В останні роки в Україні поширеними стали крадіжки історичних та культурних цінностей. Поширеність таких злочинів в державі зумовлена: а) високим попитом на історичні та культурні цінності як в Україні так і за її межами; б) метою накопичення матеріального багатства окремими особами, в) відносною легкістю заволодіння цінностями з недостатньо обладнаних музеїв, квартир з приватними колекціями, галерей та виставок, г) відносною доступністю та дохідністю каналу збуту цінностей (продаж іноземцям, перекупникам, колекціонерам, поціновувачам антикваріату).
Криміналістична характеристика крадіжок історичних та культурних цінностей українськими науковцями ще не розроблялася, тому дослідження таких проблем є актуальним для криміналістичної науки.
Предметами безпосереднього замаху при таких крадіжках є речі, які являють історичну та культурну цінність, зокрема, картини, предмети побутового призначення, антикварна холодна та вогнепальна зброя, мініатюри, медалі, ордени, монети, ікони, книги, предмети релігійного культу, історичні рукописні та друковані документи.
Такі предмети найчастіше викрадаються з музеїв, реставраційних майстерень, виставкових павільйонів, антикварних магазинів, церков, квартир громадян.
Проведене нами вивчення судово-слідчої практики показало, що крадіжки історичних та культурних цінностей вчиняють, як правило, групи осіб, дії яких характеризуються кваліфікованістю, високою організованістю та широкими зв’язками.
Найбільш поширені групи з трьох-чотирьох злочинців, до складу таких груп входять як рецидивісти так і раніше законослухняні працівники музеїв, реставраційних майстерень, знавці антикваріату. Організатори таких злочинних груп, як правило, мають широкі міжрегіональні зв’язки, підтримують зв’язки з колекціонерами, працівниками антикварних крамничок та магазинів, цінителями антикваріату, які є учасниками різноманітних інтернет-аукціонів антикваріату, а також іноземними громадянами, які займаються пошуком історичних та культурних цінностей для переправляння їх за кордон з метою продажу в магазинах, на аукціонах чи безпосередньо приватним колекціонерам.
Вивчення рольового розподілу учасників таких груп показало, що до них, як правило, входять:
1) організатор — особа, яка інтелектуально вища за інших учасників, має певні знання в галузі антикваріату, нерідко має надійну роботу (як прикриття злочинної діяльності), наявні зв’язки у відповідних соціальних прошарках населення (серед поціновувачів мистецтва, колекціонерів антикваріату, працівників реставраційних майстерень тощо). Виділяється, як правило, тим що живе не за засобами, які заробляє на роботі яка є прикриттям злочинної діяльності.
2) виконавці — нерідко раніше судимі за заволодіння майном, мають певні навики в доланні перешкод (відмиканні замків, проломі стін, вибиванні дверей, зніманні чи проломі грат тощо), можливі навики альпінізму, відкривання сейфів та знімання сигналізацій. Знаннями предметів антикваріату володіють рідко, в основному користуються ознаками цінностей наданих їм організатором злочину.
3) замовники — досить добре знають предмети антикваріату, знають попит на історичні та культурні цінності, постійно приймають участь в антикварних аукціонах, інтернет-форумах, збирають каталоги із зображенням антикваріату та вказанням цін на нього. Є проміжною ланкою між організатором і скупником.
4) скупники — достатньо матеріально забезпечені особи, які мають досить широке коло знайомств серед колекціонерів антикваріату, поціновувачів історичних та культурних цінностей, художників та реставраторів, досить добре розбираються в предметах антикваріату, знають попит на нього як за кордоном так і в Україні. Можуть виступати замовниками.
Більшості таких злочинів передує ретельна підготовка, майже кожна друга крадіжка передбачала попереднє визначення об’єктів замаху, розробку плану дій з розподілом ролей між учасниками, домовленість про збут викраденого. Перед вчиненням злочину учасниками вивчалась відповідна мистецтвознавча література та каталоги історичних чи культурних цінностей. Більш ніж у 80% випадків злочинці використовували при вчиненні злочину автотранспортні засоби з метою перевезення викраденого та зникнення з місця злочину.
При вчиненні аналізованих злочинів застосовуються різноманітні спеціальні технічні пристосування: домкрати, апарати типу автогени, інші ріжучі пристрої, засоби мобільного зв’язку та інше.
Зазначені ознаки елементів криміналістичної характеристики крадіжки історичних та культурних цінностей можуть бути використані при висуненні версій про осіб, які вчинили таку крадіжку, плануванні розслідування, визначенні послідовності проведення слідчих дій, профілактичній діяльності слідчого.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
