Особливої актуальності проблема протидії злочинності набуває в умовах подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності нашої країни. Враховуючи зростання рівня латентної злочинності, використання окремими суб’єктами протиправної діяльності сучасних інноваційних технологій, методів здобуття інформації тощо, виникає необхідність розробки адекватної системи протидії з боку правоохоронних органів з метою забезпечення належного рівня правопорядку в країні, захисту законних інтересів особи, суспільства та держави від протиправних посягань.
Верховна Рада України 13 квітня 2012 року прийняла принципово новий Кримінальний процесуальний кодекс України (далі – КПК України), яким внесено докорінні зміни не тільки в кримінальне процесуальне законодавство України, а й у правові основи контррозвідувальної та оперативно-розшукової діяльності [1].
Найбільш докорінних змін, порівняно із попереднім кримінально-процесуальним законом, зазнала стадія досудового розслідування. Відповідно до норм КПК України, досудове розслідування кримінальних правопорушень в Україні здійснюється шляхом проведення гласних і негласних слідчих (розшукових) дій під процесуальним керівництвом прокурора. Аналіз зарубіжного законодавства свідчить про те, що в Україні був урахований найбільш прогресивний світовий досвід використання у досудовому розслідуванні негласних форм і методів здобуття інформації про підготовлюваний або вчинений злочин, що викликає додатковий науковий інтерес до дослідження цього питання, а саме в частині співвідношення предметів контррозвідувальної, оперативно-розшукової та кримінально процесуальної діяльності.
Служба безпеки України є суб’єктом здійснення оперативно-розшукової діяльності та спеціальним уповноваженим органом у сфері контррозвідувальної діяльності, на який покладається забезпечення державної безпеки.
У ході виконання покладених на Службу безпеки завдань отримується значуща інформація, яка може свідчити про вчинення кримінальних правопорушень з боку спеціальних служб іноземних держав, організацій, груп та осіб. Така інформація отримується внаслідок проведення контррозвідувальної, оперативно-розшукової діяльності. Хоча контррозвідувальна та оперативно-розшукова діяльність має спільний характер спрямованості, проте потребує розмежування [2].
Завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України [3], розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави [4].
Тоді як метою та завданням контррозвідувальної діяльності є попередження, своєчасне виявлення і запобігання зовнішнім та внутрішнім загрозам безпеці України, припинення розвідувальних, терористичних та інших протиправних посягань спеціальних служб іноземних держав, добування, аналітична обробка та використання інформації, що містить ознаки або факти розвідувальної, терористичної та іншої діяльності, протидія розвідувальній, терористичній та іншій діяльності спеціальних служб іноземних держав [5].
Співвідношення предмету оперативно-розшукової та контррозвідувальної діяльності прослідковується в підставах для її проведення.
Так, ст. 6 Закону України «Про оперативно–розшукову діяльність» вказується, що підставами для проведення оперативно–розшукової діяльності є наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потеребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів про злочини, що готуються, а також осіб, які готують вчинення злочинів. Варто звернути увагу, що у деяких випадках готування до конкретного правопорушення може визнаватись самостійним складом іншого закінченого злочину. Таким чином, не викликає сумнівів те, що предметом діяльності оперативно-розшукових підрозділів є діяння, що можуть бути кваліфіковані, як злочини.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» підставами для проведення контррозвідувальної діяльності є наявність достатньої інформації, що потребує перевірки за допомогою спеціальних форм, методів і засобів, про здійснення розвідувальної діяльності проти України спеціальними службами іноземних держав, а також організаціями, окремими групами і особами посягання на державний суверенітет, конституційний лад і територіальну цілісність України; терористичні посягання чи терористичну діяльність, злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.
Таким чином, предмет контррозвідувальної діяльності характеризується спеціальною спрямованістю, що направленою на протидію розвідувально- підривної діяльності з боку спеціальних, служб, окремих груп та осіб. Якщо ж оперативно-розшукова діяльність проводиться, щодо злочинів, що готуються, а також осіб, які готують вчинення злочинів то контррозвідувальна діяльність здійснюється як при готуванні до злочину, так і після його вчинення.
Матеріали оперативно-розшукових справ відповідно до ч.1 ст. 10 ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність» можуть використовуватись як приводи та підстави для початку досудового розслідування, натомість як норми ЗУ «Про контррозвідувальну діяльність» не регламентують реалізацію матеріалів отриманих внаслідок контррозвідувальних заходів як підстави для проведення досудового розслідування.
З прийняттям КПК України у 2012 році відбулося часткове об’єднання оперативно-розшукової та кримінально-процесуальної діяльності, а саме включення до структури досудового розслідування оперативно-розшукової складової (негласних слідчих розшукових дій, Глава 21 КПК України), де також передбачено перевірку первинних даних про можливий злочин у сфері кримінального провадження під контролем кримінально-процесуального закону з дотриманням його кримінальної форми. Якщо така діяльність здійснювалась за попереднім законодавством у рамках оперативно-розшукової діяльності, то наразі вона включена в кримінально процесуальну.
Порівняльний аналіз відповідних положень КПК України і Законів України «Про оперативно-розшукову діяльність» «Про контррозвідувальну діяльність» свідчить, що отримані дані про можливий злочин поетапно підлягають перевірці як в сфері оперативно-розшукувої, так і в кримінальній процесуальній діяльності. Предмет відання діяння з ознаками складу злочину є спільним для цих видів діяльності. Їхні повноваження в частині оперативно-розшукової складової також практично співпадають. Все це свідчить про наявність дублювання у роботі оперативно-розшукових і слідчих підрозділів, що тягне за собою проблеми управлінського характеру, що в кінцевому результаті негативно впливає на ефективність розслідування.
За результатами проведеного дослідження можна побачити, що законодавець намагався зберегти та одночасно модифікувати усталену радянську модель, пристосувати окремі елементи демократичних європейських стандартів, але, нажаль, така діяльність призвела більше до деформацій, аніж до реформаційних зрушень.
У цьому контексті неможливо не погодитися з думкою вітчизняного вченого Сірого М.І., який наголошував, що система розслідування має вірно відображати сутність соціальних відносин, що складаються під час встановлення фактів вчинення злочинів, виявлення всіх його ознак, збирання доказів та визнання особою винуватою [6, с. 61].
Тому, на наш погляд, повністю не відійшовши від протирічь «радянського спадку», українська кримінальна юстиція наврядчи може імплементуватися до європейської правоохоронної системи, що у подальшому будь-які реформи носитимуть поверховий характер, або призведуть тільки до погіршення правового становища.
Отже, необхідно вдосконалення чинного законодавчого щодо проведення оперативно-розшукових заходів і негласних слідчих (розшукових) дій, а саме усунення на законодавчому рівні існуючої правової колізії, через яку сьогодні неможливо чітко розмежувати права оперативних підрозділів та оперативно- розшукові заходи і негласні слідчі (розшукові) дії, які вони можуть застосовувати під час виявлення та фіксації неправомірної вигоди
Література:
1. Кримінальний процесуальний кодекс України [Електронний ресурс] : Закон України від 13 квіт. 2012 р. № 4651-VІ // Офіційний вісник України. — 2012. — № 37. — Ст. 1370. — Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14.
2. Про службу безпеки України: закон України від 25 берез. 1992 р.
№ 2229-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 27. — Ст. 382.
3. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 // Відомості Верховної Ради. — 2001. — № 25-26. — Ст. 131.
4. Про оперативно-розшукову діяльність: Закон України від 18 лют. 1992 р. № 4652-VI // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 22. — Ст. 303.
5. Про контррозвідувальну діяльність [Електронний ресурс] : Закон України від 26 груд. 2002 р. — Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/main/374-15.
6. Сірий М. І. Система попереднього розслідування: базові положення / М.І. Сірий // Проблемні питання застосування КПК в сучасних умовах. – К. : НАВСУ, 2014. — С. 60-69.
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
