ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ІНСТИТУТУ ПРЕЗИДЕНТСТВА В УКРАЇНІ
23.03.2010 11:18
Author: Ігнатенко Оксана Євгенівна, пошукач Інституту законодавства ВРУ,помічник-консультант народного депутата України
[Constitutional law. Constitutional judicial law. International law]
Проблема Конституційної реформи 2004 року в тому, що задекларувавши перерозподіл повноважень вищих органів влади, вона зберегла два сильних політичних центрів на вищому рівні. Конфлікт між системою виконавчої влади на чолі з Президентом України і Верховною Радою України змінився відкритим протистоянням між главою держави і урядом, який спирається на підтримку парламентської більшості. В теперішніх умовах, коли Президент і парламентська більшість (коаліція) прибічники однієї політичної сили, можливо, ми спостерігати не будемо явних протистоянь, але ми повинні розуміти, що така ситуація в державі трапляється вкрай рідко, тому окреслення перспектив розвитку інституту президентства в Україні, на нашу думку, має ґрунтуватися на таких засадничих положеннях:
- Наділення президента певним обсягом повноважень не повинно порушувати баланс владних відносин, таким чином змагаючись з парламентом за вплив на систему виконавчої влади.
- Світова практика засвідчує, що парламентська модель формування та функціонування уряду не передбачає можливого ефективного стороннього впливу. Ми вважаємо, що не варто наділяти главу держави повноваженнями вносити до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України та Міністра закордонних справ України, тому що не можна забезпечити ані їхній результативний вплив на функціонування уряду як колегіального органу, ані підтримку їхніх ініціатив парламентською більшістю.
- Президент має діяти чітко за законом, а закон має бути таким, щоб у глави держави не було свободи вибору, коли вибір залежить чи то від настрою, чи то від того, що сказало «найближче» оточення, чи то від домовленостей, які ні як ні стосуються інтересів держави. Якщо, наприклад, несформований уряд у визначений термін, Президент має (а не має право) розпустити парламент, тому що він не виконав свій обов’язок.
- Слід відмовитися від повноваження глави держави скасовувати акти Ради міністрів АР Крим та голів місцевих державних адміністрацій, оскільки таке втручання може сприяти дезорганізації функціонування очолюваної урядом системи органів виконавчої влади.
- Глава держави має відійти від керівництва економікою й соціальною сферою, зосередившись на забезпеченні належного функціонування державного механізму. Він має стояти між гілками влади та забезпечувати єдність державної влади і злагоджене функціонування її гілок.
- Для уникнення конфліктів щодо здійснення політики в міжнародній сфері, треба додати перелік актів, які потребують контрасигнатури Прем’єр-міністра або міністра, відповідального за виконання цього акту. До цього переліку доцільно додати акти, що стосуються питань ведення переговорів і укладання міжнародних договорів.
- Варто відмовитися від конституційної норми про право президента призупиняти урядові акти, це право блокує співпрацю парламенту і уряду. Але треба залишити право звертатися до Конституційного Суду України чи адміністративних судів щодо визнання їх неконституційності чи незаконності. За Президентом має залишатися право призупиняти акти уряду лише на підставі відповідного рішення, прийнятого Конституційним Судом.
І головне, коригування Основного Закону України має бути дуже зваженим і обмеженим, а головне – системним процесом. І закон треба не тільки міняти, але й виконувати. Це, мабуть, найголовніша проблема наших керманичів.
e-mail: oksanamanko@gmail.com
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
