Встановлені кримінально-процесуальним законом правила провадження по кримінальним справам спрямовані на охорону прав і законних інтересів громадян, держави, громадських організацій, підприємств й установ, що беруть участь у кримінальному процесі, і, таким чином, є процесуальними гарантіями.
На думку Д. С. Карєва, «процесуальні гарантії - це норми кримінально-процесуального права, що забезпечують здійснення завдань правосуддя, охорону прав і законних інтересів всіх осіб, що беруть участь у кримінальному процесі, організацій, установ і підприємств» [1; с. 67]. Д. С. Карєв бачить два завдання, що стоять перед процесуальними гарантіями, а саме: створення належних умов для здійснення завдань правосуддя й охорону прав й законних інтересів всіх осіб, що беруть участь у кримінальному процесі, підприємств, установ й організацій. Дещо інше обґрунтування поняття процесуальних гарантій наводить М. С. Строгович. Він вважає, що «процесуальні гарантії - це встановлені процесуальним законом заходи, які забезпечують правильне здійснення по кожній кримінальній справі завдань правосуддя» [2; с. 64].
Як правило, кримінально-процесуальні гарантії визначаються як установлені законом заходи й способи, що сприяють успішному здійсненню правосуддя, захисту прав й законних інтересів особистості. Таке визначення, будучи недостатньо повним, у той же час правильно орієнтує на нерозривний зв'язок процесуальних гарантій належного здійснення правосуддя й гарантій інтересів особистості. Інакше кажучи, значення кримінально-процесуальних гарантій не можна зв'язувати тільки з охороною інтересів правосуддя або тільки з охороною інтересів особистості й не можна протиставляти їх один одному. У той же час потрібно мати на увазі, що гарантії правосуддя не поглинають собою гарантій прав особистості, оскільки в цьому випадку взагалі виключається можливість конфліктів і розбіжностей суспільних й особистих інтересів.
Тим часом у кримінальному судочинстві розбіжність цих інтересів спостерігається частіше ніж в інших областях відносин держави й фізичної особи. У кримінальному судочинстві нерідко обвинувачуваний або підозрюваний вдається до різних хитрощів, щоб уникнути передбаченого законом покарання, однак і при такому поводженні він користується всіма гарантіями його процесуальних прав. Зазначене означає необхідність розрізняти й досліджувати як наукову проблему процесуальних гарантій правосуддя, так й проблему процесуальних гарантій прав особистості, але як основного виду процесуальних гарантій правосуддя.
Система процесуальних норм і процесуальних відносин у кримінальному процесі побудована так, що для органів дізнання, прокуратури й суду створюються всі умови, що забезпечують правильне розслідування й розгляд кримінальних справ, з'ясування по них всіх істотних обставин, встановлення істини. Процесуальні гарантії - гарантії правосуддя, а кримінальний процес - це система таких процесуальних гарантій. У цьому значенні будь-який інститут кримінального процесу, будь-який процесуальний принцип виступає як процесуальна гарантія повного, всебічного й об'єктивного розслідування кримінальної справи й справедливого його вирішення. Кримінально-процесуальні інститути служать захисту як прав громадян, що беруть участь в кримінальному процесі, так й їхніх законних інтересів.
Право особистості й законний інтерес особистості - категорії не тотожні. Але права громадянина виражають його законні інтереси, служать їхньому захисту. Тому цілком правомірна постановка питання про процесуальні гарантії прав і законних інтересів громадян, що беруть участь у процесі, як особливий вид процесуальних гарантій правосуддя.
За своєю метою й суттю кримінально-процесуальні гарантії прав й законних інтересів осіб, що беруть участь у кримінальному процесі, є демократичними гарантіями й служать завданням правосуддя. При цьому необхідно відзначити, що система процесуальних прав і гарантій особистості в кримінальному процесі має на меті забезпечити не всякий, а тільки законний інтерес учасника кримінального судочинства, тобто такий інтерес, який відповідає завданню пізнання компетентними органами держави об'єктивної істини, викриттю й справедливому покаранню винних і тільки у міру їхньої дійсної провини.
Важливе значення в системі процесуальних заходів охорони прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у кримінальному процесі, мають:
- обов'язки посадових осіб - дізнавача, прокурора, суддів - по забезпеченню прав і законних інтересів зазначених осіб;
- сукупність прав, наданих кожній особі, що бере участь у кримінальному процесі.
Зміст процесуальних гарантій не вичерпується перерахованими вище елементами, але важливо відзначити, що всі елементи взаємозалежні й забезпечують один одного. Наприклад, обов'язок слідчого залучити особу як підозрюваного, служить однієї з гарантій його права знати, у чому він підозрюється [3; c. 38-41].
Зазначимо, що процесуальні гарантії прав учасників досудового провадження на відміну від конституційних, здебільшого індивідуальні та застосовуються до учасників досудового слідства згідно з їх статусом. Всі права то обов’язки учасників кримінального процесу викладені в главі 3 кримінально-процесуального кодексу України.
Так, згідно зі ст. 43 КПК України, обвинувачений, має свої індивідуальні права, а саме: знати, в чому його обвинувачують; давати показання з пред'явленого йому обвинувачення або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника і побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватися по закінченні досудового слідства з усіма матеріалами справи; брати участь у судовому розгляді в суді першої інстанції; заявляти відводи; подавати скарги на дії і рішення особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки; оскаржувати арешт в судовому порядку та знайомитись з усіма матеріалами справи по закінченні досудового слідства.
Підозрюваний у вчиненні злочину має здебільшого такі самі права, що й обвинувачений, а також користується додатковими правами, а саме: правом вимагати перевірки правомірності затримання; правом мати побачення із захисником віч-на-віч до першого допиту як підозрюваного, а після першого допиту без обмеження їхньої кількості й тривалості. Згідно ст. 98-2 КПК України, у разі порушення кримінальної справи прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов’язані вручити відповідну копію постанови особі, щодо якої порушено кримінальну справу, та потерпілому негайно, що забезпечує можливість реалізації своїх прав зазначеною категорією осіб.
Стосовно захисту осіб, щодо яких порушено кримінальну справу, то захисник запрошується підозрюваним, його законними представниками, родичами або іншими особами за дорученням або на прохання підозрюваного. У разі, якщо підозрюваний не володіє мовою, на якій ведеться судочинство і їм не запрошений захисник, то його призначає особа, що провадить дізнання, слідчий, суд або суддя. Це правило також стосується випадків, коли у вчиненні злочину підозрюється особа, молодша за 18 років; яка має фізичні або психічні вади, що заважають реалізувати своє право на захист; якщо санкція статті передбачає довічне ув’язнення; а також при провадженні справ про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.
Особам зазначеної категорії також надається право захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення, забезпечується охорона особистих і майнових прав. Також вони мають право в будь-який момент провадження у справі відмовитися від захисника. Така відмова допускається тільки з ініціативи самого обвинуваченого чи підозрюваного й не може бути перешкодою для продовження участі у справі прокурора або захисників інших підозрюваних.
Якщо обвинувачені та підозрювані мають тілесні ушкодження, то вони можуть вимагати негайного медичного огляду.
У відповідності зі ст. 19 КПК України підозрюваному роз'яснюється, що судочинство проводиться державною мовою. Проте особам, що беруть участь у справі й не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право подавати заяви, давати показання, заявляти клопотання, знайомитися з матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою й користуватися послугами перекладача в порядку, установленому КПК України.
Відповідно до ст. 49 КПК України потерпілі, а також їх представники мають значно менший перелік прав на етапі досудового провадження, а саме, вони можуть: давати показання в справі, подавати докази, заявляти клопотання, знайомитись з матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства, брати участь у судовому розгляді, заявляти відводи, заявляти цивільний позов, якщо злочином заподіяний збиток, підтримувати цивільний позов, подавати скарги на дії особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок або ухвали суду і постанови народного судді, а за наявності відповідних підстав – на забезпечення безпеки.
Так само, як і потерпілі, цивільні позивачі та їх представники можуть користуватися тими ж самими правами, а також просити органи дізнання, слідчого і суд про вжиття заходів до забезпечення заявленого ними позову та підтримувати заявлений позив.
У свою чергу цивільні відповідачі та їх представники відповідно до ст. 51 КПК України мають право заперечувати проти пред’явленого позову, давати пояснення по суті пред’явленого позову, подавати докази, заявляти клопотання, ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються цивільного позову, з моменту закінчення досудового слідства [4; с. 131-177].
Крім того для порівняння, за Конституцією, кожен суб’єкт кримінального судочинства України має право на недоторканість особистості, житла, поваги честі й гідності, спілкування рідною (іншою) мовою, таємницю листування й особистого життя, оскарження дій і рішень посадових осіб і державних органів, що зачіпають конституційні й інші законні права й інтереси учасників процесу, і т.д., а також відмовитися давати показання або пояснення про себе, членів родини, близьких родичів, коло яких передбачене законом. Підкреслимо, що конституційні гарантії охоплюють всіх учасників кримінального процесу.
Очевидно, що в реалізації прав суб'єктів не все залежить від самих суб'єктів. Певні дії повинні бути зроблені іншими учасниками кримінально-процесуальної діяльності. Зокрема, для здійснення своїх прав потерпілий повинен бути вчасно сповіщений про наявність відповідних прав, процедуру й особливості їхньої реалізації у відповідній стадії карного судочинства, а також наслідках здійснення цих прав [6; с. 59]. Проте в законі немає вказівок, коли особа, яка провадить дізнання або слідчий повинні визнати громадянина потерпілим. Загальне тлумачення ст. 49 КПК дає слідчому право виносити постанову про визнання особи потерпілою в будь-який момент досудового слідства [5; с.48-49]. Тому необхідно, щоб учасникам була надана реальна можливість здійснювати їхні права, тобто не допускалася протидію (у тій або іншій формі) реалізації законних прав суб'єктів кримінального судочинства. Комплекс процесуальних заходів, спрямований на надання можливості здійснювати права учасників кримінального судочинства, являє собою інститут забезпечення прав і захисту законних інтересів учасників кримінального процесу [6; с. 59].
Як бачимо, спеціальної уваги заслуговує питання про гарантії реалізації прав людини. Без розробки розгорнутої системи гарантій домогтися реального забезпечення прав людини, ліквідувати розрив між словом і справою, між юридичною нормою і життям неможливо. А саме гарантії прав та свобод людини, учасника досудового слідства тісно пов’язані із гарантіями законності та правосуддя.
Література:
1. Карев Д. С. Сущность и задача уголовного процесса / Д. С. Кареев // Уголовный процесс: Учебник. - М.:Юридическая литература, 1998. – 87 с.
2. Строгович М. С. Правовые гарантии законности в РФ / М. С. Строгович. – М.: Госюриздат, – 1995. – 98 с.
3. Коновалов Е. А. Права подозреваемого и гарантии их реализации в уголовном процессе: Дипломная работа / Е. А. Коновалов. - Луганск, 2001. – 130 с.
4. Кримінально-процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Під загальною редакцією В. Т. Маляренко, Ю. П. Аленіна. – Х.: ООО «Одісей», 2005. – 968 с.
5. Гошовський М. І. Потерпілий у кримінальному процесі України / М. І. Гошовський, О. П Кучинська. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – С. 48-49
6. Волколуп О. В. Гарантии прав участников уголовного судопроизводства Российской Федерации: Учеб. пособие. 2-е изд., испр. и дополн. О. В. Волколуп, Ю. Б. Чупилкин. - Краснодар: Кубанский государственный университет, 2005. – 160 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
