Однією з нормативних основ депеналізації [1, c. 46; 2, с. 32-41] є рішення Конституційного Суду України (депеналізаційні рішення Конституційного Суду України), який відповідно до п. 2 ст. 150 Конституції України наділений правом офіційного тлумачення законів України. Рішення, які ухвалює цей орган, є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. Закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України (ч. 2 ст. 152 Конституції України). Нормативно-правовою основою депеналізації є наступні рішення Конституційного Суду України:
а) рішення від 29.12.1999 р. у справі про смертну кару. Цим рішенням було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення ст. 24 Загальної частини та положення санкцій статей Особливої частини КК України 1960 р., які передбачають смертну кару як вид покарання [3];
б) рішення від 02.11.2004 р. у справі про призначення судом більш м’якого покарання, на підставі якого було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення ч. 1 ст. 69 Кримінального кодексу України в частині, яка унеможливлює призначення особам, які вчинили злочини невеликої тяжкості, більш м’якого покарання, ніж передбачено законом [4].
Щодо останнього рішення, то суб’єкт конституційного подання в тій справі (Верховний Суд України), посилаючись на статтю 24 Конституції України, зокрема, зазначив, що всі особи, які вчинили злочини, мають рівні права й однакові обмеження у правах. Обсяг прав і обмежень осіб, які вчинили злочини, визначається законом і залежить, насамперед, від ступеня тяжкості вчинених злочинів (ст. 12 КК України). Проте, на відміну від осіб, які вчинили особливо тяжкий, тяжкий злочин або злочин середньої тяжкості і яким може бути призначено більш м’яке, ніж передбачено законом, покарання, особам, які вчинили злочини невеликої тяжкості, статтею 69 Кодексу такого права не передбачено. При цьому, цікаво, що наукова громадськість на запити Конституційного Суду України надала протилежні висновки щодо конституційності статті 69 КК України. Не було одностайності й серед представників органів державної влади (Верховної Ради України, Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України) [5, с. 36].
У своєму рішенні Конституційний Суд України зазначив: положення ст. 69 КК України порушують один із основоположних принципів верховенства права – справедливості, оскільки позбавляють рівної можливості призначення основного покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Кодексу, або переходу до іншого, більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за конкретний вид злочину, особам, які вчинили злочини невеликої тяжкості, ступінь суспільної небезпечності яких значно нижчий, ніж особливо тяжких, тяжких злочинів та злочинів середньої тяжкості. Закон не може ставити в більш несприятливе становище винних осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості, порівняно з винними особами, які вчинили більш тяжкі злочини. Не маючи можливості призначити більш м’яке покарання, суд не зможе належно індивідуалізувати покарання і забезпечити його справедливість [5, с. 37].
Аналіз нормативно-правової основи (зовнішньої складової) депеналізації в Україні є необхідним елементом дослідження її сутності (внутрішньої складової), оскільки немає такої сутності, що проявлялася б поза себе і була б непізнаваною, то немає і явища, що не містило б у собі ніякої інформації про сутність. Однак сутність завжди прихована за поверхнею явища і чим глибше вона лежить, тим більш важким і тривалим виявляється процес її пізнання [6, с. 99].
Література:
1. Назимко Є.С. Депеналізація: сучасний стан та розвиток // Адвокат. – 2008. – № 5. – С. 43-47.
2. Назимко Є.С. Пенальна політика України: поняття, зміст та тенденції розвитку: [монографія] / Є.С. Назимко, І.Ю. Карпушева // [переднє слово та загальна редакція заслуженого юриста України, професора В.П. Філонова]. – Донецьк: «ВІК», 2009. – 212 с.
3. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 24, 58, 59, 60, 93, 190-Кримінального кодексу України в частині, що передбачає смертну кару як вид покарання (справа про смертну кару) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ccu.gov.ua/uk/doccatalog/list?currDir=9346
4. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ccu.gov.ua/uk/doccatalog/list?currDir=9851
5. Швець В.Д., Грицак В.М., Василькевич Я.І., Гацелюк В.О. Законодавча реалізація кримінально-правової політики: аналіз законопроектної діяльності Верховної Ради України V скликання з питань кримінального права / Вступне слово проф. Мельника М.І. – К.: Атіка, 2008. – 244 с.
6. Козлов П.П., Нікітін Ю.В., Стрєлков Л.О. Режим виконання кримінальних покарань: Монографія. / П.П. Козлов, Ю.В. Нікітін. – К.: КНТ, 2008. – 272 с.
е-mail: nazumuch@mail.ru |