Author: Павловська Наталія Володимирівна, кандидат юридичних наук, докторантура та ад’юнктура Київський національний університет внутрішніх справ
[Constitutional law. Constitutional judicial law. International law]
Аналіз чинного конституційного законодавства України з очевидністю підтверджує існування санкцій, які не можуть бути віднесені до таких традиційних видів юридичної відповідальності, як адміністративна, цивільно-правова, кримінальна та дисциплінарна. Наявність особливих санкцій з наявним політико-правовим характером констатувалося у правовій науці вже давно, що в свою чергу поставило більш широке питання про окремий самостійний вид юридичної відповідальності - конституційний. [1]
Відсутність санкцій у багатьох конституційно-правових нормах знижує ефективність їх дії і незавжди може бути компенсовано санкціями інших галузей права. Лише конституційно-правові санкції відображають особливості захисту суспільних відносин, можуть звести до притягнення до відповідальності від порушення норм конституційного права. У ряді випадків в силу самих конституційно-правових норм застосування санкцій інших галузей стає неможливим. Так, народні депутати, глава держави одержують певний імунітет, який дає їм додаткові, у порівнянні із іншими громадяни, гарантії від притягнення до традиційних видів юридичної відповідальності. [2]
Очевидно, що конституційно-правові норми потребують адекватної системі засобів захисту своїх приписів, яка поряд з іншими санкціями включала би і конституційно-правові. Більш того, деякі санкції можуть бути встановлені лише Конституцією України.
Представляється, що основною метою конституційно-правових санкцій є попередження від відхилень встановленої диспозиції конституційно-правових норм певної моделі поведінки суб’єктів. А якщо це сталося, то застосування конституційно-правових санкцій спрямовано на здійснення превенції, відновлення в усіх можливих випадках порушеного конституційного правопорядку. Конституційно-правові санкції мають ряд особливостей, що відрізняють їх від заходів інших видів юридичної відповідальності, що дозволяє виділити їх у самостійний вид, а саме:
• заходи конституційно-правової відповідальності мають чітко виражений політичний характер і за підставами застосування, і за колом суб'єктів. У зв'язку з цим є небезпека того, що конституційно-правова відповідальність може перетворитися з правового інструмента в політичний. Тому здійснення заходів конституційно-правової відповідальності має обмежуватися конституційно-правовою галуззю.
• конституційно-правові санкції застосовуються широким колом уповноважених суб'єктів - органами законодавчої, виконавчої, судової влади, місцевого самоврядування, посадовими особами, громадянами, наприклад, у випадку відкликання та інш. Заходи конституційно-правової відповідальності можуть застосовуватися органами та посадовими особами відносно непідлеглими і непідзвітними їм суб'єктами, тим самим відрізняючись від дисциплінарних стягнень.
• вищі органи державної влади і посадові особи багато в чому мають власну відповідальність. При встановленні конституційно-правових санкцій відносно цих суб'єктів слід виходити з принципу «стримувань і противаг», таким чином, щоб заходи конституційно-правової відповідальності були взаємно збалансовані. А обов'язок одного була б підкріплена повноваженнями іншого органу - посадової особи чи іншої інстанції відповідальності, наприклад, виборців на випадок невиконання певних дій.
• застосування конституційно-правових санкцій не тягне судимість чи іншого виду покарання. [3]
Для конституційно-правових санкцій актуальною є проблема їх реалізації: нерідко або порядок їх застосування не визначено, або вони незастосовні, або не застосовуються. І в такому разі встановлення санкцій не лише не має сенсу, але і спричиняє ефект, зворотний очікуваному, тому що коли санкції перетворюються в абстрактну загрозу, декларативними стають і конституційно-правові норми в цілому. У зв'язку з цим, встановлення і дотримання процедури застосування санкцій надзвичайно важливо, тому що притягнення суб'єкта до конституційно-правової відповідальності представляє собою результат застосування та взаємодії матеріальних і процесуальних норм.
Література:
1. Кравченко В.В. Конституційне право України. –К., 2007. –С. 239.
2. Тодыка Ю.Н. Конституционные основы формирования правовой культуры. –Х., 2001. С.121.
3. Тацій В.Я., Тодика Ю.М. Становлення правової державності в Україні в аспекті конституціоналізму//Коснтитуційно-правові засади становлення української державності. –Х., 2003. –С. 54.
e-mail: wwwpav@gmail.com
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
