітної цілі, приймаючи до уваги те, що результати соціальної безпеки держави сприяють покращенню показників соціального капіталу, економіки держави та ін., що є важливими в рамках виконання євроінтеграційних завдань України.
Література:
1. European Pillar of Social Rights – Building a fairer and more inclusive European Union. European Commission, 2021. URL: https://ec.europa.eu/social/main.jsp?catId=1226&langId=en (дата звернення: 29.01.2023).
2. Consolidated version of the Treaty on the Functioning of the European Union, 2012. Official Journal of the European Union. 2012. № C 326. P. 47-390.
|