Інституту забезпечення позову, що насамперед виступає гарантією задоволення законних вимог позивача, у Господарському процесуальному кодексі України присвячено Розділ Х «Забезпечення позову», що містить лише три статті (ст.ст. 66-68).
При такому мінімальному законодавчому регулюванні досліджуваного інституту поза увагою залишається низка питань практичного значення. Серед останніх особливе місце посідає питання відшкодування шкоди, завданої вжиттям заходів забезпечення позову у господарському процесі. Подібна ситуація матиме місце коли, наприклад, господарським судом за ініціативою позивача накладено арешт на майно або грошові суми, що належать відповідачу, або ж заборонено відповідачеві вчиняти певні дії (зокрема, щодо розпорядження належним йому майном). Пізніше позивач відмовляється від позову чи змінює предмет позову таким чином, що він не пов’язаний із застосованими раніше заходами забезпечення позову, або господарський суд відмовляє у задоволенні позову (повністю/частково). Тоді заходи забезпечення позову, що спричинили сповільнення господарського обороту, виникнення у відповідача збитків, недоцільно застосовані до суб’єкта господарювання. При цьому досить часто позивач завідомо діє недобросовісно, метою його поведінки є усунення конкурента на ринку, затягування розгляду справи у суді.
Господарському процесуальному праву відомі два схожі між собою інститути: інститут запобіжних заходів та досліджуваний інститут забезпечення позову. Ч. 4 ст. 43-4 ГПК України «Порядок розгляду заяви про вжиття запобіжних заходів» передбачає, що господарський суд може зобов’язати заявника забезпечити його вимогу заставою, достатньою для того, щоб запобігти зловживанню запобіжними заходами, яка вноситься на депозит господарського суду. Разом з тим, і до цього часу порядок відкриття депозитних рахунків і порядок проведення операцій за цими рахунками нормативно не визначений. Таким чином, механізм захисту осіб, щодо яких вжито запобіжні заходи, від зловживання заявником цими запобіжними заходами не створений [4, с. 42].
Ст. 43-10 ГПК України «Відшкодування шкоди, завданої вжиттям запобіжних заходів» передбачає, що у випадку припинення запобіжних заходів або у випадку відмови заявника від позову, або у випадку набрання законної сили рішенням щодо відмови у задоволенні позову особа, щодо якої вжито запобіжні заходи, має право на відшкодування шкоди, завданої вжиттям цих заходів (ч. 1). Отже, законодавець визначає по-перше, осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої вжиттям запобіжних заходів; по-друге, умови відшкодування шкоди, завданої вжиттям запобіжних заходів.
У разі внесення заявником застави відшкодування шкоди, завданої вжиттям запобіжних заходів, в першу чергу здійснюється за рахунок цієї застави (ч. 2 ст. 43-10 ГПК України). Така норма дозволяє забезпечити хоча б мінімальну гарантію відшкодування завданої вжиттям запобіжних заходів шкоди суб’єкту господарювання.
Подібну конструкцію пропонує також ст. 53 Закону України «Про авторське право і суміжні права».
При цьому особа, щодо якої вжито такі заходи, повинна довести розмір шкоди і причинний зв’язок між шкодою та вжиттям запобіжних заходів. У даному випадку відшкодування шкоди не ставиться у залежність від вини заявника [3, с. 418]. Слід зазначити, що визначення природи даної шкоди (збитків), їх розміру є досить дискусійним питанням. На сучасному етапі розвитку національного законодавства дане питання практики вирішують керуючись положення п. 8 ч. 2 ст. 16, ч. 2 ст. 22 ЦК України, ч. 2 ст. 20 ГК України. Упущеною вигодою за ст. 22 ЦК України вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене [8, с. 50].
Позитивно, вважаю, також вирішено дане питання у РФ. Відповідно до ст. 94 Арбітражного процесуального кодексу РФ арбітражний суд, у випадку застосування заходів забезпечення позову, за клопотанням відповідача може вимагати від заявника надати забезпечення відшкодування можливих для відповідача збитків (зустрічне забезпечення) шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових засобів у запропонованому судом розмірі або шляхом надання банківської гарантії, поруки чи іншого фінансового забезпечення на цю суму. Розмір зустрічного забезпечення може бути встановлений в межах майнових вимог позивача, а також сум відсотків від цих вимог. Розмір зустрічного забезпечення не може бути меншим половини розміру майнових вимог (ч. 1). В теорії російського процесуального права такий вид зустрічного забезпечення називають первісним.
Відповідно до ч. 2 ст. 94 АПК України зустрічне забезпечення може бути надане також відповідачем взамін на заходи по забезпеченню позову про стягнення грошових сум шляхом внесення на депозитний рахунок арбітражного суду грошових засобів у розмірі вимог позивача. В теорії такий вид називають вторинним зустрічним забезпеченням.
Як зазначає Рожкова М.О., внесення первісного зустрічного забезпечення спрямоване на створення умов для забезпечення позову арбітражним судом, внесення вторинного зустрічного забезпечення – на створення умов для відмови судом у забезпеченні позову.
На відміну від забезпечувальних заходів (в тому числі і забезпечення позову), які спрямовані на захист прав і законних інтересів позивача, вимога про зустрічне забезпечення за загальним правилом спрямована на захист прав і законних інтересів відповідача [6, с. 384].
В продовження вирішення даного питання ст. 98 АПК РФ передбачає, що відповідач і інші особи, яким були спричинені збитки забезпеченням позову, після набрання законної сили судового акту арбітражного суду про відмову у задоволенні позову мають право вимагати від особи, за клопотанням якої мало місце забезпечення позову, відшкодувати збитки шляхом пред’явлення позову. Така норма є надзвичайно важливою з урахуванням того, що «і позивач і відповідач в рівній мірі користуються правом на судовий захист [7, с. 246]».
Практика російських судів показує, що при вирішенні спору про відшкодування шкоди, завданої вжиттям заходів забезпечення позову, суд повинен визначити розмір завданих збитків і їх зв’язок з заходами забезпечення позову. Збитки повинні виникнути в період дії останніх (наприклад, збитки у зв’язку із неможливістю продажу майна в період дії арешту чи заборони вчиняти певні дії) [6, с. 399].
При наявності зустрічного забезпечення зі сторони позивача відповідач шляхом пред’явлення позову має гарантію реального відшкодування збитків, а також можливість в свою чергу заявити клопотання про забезпечення його нового позову за рахунок засобів зустрічного забезпечення у попередній справі до тих пір, поки ухвала про зустрічне забезпечення не буде скасована арбітражним судом [1, с. 226].
Вважаю, що аналогічно шляхом внесення відповідних змін до ГПК України можна вирішити питання відшкодування шкоди, завданої вжиттям заходів забезпечення позову. Подібні положення на практиці відігравали б важливу роль, адже тоді інститут забезпечення позову у господарському процесі виступатиме гарантією: по-перше, задоволення законних вимог позивача при недобросовісній поведінці відповідача, по-друге, захисту інтересів відповідача у випадку зловживання позивачами (та іншими особами) своїми процесуальними правами та можливостями. Адже, забезпечення позову – це сукупність заходів процесуального характеру, вжитих за ініціативою учасників судового процесу або суду, з метою забезпечення належного виконання рішення господарського суду та попередження можливих господарсько-правових правопорушень.
Джерела:
1. Арбитражный процесс: Учебник / Отв. ред. проф. В.В. Ярков. – 2-е изд., перераб. и доп. – М. Волтерс Клувер, 2004. – 832 с.
2. Арбітражний процесуальний кодекс Російської Федерації від 24 липня 2002 року № 95-ФЗ (із змінами та доповненнями) // http://www.interlaw.ru/law/docs/12027526/
3. Беляневич В.Е. Господарський процесуальний кодекс України. (із змінами і допов. станом на 1 серпня 2007 р.): Наук.-практ. комент. – Видання друге. – К.: Видавництво «Юстініан», 2008. – 872 с.
4. Беляневич О. Спірні питання вжиття запобіжних заходів у господарському судочинстві // Судоустрій і судочинство в Україні // 2007. – № 4. – С. 36-42.
5. Господарський процесуальний кодекс України від 06 листопада 1991 року № 1798-ХІІ (в редакції від 31 березня 2009 року) // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 6. – Ст. 56. (нова редакція. – Урядовий кур’єр. – 2009. – 31.03. – № 57.)
6. Комментарий к Арбитражному процессуальному кодексу Российской Федерации / Под редакцией П.В. Крашенинникова. – М.: Статут, 2007. – 1135 с.
7. Комментарий к Арбитражному процессуальному кодексу Российской Федерации (постатейный) / С.Ф. Афанасьев и (др.); отв. ред. Г.А. Жилин. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2005. – 800 с.
8. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. / За відповід. ред. О.В. Дзери (кер. авт.. кол.), Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – Т. І. – 832 с.
е-mail: taniakych@ukr.net
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
