Глобалізаційні процеси, що трансформували світ на початку ХХІ ст., сприяли розширенню інформаційно-комунікативного простору до планетарних масштабів, активізували діяльність людини, технологізували її життя, вплинули як на культуру окремих націй і народів, змінили світоглядні орієнтації, систему цінностей.
Сьогодні сучасне людство як глобальна цивілізація переживає один з найскладніших, найсуперечливіших моментів своєї історії. Руйнуються основи індустріальної цивілізації, одночасно виникає нова цивілізація, сутність і перспективи якої ще є невизначеними. Вона може піти техногенним шляхом або обрати антропогенну орієнтацію. Значною мірою це залежить від самого людства. Людство на межі третього тисячоліття охоплено новою хвилею трансформацій світу, міжцивілізаційних конфліктів, проявів міжнародного тероризму. У розвитку людської цивілізації виразно окреслилися тенденції до глобалізації, тобто зближення народів і держав, до виникнення єдиного економічного, політичного, інформаційного простору, до інтенсивного обміну знаннями та технологіями.
Американський професор політичних наук Дж. Розенау запропонував розглядати сучасну світобудову через так звану «мережеву модель». Підкреслює що процеси глобалізації відрізняються тим, що вони не знають жодних територіальних чи юридичних бар’єрів, легко долають державні кордони і здатні вплинути на будь-яку соціальну спільноту в будь-якому місці світу. [1]
В рамках мережевого підходу розвивається потреба у широкому застосуванні нелінійного мислення. Поняття мережі, яке увійшло в методологічну мову науки 60 роки ХХ століття, розвивалося завдяки кібернетиці та розвитку обчислювальної техніки. Сьогодні це поняття стало новим символом способу організації суспільства. В процесі використання медіа-мереж в суспільній практиці стало зрозуміло, що мережа має багато нелінійних властивостей. Форма мережевого товариства стає розповсюдженою. Доступ до інформації майже кожного члена планетарного соціуму за допомогою медіа-мереж створює нове суспільне середовище і породжує відповідний світогляд. В самому абстрактному смислі мережа – це наявність стійких зв’язків між певними суб’єктами, між якими здійснюється обмін інформацією.
Посилення ролі інформації у суспільному житті дало підставу вважати, що індустріальна доба в розвитку людства змінилася постіндустріальною або інформаційною. Основні ознаки такої епохи – зростання частки інформаційних продуктів ВВП та створення глобального інформаційного простору, що забезпечує ефективну інформаційну взаємодію людей, їх доступ до світових інформаційних ресурсів і задоволення потреб в інформаційних продуктах і послугах. Мережа в новітньому світоустрої грає ключову роль і стає свідомою формою організації управління.
Головним інтегруючим наслідком розвитку медіа мереж є те, що в суспільну діяльність залучається все більша кількість людей, і зв’язки між ними стають сильнішими. [5]
Розвиток науки здійснюється шляхом зведення складності реального світу до прихованої за нею простотою. [3]
Новою віхою становлення вітчизняного кримінального судочинства в умовах євроінтеграції стало прийняття нового Кримінального процесуального кодексу у 2012 році, яким було привнесено чимало нововведень. Хоча КПК 2012 року регламентує процесуальну самостійність слідчого під час здійснення своїх повноважень, слід зауважити його підпорядкованість прокуророві. Адже в умовах сьогодення більшість слідчих рішень не можливо реалізувати не отримавши згоду процесуального керівника – прокурора. Забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування кримінальних проваджень обумовлює налагодження ефективної взаємодії слідчого з прокурором. Прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, наділений широким колом повноважень, а слідчий, у свою чергу, зобов’язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій формі.
Так, частина слідчих (розшукових) дій, а також майже всі негласні слідчі (розшукові) дій та заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі і запобіжні заходи, потребують попередньої згоди прокурора та рішення слідчого судді. Освідування особи (ст . 241 КПК), ексгумація трупа (ст. 239 КПК) проводяться лише за рішенням прокурора. Такі ключові рішення як повідомлення про підозру, зміна повідомлення про підозру (ст. 279 КПК), продовження строків досудового розслідування, зупинення досудового розслідування, відкриття матеріалів іншій стороні, закриття кримінального провадження, затвердження обвинувального акту або клопотань про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру приймаються прокурором або за погодженням з ним.
Однією з проблем механізму взаємодії слідчого з прокурором є те, що законодавець не завжди чітко визначає форму та порядок такої взаємодії. На практиці, щоб отримати постанову прокурора, слідчий складає проект постанови прокурора і їде до прокурора переконувати останнього та отримати його підпис. Кіпер О.О. пропонує наступний варіант: слідчий звертається із клопотанням про проведення відповідної слідчої дії до прокурора, який невідкладно або протягом доби повинен його вирішити та винести відповідну постанову. [2]
Вочевидь зазначена пропозиція заслуговує уваги та підтримки. Однак, рівень ефективності існуючої процедури взаємодії слідчого з прокурором можна оцінити припустимо у порівнянні із кількістю транзакцій, що проходили через платіжну систему VISA у квітні 2012 року, тоді цей показник дорівнював 24 000 транзакцій за секунду.
З огляду на те, що навантаження на одного слідчого із прийняттям нового КПК зросло майже у десять разів, однин із шляхів позитивного вирішення вказаної ситуації полягає у зміні самих процесуальних відносин між слідчим та прокурором і приведення їх у відповідність до рівня розвитку техніки та технологій людства. На рівні процесуальної комунікації пропонується зазначену взаємодію перевести у мережевий простір За таких умов прокурор складаючи відповідний електронний процесуальний документ має можливість ідентифікувати себе та підтвердити цілісність даних в електронній формі за допомогою електронного цифрового підпису. [4]
Розповсюдження мережевого принципу призводить до того, що рутинна праця стає глобалізованою, автоматизованою, і все більше людей можуть займатися інтелектуальним творчим трудом. В нових умовах людство вже не зможе відмовитись від мережевого підходу, медіа-мережеві технології, хоч і є творіннями людини, проте зворотною дією трансформують людину. Відмовитися від її використання означає поставити крапку на подальшому конструктивному розвитку. [5]
Література:
1. Rosenau, J.N. Turbukence in World Politics:A Theiry of Change and Continuity. – Princeton University Press, 1990. – 480 p.
2. Кіпер О.О. Механізм взаємодії слідчого з прокурором: недоліки та шляхи вдосконалення. / О.О. Кіпер // Юридичний науковий електронний журнал. – 2017. – № 1. – С. 169 – 173
3. Пригожин И. Порядок из хаоса: Новый диалог человека природой / И. Пригожин, И. Стенгерс. – Пер. с англ./ Общ. ред. В.И. Аршинова, Ю.Л. Климонтовича и Ю.В. Сачкова. – М.: Прогресс, 1986. – 432с.
4. Про електронний цифровий підпис. Верховна Рада України; Закон від 22.05.2003 № 852-ІV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/852-15
5. Світ як транзитне мегасуспільство: цивілізаційний, культурний, науковий виміри. Монографія / Т.В. Горбатюк, Т.В. Данилова, А.Ю. Самарський – К. МВЦ «Медінформ», 2016. – 408 с.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
