Статтею 289 КК України передбачена кримінальна відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом. Обов’язковим елементом складу цього злочину є об’єкт. Дослідники об’єкту злочину вважають, що він має визначальне теоретичне, практичне і пізнавальне значення для оцінки суспільної та юридичної сутності злочину, тяжкості заподіяної злочином шкоди, кваліфікації діяння та вирішення багатьох інших практичних завдань [1]. Не дивлячись на те, що в теорії кримінального права ще триває дискусія з приводу поняття суб’єкта складу злочину, ми вважаємо, що найбільш обґрунтованою видається точка зору про те, що об’єктом будь-якого злочину визнаються цінності, тобто блага людини та суспільства, які охороняються кримінальним законом [2].
Основним безпосереднім об’єктом злочину передбаченого ст. 289 КК України, є контрольоване використання транспортних засобів, перелічених у примітці до ст. 286 КК України. Ці транспортні засоби є предметом цього злочину.
Родовим об’єктом незаконного заволодіння транспортним засобом є охоронювані суспільні відносини в сфері безпеки руху й експлуатації транспорту, а безпосереднім — безпечна експлуатація транспортного засобу, життя та здоров’я людей, збереження майна.
Однак в науці кримінального права щодо об’єкта незаконного заволодіння є різні погляди. Одні науковці, виділяють родовий об’єкт незаконного заволодіння транспортним засобом нормальну безпечну роботу залізничного, водного, повітряного транспорту в сфері його руху [3, с. 11], інші — громадську безпеку, яка забезпечується при використанні у виробничій сфері джерел підвищеної небезпеки [4, с. 460]. Погоджуємося з тими науковцями, які вважають, що незаконне заволодіння посягає на декілька об’єктів, тому є потреба у відокремленні тих суспільних відносин, які в цьому разі є головними, безпосередніми.
Науковець Ю.Ф. Іванов справедливо зазначає «думка про те, що незаконне заволодіння транспортним засобом посягає тільки на один безпосередній об’єкт (громадський порядок або громадську безпеку, чи безпеку руху механічних автотранспортних засобів), не є обґрунтованою. Треба зазначити, що незаконне заволодіння транспортним засобом спричиняє ще й шкоду відносинам власності. Власник при цьому позбавляється можливості здійснювати право власності, що передбачено законом, тобто порушуються врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування та розпоряджання майном» [5].
Схожу думку у свій час вже висловлював В.І. Єгоров, який зазначав, що основним безпосереднім об’єктом незаконного заволодіння транспортним засобом є право власності, а додатковим — порядок використання автотранспорту як джерела підвищеної небезпеки. Науковець це пояснював тим, що право власності порушується завжди, а порядок використання транспортних засобів — ні. Не трапляється це при незаконному заволодінні «засобами пересування та при їзді на них там, де нема інших транспортних засобів (у лісі, полі та ін.)» або при незаконному заволодінні транспортним засобом «досвідченою особою, яка має необхідну кваліфікацію водія. Тож ці суспільні відносини потрібно визначати лише як додаткові (факультативні) щодо безпосереднього об’єкта злочину, який розглядається» [6, с. 49-53].
Інші науковці, які підтримують цю ж думку вважають, що безпосереднім об’єктом є «не громадська безпека, а державна, колективна чи приватну власність» [7]. Така позиція пояснюється тим, що, з одного боку, незаконне заволодіння транспортним засобом не завжди загрожує завданням шкоди громадській безпеці, позаяк воно може бути й не пов’язане з такими обставинами, як керування автотранспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння, особою, яка не має посвідчення водія, з порушенням правил дорожнього руху тощо, тобто обставинами, що впливають на громадську безпеку. Навряд чи, наприклад, можна стверджувати, що незаконне заволодіння, вчинене водієм-професіоналом у тверезому стані, без порушень правил дорожнього руху, загрожує громадській безпеці.
З іншого боку, незаконне заволодіння в будь-якому разі порушує права власника транспортного засобу на користування та розпоряджання майном, тобто зазіхає на основні компоненти права власності. При цьому, вчиняючи незаконне заволодіння транспортним засобом, винний усвідомлює порушення прав власника, а також те, що він незаконно використовує чуже майно.
Вважаємо, що позиція вищезазначених науковців, яка також підтримана Ю.Ф. Івановим [5, с. 12-13] є правильною, зокрема, основним безпосереднім об’єктом при незаконному заволодінні потрібно вважати суспільні відносини права власності.
Література:
1. Коржанський М.Й. Ще раз про об’єкт злочину // Юридичний вісник України. — 1996. — 18-24 липня.
2. Зелінський А.Ф., Куц В.М. Об’єкт злочину і структура Особливої частини Кримінального кодексу // Вісник Університету внутрішніх справ. — Харків: УВС, 1997. — Вип. 2. — С. 148-154.
3. Куринов Б.А. Автотранспортные преступления. Квалификация и ответственность. — М.: Юрид.лит., 1976. — 208 с.
4. Загородников Н.И. Преступления против общественной безопасности, общественного порядка и здоровья населення // Советское уголовное право: Часть особенная: Учеб. / В.А. Владимиров, М.А. Гельфер, П.И. Гришаев и др.; Отв. ред. В.А. Владимиров и др. — М.: Юрид.лит., 1979. — 583 с.
5. Іванов Ю.Ф. Попередження незаконного заволодіння транспортними засобами: Посібн. — К.: НАВСУ, 2001. — 156 с.
6. Егоров В.И. Ответственность за угон автомототранспортных средств по советскому уголовному праву: Дисс... канд.юрид.наук: 12.00.08. — М., 1978.
7. Леконцев Ю., Бриллиантов А. Ответственность за угон автотранспортних средств // Советская юстиция. — 1984. — № 1. — С. 7-8.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
