Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. [1]
Закріплюючи в Основному Законі України права осіб на життя та здоров’я, законодавець, фактично, надає їм статус чи не найважливіших цінностей, які тільки здатна мати людина. Зміст цих прав полягає не тільки у наявності обов’язку інших суб’єктів права і держави визнавати їх і не порушувати, а й можливості людини вимагати від держави забезпечення з її боку належного захисту вищезазначених прав.
Національне законодавство є досить врегульованим в цьому плані. Величезний масив нормативно-правових актів забезпечують безпеку людини від її народження і до самої смерті. Тим не менш, все одно мають місце випадки, коли людина потрапляє у небезпечні для її здоров’я і життя ситуації, які, не мають нормативного врегулювання. Наразі йдеться про виробництво недоброякісної медичної продукції товаровиробниками.
Згідно із даними Державної служби України з лікарських засобів, на початок 2012 р. обсяг неякісних, фальсифікованих та незареєстрованих ліків в Україні становив 1%, коли за статистикою країн СНД наявність на ринку неякісних препаратів, наближається до нуля. [6]
Втім, не можна стверджувати, що український народ є беззахисним в цьому плані. Прийнятий і діє Закон України «Про лікарські засоби» [3], існують відповідні статті в Кримінальному Кодексі України (далі – ККУ) [2], а ратифікована Верховною Радою України в 2012 р. Конвенція «Медікрім» [4] так взагалі повинна була суттєво доповнити національне законодавство з цього питання, стати тим документом, що остаточно б закріпив захист населення від будь-яких проявів діяльності, пов’язаної із виготовленням, придбанням, перевезенням, зберіганням з метою збуту або збутом фальсифікованих виробів медичного призначення.
De jure – Конвенція стала частиною українського законодавства, de facto - за якихось причин, Парламент так і не спромігся виконати основне завдання, яке було поставлено в Конвенції – повну імплементацію її положень у національне законодавство, в нашому випадку – у вже зазначені нормативні акти – Закон України «Про лікарські засоби» і ККУ.
Увагу тут слід акцентувати саме на слові «повній». Адже, як відомо, одразу після прийняття національне законодавство було нібито узгоджено із положенням Конвенції. Про це свідчить зміна положень статей в ККУ, а саме статті 305 шляхом внесення до диспозиції поняття «фальсифікованих лікарських засобів» і статті 321-1, яка, фактично, стала основною при кваліфікації діянь, зазначених вище.
Але у Законі України «Про лікарські засоби», вказано, що лікарський засіб - будь-яка речовина або комбінація речовин, що має властивості та призначена для лікування або профілактики захворювань у людей, чи будь-яка речовина або комбінація речовин, яка може бути призначена для запобігання вагітності, відновлення, корекції чи зміни фізіологічних функцій у людини шляхом здійснення фармакологічної, імунологічної або метаболічної дії або для встановлення медичного діагнозу. Тобто лікарський засіб по своїй суті речовина, і саме за злочини, в яких предметом є така речовина, передбачено кримінальну відповідальність в Україні.
У той час як в офіційному перекладі тексту Конвенції зазначається, що вона стосується передусім наступної медичної продукції: медичних продуктів, тобто лікарських препаратів та пристроїв; в свою чергу, пристрої, це – інструмент, апарат, обладнання, програмне забезпечення, матеріальний або інший предмет, який використовується самостійно або в поєднанні, у тому числі програмне забезпечення, яке призначене його виробником для використання спеціально для діагностичних та терапевтичних цілей та яке є необхідним для його належного застосування.
Проте, описані вище пристрої назвати речовиною не можна. І в цьому випадку виникає питання: якщо фальсифікація лікарських засобів передбачена національним законодавством, чи передбачено в ньому фальсифікація передбачених Конвенцією лікарських пристроїв? Відповідь: ні. Так, деякі вчені виділяють ст. 227 ККУ, але вона не є спеціальною і проблеми не вирішує.
А проблема є, і досить серйозна. Прямо передбачені в Конвенції дії як злочинні в Україні не криміналізовано. А це означає, що діяння осіб щодо несанкціонованого або непрофесійного виготовлення апарату штучної нирки, діалізаторів та інших складових частин, які потім повинні будуть підтримувати нормальну життєдіяльність людського організму, не є караними, вони не є протиправними. Це є шпарина в господарсько-медичній сфері, якою користуються підприємства задля підвищення своєї прибутковості.
Що стосується підприємств, то досить цікавим є положення Конвенції, в якому передбачається відповідальність за виробництво і збут фальсифікованої медичної продукції юридичних осіб. Саме кримінальна відповідальність і за діяння саме юридичних осіб. Звичайно, таку норму досить важко імплементувати в національне кримінальне законодавство, за яким, як відомо, суб’єктом злочину може бути виключно фізична особа. [5, с. 401]
І це є правильним, оскільки має існувати індивідуальний характер відповідальності, адже саме індивідуальність – один із основоположних принципів кримінального права взагалі. Фабрика по своїй суті не може відповідати за дії своїх керівників, так само як і працівники, що не усвідомлювали вироблення ними фальсифікованої продукції, і які після застосування до фабрики такої санкції як примусова ліквідація, вимушені шукати нове робоче місце. Тому є досить сумнівним той факт, що держава і суспільство потребують криміналізації відповідних норм. Тим не менш, Конвенцією передбачено застосування до юридичних осіб таких санкцій як тимчасове або постійне позбавлення права займатися комерційною діяльністю, взяття під судовий нагляд і вже згадане судове рішення про ліквідацію.
Отже, доцільно викласти такі пропозиції щодо вдосконалення чинного національного законодавства. По-перше, слід внести зміни до ККУ, а саме до статті 305 та 321-1 – з приводу доповнення змісту статей такими поняттями, як вироби медичного призначення та фальсифікована медична техніка. По-друге, доречно було б дещо змінити Закон України «Про лікарські засоби» і розпочати зі зміни назви на Закон України "Про медичну продукцію", а саме замінивши деякі терміни у законі, наприклад, термін «лікарський засіб» на термін «медичні продукти», що в свою чергу повністю відповідало змісту Конвенції "Медікрім", оскільки вона включає у поняття «медичного продукту» медичні пристрої, лікарські препарати, що своєю чергою включають поняття лікарські засоби.
Необхідно зазначити, що прийняття відповідних змін не вимагає розв’язання великого масиву організаційних питань і не потребує додаткових витрат з Держбюджету України.
Таким чином, із прийняттям відповідних змін повинна відбутися остаточна імплементація норм Конвенції «Медікрім» у національне законодавство, що в результаті позбавить виробників фальсифікованої медичної продукції, зокрема пристроїв медичного призначення, свободи дій, дій, які фактично порушують положення Конституції України.
Джерела:
1. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. - ст. 141.
2.Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 25-26. - ст.131
3. Про лікарські засоби: Закон України від 04.04.1996 № 123/96-ВР// Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 22. - ст. 86.
4. Конвенція Ради Європи про підроблення медичної продукції та подібні злочини, що загрожують охороні здоров’я від 28.10.2011 // Відомості Верховної Ради України. – 2012.
5. Житний О. О. Реалізація міжнародних зобов’язань України щодо забезпечення охорони здоров’я населення кримінально-правовими засобами: проблеми та перспективи // Науковий вісник ДДУВС. – 2012. - № 3. – С. 395-403
6. Обсяг неякісних, фальсифікованих та незареєстрованих ліків в Україні становить 1% [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://diklz.gov.ua/news/obsyagneyakisnikh-falsifikovanikh-ta-nezareestrovanikh-likiv-v-ukraini-stanovit-1
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
