Проведений аналіз ознак суб’єкта хуліганства свідчить про наявність подібних ознак за вітчизняним та зарубіжним кримінальним законодавством. На нашу думку, основна відмінність полягає у визначенні мінімального віку притягнення до кримінальної відповідальності за хуліганство.
Так, суб’єктом злочину хуліганства є фізична осудна особа, яка досяга або 14-річного віку (ч.2 та ч.3 ст. 221 КК Азербайджану; ч.2 та ч.3 ст. 257 КК Казахстану; ч.2 та ч.3 ст. 234 КК Киргизії; ч.2 та ч.3 ст. 237 КК Таджикистану; ч.2 та ч.3 ст. 277 КК Узбекистану; ст. 339 КК Білорусі; ч.2 ст. 213 КК РФ; ст. 258 КК Вірменії; ст. 239 КК Грузії; ст. 231 КК Латвії; ст. 296 КК України; ст.ст. 262, 263 Пенітенціарного кодексу Естонії) чи 16-річного віку (ст. 279 КК Туркменістану; ст. 287 КК Молдови; ст. 284 КК Литви; ч.1 ст. 221 КК Азербайджану; ч.1 ст. 257 КК Казахстану; ч.1 ст. 234 КК Киргизії; ч.1 ст. 213 КК РФ; ч.1 ст. 237 КК Таджикистану; ч.1 ст. 277 КК Узбекистану).
У шести пострадянських республік мінімальний вік за кваліфіковане хуліганство визначений з 14 років, а за просте – з 16 років; у шести країнах - мінімальний вік за будь-яке хуліганство визначений з 14 років; у трьох країнах - мінімальний вік за будь-яке хуліганство визначений з 16 років. Тобто у дванадцяти країнах бувшого СРСР мінімальний вік за хуліганство (в залежності від частини) визначений з 14 років, а у дев’яти країнах бувшого СРСР мінімальний вік за хуліганство (в залежності від частини) – з 16 років
Тобто, ми можемо прослідкувати тенденцію щодо зниження віку за хуліганство, особливо, якщо ми маємо кваліфікований склад хуліганства. Чи відповідає це принципам гуманізації кримінально-правової політики держави? На нашу думку, це не зовсім є правильним. Загальноевропейські тендеції гуманізації кримінальної відповідальності свідчать про збільшення мінімального віку притягнення до кримінальної відповідальності.
Також виникає питання щодо можливого визначення спеціальних суб’єктів за хуліганство. Слід зазначити, що у кримінально-правовій науці існує дискусія щодо розуміння спеціального суб'єкта злочину, яка обумовлена тим, що окремі вчені вкладають у зміст поняття велику кількість ознак [1, с. 200].
Так, на думку окремих вчених, спеціальні суб'єкти злочину, за ознаками, слід поділити на певні групи: спеціальні суб'єкти за ознаками, які характеризують правове положення особи; спеціальні суб'єкти за демографічними ознаками, що визначають фізичні властивості особи злочинця; спеціальні суб'єкти за ознаками, що вказують на службове положення, характер роботи і будь-яку професію особи; спеціальні суб'єкти за ознаками, що характеризують особу, яка займалася в минулому антисоціальною діяльністю, а також наявність повторності злочині [2, с. 45-49].
Подібну позицію займають й інші вчені, які відносять судимість за однорідний злочин, а також судимість за неодноразове розкрадання до ознак спеціального суб’єкта злочину [3, с. 286]. Якщо притримуватися такої позиції, то склади хуліганства за кримінальними кодексами країн бувшого СРСР мають спеціального суб’єкта злочину. Це особа, яка є рецидивістом (5 країн у тому числі й Україна) та особа, яка раніше вчиняла хуліганство (6 країн).
Хоча у теорії кримінального права існує й інша позиція, що судимість особи (рецидив) чи повторність не є додатковими ознаками суб'єкта злочину [4, с. 66]. Судимість особи слід розглядати як ознаку кримінально-правової характеристики особи злочинця, що, очевидно, свідчить про його підвищену суспільну небезпеку. При цьому існування в кримінальному праві поняття спеціального суб'єкта, насамперед, обумовлено специфікою вчинення окремих видів злочинів і власне суб'єкта, наділеного додатковими ознаками [1, с. 202].
На нашу думку, друга позиція є більш переконливою. По-перше: повернення до поняття небезпечного рецидивіста (КК Узбекистану) за вітчизняним кримінальним законодавством є неможливим. Пригадаємо цілком справедливу позицію А. Зелінського та О. Литвака, які вважають, що карати потрібно не за минулу суспільно небезпечну поведінку, а за конкретний вчинений злочин [5, с. 30]. По-друге: певний вид множинності характеризує минулу злочинну поведінку особи і повинен впливати на притягнення особи до більш суворої кримінальної відповідальності. Хуліганство може бути вчинено різними суб’єктами злочину, а додаткові негативні властивості особи повинні впливати лише на призначення покарання, а не на кваліфікацію злочинних дій.
Підсумовуючи викладене, слід визначити такі положення:
1. Є сумнівним зниження мінімального віку притягнення до кримінальної відповідальності за хуліганство, що відповідає загальноєвропейським тенденціям гуманізації кримінальної відповідальності.
2. Також, на нашу думку, виділення кваліфікуючих ознак хуліганства не повинно бути пов’язане з особливим статусом особи (наявність судимості).
Література:
1. Павлов В. Г. Субъект преступления / В. Г. Павлов. — СПб. : Юридический центр Пресс, 2001. — 318 с. – (Теория и практика уголовного права и уголовного процесса).
2. Орымбаев Р. Специальный субъект преступления : [монография] / Р. Орымбаев. – Ама-Ата : Наука, 1977. – 153 с.
3. Курс уголовного права : [учебник для вузов]: в 5 т. / [Под ред. Г. Н. Борзенкова и В. С. Комиссарова]. - М. : Зерцало-М, 2002. – Т. 1. : Учение о преступлении. – 2002. – 624 с.
4. Кузнецова Н. Ф. Преступление и преступность / Н. Ф. Кузнецова. - М. : МГУ, 1969. – 232 с.
5. Зелінський А. Яким бути новому Кримінальному кодексу України? / А. Зелінський, О. Литвак // Юридичний вісник України. – 1998. – № 50. – С. 29-32.
е-mail: vitaliykuznetsov@ukr.net
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter