Технічний прогрес досить суттєво впливає на суспільні відносини, що сприяє створенню нових інститутів права, та розширенню сфери його застосування. Так розвиток електронно-обчислювальної техніки та комп’ютеризація суспільства, наприклад, досить швидко викликали появу інформаційного права. Одночасно юридичній науці стали відомі деякі негативні явища, одним з яких є так звані “комп’ютерні злочини” (кіберзлочини). Значна кількість розвинутих країн дійшла висновку, що ефективна протидія таким злочинам на рівні національних законодавств не могла бути забезпечена. Це вимагало співробітництва на міжнародному рівні та сформувало потребу в системному впливі, який охоплював би це міжнародне за своєю суттю явище. Такий вплив здатне забезпечити саме міжнародне право у сфері протидії зазначеним злочинам.
Перед Україною стоїть завдання приведення своєї кримінально-правової системи у відповідність до міжнародного права. Доцільним є здійснення комплексного і детального моніторингу кримінального законодавства України з точки зору його відповідності до міжнародних стандартів. Кожен законопроект повинен проходити наукову експертизу на його відповідність міжнародним кримінально-правовим стандартам [1, с. 7-8]. Одночасно чинне кримінальне законодавство також має бути досліджене на відповідність міжнародним стандартам, зокрема наступному документу.
Так у м. Страсбурзі 28 січня 2003 року було укладено Додатковий протокол до Конвенції про кіберзлочинність, який стосується криміналізації дій расистського та ксенофобного характеру, вчинених через комп'ютерні системи, що був. Ним передбачено криміналізацію: поширення расистського та ксенофобного матеріалу через комп'ютерні системи (ст. 3); погрози з расистських та ксенофобних мотивів (ст. 4); образи з расистських та ксенофобних мотивів (ст. 5); заперечення, значної мінімізація, схвалення або виправдання геноциду чи злочинів проти людства (ст. 6).
До завдань вітчизняної науки слід віднести вирішення питання відповідності національного законодавства зазначеним вище вимогам або визначення норм Кримінального кодексу України, за якими ці діяння можуть бути кваліфіковані. Можливо підтримати міркування, що доповнення КК України нормами, щодо відповідальності за поширення комп’ютерними системами матеріалів расистського чи ксенофобського характеру є недоцільним. Кримінально-правова оцінка такого поширення може здійснюватися за ст. 161 “Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії” КК України [2, с. 237]. Що ж стосується погрози, зробленої через комп'ютерну систему, вчинення тяжкого злочину з расистських та ксенофобних мотивів, то тут ситуація інша. У відповідності до національного закону відповідальність за погрозу вчинення тяжкого злочину з расистських та ксенофобних мотивів відсутня. Натомість існують норми, що передбачають відповідальність за погрозу вчинення таких злочинів як: вбивство (ст. 129 КК України), знищення майна (ст. 195 КК України), вчинення терористичного акту (ст. 258 КК України) та інших. Проте цими нормами не охоплюються усі можливі випадки погроз вчинення тяжкого злочину, що свідчить про обмежену реалізацію зобов’язання, передбаченого ст. 4 Додаткового протоколу. Наступне діяння – образа з расистських та ксенофобних мотивів взагалі не має аналогів у вітчизняному законодавстві про кримінальну відповідальність. У відповідності до ст. 126 КК України 1960 року образа визнавалась злочином [3, с. 425], проте у чинному кодексі така норма відсутня. Відносно заперечення, значної мінімізації, схвалення або виправдання геноциду чи злочинів проти людства можливо зазначити, що відповідальність за ці діяння буде наставати, коли вони за своїми ознаками відповідатимуть положенням ст. 161 КК України. Тобто матиме місце порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії вчинене шляхом заперечення, значної мінімізація, схвалення або виправдання геноциду чи злочинів проти людства.
Підсумовуючи викладене, можливо стверджувати, що положення чинного КК України у повній мірі не відповідають вимогам Додаткового протоколу до Конвенції про кіберзлочинність. У тих нормах КК України, за якими пропонується кваліфікувати злочини визначені цим протоколом, відсутня вказівка на комп’ютерні системи. Тому напрямом імплементації положень зазначеного міжнародно-правового акту до законодавства України є формулювання норм права з урахуванням моделей, наданих Додатковим протоколом, і внесення пропозицій до парламенту України.
Література:
1. Зелінська Н.А. Міжнародно-правова концепція міжнародного злочину: автореф. доктора юрид. наук: 12.00.11 / Інститут законодавства ВРУ. – К. 2007, – 34 с.
2. Азаров Д.С. Злочини у сфері комп’ютерної інформації (кримінально-правове дослідження):монографія. – К.: Атіка, 2007. – 304 с.
3. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: за станом законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 січня 1997 р. / За редакцією В.Ф. Бойка, Я.Ю. Кондратьєва, С.С. Яценка. – К.: Юрінком, 1997. – 960 с.
е-mail: m2280711@ukr.net
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
