Згідно з ч. 1 ст. 65 КПК України, свідком є фізична особа, якій відомі або можуть бути відомі обставини, що підлягають доказуванню під час кримінального провадження, і яка викликана для давання показань.
Із правила про те, що як свідок може бути допитана будь-яка особа, є винятки. У ч. 2 ст. 65 КПК України визначено, які категорії осіб наділені імунітетом свідка, тобто звільняються в силу закону від обов’язку свідчити. У науці кримінального процесу цей імунітет прийнято поділяти на обов’язковий (абсолютний) та факультативний (відносний). При обов’язковому імунітеті взагалі забороняється допит певних осіб як свідків. При факультативному імунітеті у особи є право відмовитися від давання показань, але за власним бажанням вона може їх давати [1, с. 157].
У вказаній нормі зазначено, що не можуть бути допитані як свідки: 1) захисник, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, законний представник потерпілого, цивільного позивача у кримінальному провадженні – про обставини, які стали їм відомі у зв’язку з виконанням функцій представника чи захисника; 2) адвокати – про відомості, які становлять адвокатську таємницю; 3) нотаріуси – про відомості, які становлять нотаріальну таємницю; 4) медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя особи – про відомості, які становлять лікарську таємницю; 5) священнослужителі – про відомості, одержані ними на сповіді віруючих; 6) журналісти – про відомості, які містять конфіденційну інформацію професійного характеру, надану за умови нерозголошення авторства або джерела інформації; 7) професійні судді, народні засідателі та присяжні – про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення, за винятком випадків кримінального провадження щодо прийняття суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, ухвали; 8) особи, які брали участь в укладенні та виконанні угоди про примирення в кримінальному провадженні, – про обставини, які стали їм відомі у зв’язку з участю в укладенні та виконанні угоди про примирення; 9) особи, до яких застосовані заходи безпеки, – щодо дійсних даних про їх особи; 10) особи, які мають відомості про дійсні дані про осіб, до яких застосовані заходи безпеки, – щодо цих даних.
У ч. 3 ст. 65 КПК України вказано, що особи, передбачені п. п. 1-5 ч. 2 цієї статті, з приводу зазначених довірених відомостей можуть бути звільнені від обов’язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості, у визначеному нею обсязі. Таке звільнення здійснюється у письмовій формі за підписом особи, що довірила зазначені відомості.
Відповідно до цієї норми адвокат, який є захисником підозрюваного, обвинуваченого, представником потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, надає правову допомогу свідку, може бути звільнений цими учасниками кримінального провадження від обов’язку зберігати у таємниці відомості про обставини, які стали йому відомі у зв’язку з виконанням функцій представника чи захисника.
Положення ч. 3 ст. 65 КПК України кореспондується з другим реченням п. 2 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» [2]. У ньому зазначено, що особа, яка довірила адвокату відповідні відомості, може звільнити його від обов’язку зберігати таємницю в порядку, передбаченому законом.
Нами поділяється висловлена у юридичній літературі думка, що адвокатська таємниця у кримінальному провадженні має бути абсолютною. Адвокат, який виконує функцію захисту та представництва, надає правову допомогу свідку, не повинен звільнятися від обов’язку зберігати професійну таємницю. Слід виключити: з ч. 3 ст. 65 КПК України посилання на п. п. 1, 2 ч. 2 цієї статті; друге речення з п. 2 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» [3].
Законодавець допускає, що священнослужитель може бути звільнений від обов’язку зберігати таємницю сповіді особою, яка довірила йому ці відомості. Це положення ч. 3 ст. 65 КПК України викликає заперечення, оскільки така таємниця є абсолютною.
Потрібно зазначити, що у п. 1 ч. 1 ст. 69 КПК України 1960 р. також йшлося про можливість звільнення священнослужителя від обов’язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила йому ці відомості. Дане положення обгрунтовано критикувалося науковцями:
– вказівка на можливість звільнення священнослужителів від обов’язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості, грубо порушує основи християнської релігії та є прямим втручанням держави у справи церкви [4, с. 124];
– положення п. 1 ч. 1 ст. 69 КПК України є втручанням держави у справи церкви, оскільки канонічне право забороняє священикам під страхом суворого покарання відкривати те, що вони почули на сповіді. У відповідності з Духовним Регламентом священик за відкриття гріхів, які він почув на сповіді, може бути позбавлений сану. Виходячи з цього можна зробити висновок, що священнослужитель ні за яких обставин не може бути звільнений від обов’язку зберігати таємницю сповіді [5, с. 87].
Враховуючи викладене, нами поділяється висловлена у науці кримінального процесу пропозиція виключити з ч. 3 ст. 65 чинного КПК України посилання на п. 5 ч. 2 цієї статті [6, с. 287]. Священнослужитель не може звільнятися від обов’язку зберігати таємницю сповіді особою, що довірила йому ці відомості.
Недолік ч. 3 ст. 65 КПК України полягає у тому, що у цій нормі не визначена процедура звільнення нотаріуса від обов’язку зберігати нотаріальну таємницю. У юридичній літературі слушно пропонується доповнити цю норму положенням про порядок такого звільнення [7, с. 7].
Слід зазначити, що під час дії КПК України 1960 р. науковці звертали увагу на неврегульованість у п. 1 ч. 1 ст. 69 цього Кодексу порядку звільнення нотаріуса від обов’язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила йому ці відомості. Відмічалось, що фіксація дозволу учасників правовідносин, які виникли при вчиненні нотаріальних дій, на розголошення нотаріусом даних, що стали йому відомі при їх вчиненні, має бути здійснена так, щоб будь-які інші учасники судочинства могли впевнитись в законності допиту нотаріуса з відповідних обставин [8, с. 7]. «Головне, щоб можна було перевірити реальність волевиявлення особи і дати можливість самому нотаріусу впевнитися в його праві давати показання» [9, с. 102].
У ч. 3 ст. 65 КПК України також необхідно визначити порядок звільнення від обов’язку зберігати лікарську таємницю медичних працівників та інших осіб, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя особи.
Джерела:
1. Кримінальний процес : підручник / Ю. М. Грошевий, В. Я. Тацій, А. Р. Туманянц та ін. ; за ред. В. Я. Тація, Ю. М. Грошевого, О. В. Капліної, О. Г. Шило. – Х. : Право, 2013. – 824 с.
2. Про адвокатуру та адвокатську діяльність: Закон України від 5 липня 2012 р. // Офіційний вісник України. – 2012. – № 62. – Ст. 2509.
3. Удалова Л. Д. Кримінально-процесуальні гарантії діяльності адвоката: моногр. / Л. Д. Удалова, С. Л. Савицька. – К. : КНТ, 2014. – 170 с.
4. Король В. В. Засада гласності кримінального судочинства України: поняття, зміст, підстави, обмеження / В. В. Король. – Івано-Франківськ, 2003. – 221 с.
5. Баштега Р. Охорона таємниці сповіді у кримінальному судочинстві / Р. Баштега // Право України. – 2004. – № 6. – С. 86-87.
6. Удалова Л. Д. Свідоцький імунітет за новим КПК України / Л. Д. Удалова // Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ. – 2013. – № 1. – С. 284-288.
7. Остапенко О. Е. Охорона нотаріальної таємниці у кримінальному процесі: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність». – К., 2014. – 16 с.
8. Тертишник В. Захист прав нотаріуса у сфері кримінального судочинства / В. Тертишник // Мала енциклопедія нотаріуса. – 2005. – № 5. – С. 5-8.
9. Баулін О. В. Нотаріус в кримінальному процесі України / О. В. Баулін, О. В. Поповченко. – Луганськ : СПД Рєзніков В. С, 2011. – 180 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
