Теза щодо того, що рівень соціального захисту осіб з обмеженими можливостями є відображенням рівня розвитку суспільства в цілому є цілком вірною. Так за даними Державної служби статистики України станом на 2018 рік кількість осіб, що отримують пенсію по інвалідності складають 3,3 % від загальної кількості населення або 1,4 млн від 42 млн осіб [1, с. 21]. Але зважаючи на те, що кількість населення в Україні постійно знижується, а через ситуації на сході України та в Криму здійснити підрахунки є проблематично, то вказана цифра може бути значно вищою. Фактично кожна 20 особа в Україні є особою з обмеженими можливостями та потребує соціального захисту і підтримки з боку держави. Тому питання покращення механізму з надання пенсій по інвалідності є досить актуальним та потребує особливої уваги з боку законодавця.
В праві соціального забезпечення виділяють принцип пріоритету забезпечення деяких категорій громадян, що відображає диференціацію, особливу турботу суспільства і держави про людей, що потребують підвищеної уваги. Соціальний захист осіб з інвалідністю є складовою діяльності держави щодо забезпечення прав і можливостей осіб з інвалідністю нарівні з іншими громадянами та полягає у наданні пенсії, державної допомоги, компенсаційних та інших виплат, пільг, соціальних послуг, здійсненні реабілітаційних заходів, встановленні опіки (піклування) або забезпеченні стороннього догляду [2, ст. 4]. Вказані заходи спрямовані на те, щоб допомогти особам з інвалідністю інтегруватися в суспільство та забезпечити їх потреби. Але якщо пенсію по інвалідності, соціальні виплати, державну допомогу і так далі буде отримувати особа, що насправді немає стійких розладів функцій організму, це призводить до порушення ч. 1 ст. 24 Конституції України: «Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками» [3, ст. 24].
Звісно ж сам по собі статус «особи з інвалідністю» не є привілейованим, оскільки напроти має за мету запобігти дискримінації, але якщо цілком здорова особа отримує вказаний статус вся допомога автоматично перетворюється на привілеї. І така ситуація існує на практиці через недосконалість правового механізму з отримання пенсій по інвалідності. Документом, який підтверджує встановлення інвалідності, є акт огляду медико-соціальної експертної комісії (далі – МСЕК) про визнання особи інвалідом [4, п. 3]. Результати огляду МСЕК ніякою інстанцією вище або іншим органом не перевіряється, тому цілком можливе надання неправомірної вигоди членам вказаної комісії в обмін на підтвердження ними статусу «особи з інвалідністю» для цілком здорової людини. Тут розповсюджує свою дію нерозголошення лікарської таємниці про результати огляду та обстеження, чим і користуються правопорушники [5, ст. 391]. Але на нашу думку, збереження лікарської таємниці в даному випадку втрачає свою ціль, адже про результати огляду МСЕК говорить наступне отримання особою статусу «особи з інвалідністю». Тому пропонуємо для розв'язання вказаної проблеми здійснювати обов’язкову фіксацію та звітність оглядів МСЕК перед Пенсійним фондом або у формі звітності, що буде публікуватися в реєстрі, доступному для перевірки Пенсійним фондом України.
Наступним елементом механізму з надання пенсій по інвалідності є страховий стаж. В практиці адміністративних судів України існує великий обсяг справ з перерахунку та призначення пенсій. Порушення прав осіб на призначення пенсій по інвалідності пов’язано з неврахуванням певних періодів до страхового стажу, що впливає на розмір та взагалі можливість призначення пенсії. Цими періодами є:
1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:
з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб’єкта підприємницької діяльності;
з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску);
2) проходження військової служби по 31 грудня 2017 року включно;
3) перебування у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами з 1 січня 2004 року по 30 червня 2013 року включно;
4) перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку з 1 січня 2004 року до часу запровадження сплати страхових внесків (єдиного внеску) за жінок, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
5) перебування у довготерміновому відрядженні працівників дипломатичної служби у період з 1 січня 2004 року по 30 квітня 2016 року, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру [6, п. 31 розділ XV].
Вони не враховуються через те, що на практиці при зверненні до Пенсійного фонду за призначенням пенсії та наданням стандартного списку документів для цього, особі не пояснюють які довідки та документи вона може надати, щоб включити вище вказані періоди до страхового стажу та зрештою отримати більший розмір пенсії. Вказана проблема може бути вирішена у два способи:
1. Правління Пенсійного фонду України може зобов’язати своїх співробітників при призначенні пенсії інформувати осіб про можливість включення періодів, що підвищать трудовий стаж або підвищать розмір пенсії.
2. Встановити матеріальну відповідальність для співробітників, бездіяльність яких була встановлена за результатами судового розгляду справ з перерахунку та призначення пенсії, в грошовій сумі. Дана грошова сума розраховується з моменту звернення особи за призначенням пенсії в розмірі неотриманої пенсії або неотриманої різниці в розмірі призначених пенсій до перерахунку.
Другий спосіб на нашу думку є досить актуальним, оскільки знову ж таки досліджуючи практику адміністративних судів з перерахунку та призначення пенсій, звертаємо увагу на те, що особа втрачає велику кількість часу, від декількох тижнів до місяців. Тому ввід вказаної відповідальності може цілком компенсувати не отримані особою пенсійні виплати та превентивно упередити порушення прав інших осіб на призначення пенсії та її реальний розмір.
Як ми бачимо, сьогодні дійсно є необхідність в покращенні механізму призначення пенсій по інвалідності, а саме порядку його надання та боротьби із корупційними ризиками. Для цього необхідні комплексні зміни до підзаконного нормативно-правового регулювання з цих питань з боку законотворця та виконавчої влади в рамках їх компетенції.
Література:
1. Державна служба статистики України, Статистичний збірник «Соціальний захист населення України» Київ, 2018 р./ Відповідальний за випуск О. О. Кармазіна. URL: http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2018/zb/07/zb_szn_2017.pdf
2. Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні: Закон України від 21.03.1991 №875-XII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/875-12 (Дата звернення: 22.10.2019)
3. Конституція України : офіц. текст. Київ : КМ, 2019. 96 с.
4. Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності/ Затверджено постановою Кабінету Міністрів Українивід 3 грудня 2009 р. № 1317. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1317-2009-%D0%BF (Дата звернення: 22.10.2019)
5. Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон України від 19.11.1992 № 2801-XII.URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 (Дата звернення: 22.10.2019)
6. Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування: Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV // Відомості Верховної Ради України.2003. № 49-51. Ст.376.
________________
Науковий керівник: Потопахіна Ольга Миколаївна, кандидат юридичних наук, доцент, Одеський національний університет імені І.І. Мечникова
|
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст і натисніть Ctrl + Enter
